Сере́днє (, , , , , ) — селище в Ужгородському районі Закарпатської області.
Розташування та назва Лежить на підгір'ї Вулканічних Карпат (хребет Маковиця), між Ужгородом і Мукачевом, на річці В'єла. Розташоване біля міжнародної траси , за 21 кілометр від обласного центру м. Ужгород.
Селище Середнє— адміністративний центр Середнянської селищної громади (Середнянської ОТГ — об'єднаної територіальної громади) Ужгородського району, до якої також входять села: Андріївка (Андрашовці), Анталовці, Верхня Солотвина, Вовкове, Гайдош, Дубрівка, Ірлява, Кибляри, Лінці, Ляхівці, Пацканьово, Худльово, Чабанівка, Чертіж.
Назва Середнє відповідає його розташуванню відносно двох найбільших міст Закарпаття— напівдорозі (посередині) між містами Ужгород і Мукачево. Багато хто з місцевих жителів і дослідників пов'язує його назву з таким місцезнаходженням. Щоправда дехто резонно звертає увагу, що в назві поселення відображене «середнє» розташування Середнього могло бути не відносно міст, а відносно центру долини в якій воно розташоване. Існує давній переказ, що жителі тричі переселялися з місця на місце поки не осіли там де й зараз живуть їх нащадки. Місцевими жителями в живій розмовній мові використовується назва— Середньово.
Історія Територія Середнього була заселена людьми в глибоку давнину. Археологічні пам'ятки, виявлені тут, відносяться до неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та доби бронзи (II тисячоліття до н. о.). IV столітті. Перша письмова згадка про Середнє, за даними енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР: том Закарпатська область» (сторінка 694), відноситься до XIV століття. Однак, Замок у Середньому був побудований, за легендами, орденом лицарів тамплієрів у XII столітті, котрі у той час були могутньою, багатою та впливовою організацією і значно поширили свою присутність та вплив по усій тогочасній Європі. Після фактичного знищення ордену за наказом французького короля Філіпа IV Красивого у 1307—1312 роках, замок без центрального контролю ордену почав занепадати. Згодом ним володіли монахи католицького Ордену Св. Павла. Напівзруйнований, він зберігся до наших часів і поправу вважається однією із головних, цікавих історичних пам'яток Закарпаття.
Завдяки благодатному клімату тут значного розвитку набуло виноградарство. У середині XIV століття Середньому надаються міські привілеї, а король Карл І Роберт дарує містечко магнатам Другетам. Основну масу жителів складали кріпаки, які протягом XIV—XV ст. втратили свою незалежність, а в подальшому були повністю закабалені феодалами. Закабалення набуло особливо жорсткого характеру після поразки у повстанні 1514 року. Скориставшись цим, магнати та дворяни домоглися у державі повної влади поміщиків-кріпосників над закріпаченими селянами, поклавши на них непосильну панщину.
Родина Паулоуці (Pálóczi) після довготривалого протистояння на початку XV століття закріплюють Середнє за своїм родом. У XVI столітті Середнє разом із належними до нього селами було у їхньому володінні. Антал Паулоці, останній член родини чоловічої статі, загинув на полі битви під Мохачем у 1526 році. Оскільки він не мав нащадків чоловічої статі, його маєтки перейшли до дворянської родини Добо, яка була в його близькому спорідненні.
Починається нова доба в історії села, пов'язана з родом Добо. Нові володарі зміцнюють замок і розвивають виноробство у Середньому та околицях, яке стало основою їх статків.
У XVII—XVIII ст.ст.— багаторазова зміна господарів Середнянського замку — ним володіли роди Гоммонай Другет (Homonnai Drugeth), Перені (Perényi), Баркоці (Barkóczy). У 1703-11 роках замку було завдано великої шкоди під час національно-визвольного повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці. Після придушення повстання Ференца II Ракоці, габсбурзькі війська влаштовували каральний терор в закарпатських селах, так як багато місцевих селян русинів-куруців брало активну участь у повстанні на стороні Ференца ІІ Ракоці. Наслідком терору стало масове знелюднення сіл та містечок Ужанщини і Закарпаття. В 1720 році в Середньому проживало лише 2 корінні родини, 19 родин переселенців та 11 родин дворян.
У 1805 році війська наполеонівської Франції зайняли столицю Австрії — м. Відень, виникла загроза окупації і території Угорщини. Політичне керівництво, усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над державою, приймає рішення заздалегідь вивезти з палацу графа Бутлера національні символи угорського народу у безпечне місце. Найбільше підходив тоді для цього Мукачівський замок, розташований далеко від військових дій. Угорська національна рада намісництва у рішеннях від 19 та 30 листопада 1805 року вимагала від керівництва Ужанської жупи забезпечити перевезення коронаційних реліквій та Святої корони через їх терени. Святу корону Іштвана планувалося доставити у Мукачівський замок, зокрема й у Середнє. 25 листопада 1805 року адміністратор комітату Унг барон Перені написав з Ужгорода листа віце-ішпану комітату Берег Паулу Морваї, у якому говорилось, що «на кордоні комітату у Середньому Свята Корона буде передана вершникам з комітату Берег». 1 грудня 1805 року група дворян під керівництвом барона Йожефа Шплені виїхала з королівського замку в Буді з реліквіями угорського народу. Корону Св. Іштвана перевозили в ящику, обв'язаному міцними ременями і опломбованому 13-ма печатками. Поступово Середнє поверталося до життя. У 1839 році в селі проживало вже 1578 чоловік. На той час становище кріпаків ще більше погіршилося, про що говорять численні скарги на свавілля поміщиків, адресування їх у судові органи Ужанського комітату. Офіційно кожен кріпак повинен відпрацювати в господарстві поміщика 104 дні без тягла або 52 дні з волами, але поміщики прибігали до різних хитрощів, щоб збільшити кількість людей на панщині. У скарзі 14 січня 1839 кріпаки писали, що за кожні відроблені ними 20 днів поміщик И. Палфі зараховував їм по 5-6 днів, а якщо хтось насмілювався виражати своє незадоволення— той підгялав жорстокому побиттю, покаранню. Все це посилювало зростання невдоволення з боку поневолених селянських мас. Хвиля революційної боротьби, яка почалася у 1848—1849 р.р. в Угорщині, докотилася і до Середнього. У складі революційних загонів Лайоша Кошута боролися десятки місцевих жителів. Сім'я Бордаш до наших днів зберегла свідоцтва про участь одного з їхніх предків у цій революції. Угорські правителі формально повинні були скасувати кріпацтво, але селяни, як і раніше залишалися в економічній залежності від поміщиків і церкви, які навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський священник отримав за рахунок селян 32 хольда орної землі. Становище селян, особливо безземельних, було надзвичайно важким, вони часто голодували. Їм припадала харчуватися вівсяними коржами і картоплею, якої теж подекуди бракувало.У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом: на срібному щиті— Божий Агнець із червоною корогвою, що стоїть на зеленій землі. 1904 року цей герб з незначною зміною (колір тла став блакитним) було підтверджено Міністерством внутрішніх справ Королівства Угорщини. У 1906 році населення досягло 1729 чоловік. В кінці XIX ст більшість селян мали борги або великі недоїмки. На початку XX століття в Австро-Угорщині було утворено Середнянський повіт (округ) у складі Ужанського комітату. Коли у Російській імперії у 1917 році відбулася Жовтнева революція, селяни активізували боротьбу проти гніту влади. Так А. І. Ясенівський вступив в загін червоної армії, і воював проти білогвардійців Врангеля. У рідне село він повернувся тільки в 1922 році. 7 квітня 1919 року в селі були проведені вибори сільської ради. Але радянська влада проіснувала в селі недовго. В кінці квітня 1919 року в Середнє увійшли війська Чехословацької республіки. Почалися арешти— багато активістів і ініціаторів радянської влади були зарештовані. Згодом селище Середнє, як і уся «територія русинів на південь від Карпат» увійшли до складу Чехословацької республіки під назвою— Підкарпатська Русь, згідно умов мирного Сен-Жерменського договору (10.09.1919 р.). У період перебування у складі Чехословацької республіки (1919—1939 р.р.) у Середньому, як і у цілому у Закарпатті, основна маса селян залишилася безземельними або малоземельними. У 1920-21 р.р. почалося навчання русинів у загальноосвітній школі (в 1930-ті роки були вчителі подружжя Дорош, А. Слукова, А. Чейка, Г. Чорниці М. С. загальної школи (в той же час тут працювали викладачі Л. Чвойка, Л. Нємцова, Х. Весела, J. Škalda). Пізніше був відкритий філіал русинської школи (директор Ш. Федор, вчителі: В. Захаріаш, Е., Т. Зима, Е. Ревачкова). З Середнього походив організатор місцевої «Просвіти», громадський та політичний діяч Карпатської України Перевузник Ю. Ю. У 1924 році комуністи Середнього організували в окрузі великий страйк робітників виноградників, підтримавши тим самим страйк у м. Мукачево та м. Берегово. Страйкуючі вимагали підвищення щоденної заробітної плати з 10 крон до 15 (16 квітня 1924 р.).