Желєзнічар (Сараєво)

Желєзнічар (Сараєво) — професіональний боснійський футбольний клуб, який базується в Сараєво, заснований 6 серпня 1921 року. Є одним з найуспішніших у країні. Назву «Желєзнічар» можна перекласти як «Залізничники», оскільки клуб було засновано групою робітників залізничної дороги. У Боснії команда відома перш за все тим, що вміє виховувати молодих талановитих гравців, а не займається їх купівлею. Дуже часто по завершенні сезону «Желєзнічар» розпродує своїх футболістів, щоб стабілізувати та покращити фінансове становище клубу.

За часів колишньої Югославії, в сезоні 1971/72 років команда стала переможцем чемпіонату, завдяки чому кваліфікувалася для участі в Кубку європейських чемпіонів на сезон 1972/73 років, але поступилася вже в першому ж раунді цього турніру. Також команда фінішувала по одному разу на другому місці в чемпіонаті та в фіналі кубку Югославії (сезону 1980/81 років). У Європі клуб відомий завдяки своїй участі в фіналі кубку УЄФА сезону 1984/85 років та 1/4 фіналу цього ж турніру в сезоні 1971/72 років.

Клуб став першим представником Боснії, який дійшов до 1/2 фіналу кубку УЄФА, а також однією з небагатьох команд колишньої Югославії, яка змогла досягнути такого успіху. «Желєзнічар» входить до числа найуспішніших сучасних боснійських клубів, у його колекції є 6 перемог у національному чемпіонаті, 6 — у національному кубку та 3 — у суперкубку. Клуб жодного разу не зміг кваліфікуватися до групового етапу Ліги чемпіонів (правонаступник Кубка європейських чемпіонів), а його найкращим досягненням у цьому турнірі став вихід до третього кваліфікаційного раунду цього турніру в сезоні 2002/03 років, в якому боснійці з загальним рахунком 0:5 поступилися англійському «Ньюкасл Юнайтед». Їх найпринциповішим суперником є ФК «Сараєво», головний матч країни, який маєє назву Сараєвське Дербі, в якому обидві команди мають приблизно рівну загальну кількість перемог та поразок, а також різницю забитих та пропущених м'ячів.

Відповідно до рейтингу Top-200 європейських клубів ХХ століття за версією IFFHS, який у свою чергу узгоджений з ФІФА, «Желєзнічар» має найвищий рейтинг серед боснійських клубів, посідаючи в ньому 110-те місце разом з АЗ (Алкмар) та «Віторією» (Сетубал). Клуб виховав чимало югославських та боснійських гравців, таких як: Івиця Осим, Йосип Каталинський, Мишо Смайлович, Благоє Братич, Хайрудін Сарачевич, Йосип Букал, Божо Янкович, Мехмед Баждаревич, Един Бахтич, Радмило Михайлович, Харис Шкоро, Нікола Нікич, Един Чурич, Джелалудин Мухаремович, Едін Вишча, Ріяд Баїч та Едін Джеко.

Основні кольори клубу сині. Домашні матчі проводить на стадіоні Грбавиця, який вміщує 20 000 глядацьких місць.

Історія

Початок: Перший робітничий клуб у Сараєво На початку XX століття в Сараєво існувало декілька футбольних клубів. Вони були заможними й зазвичай підтримувалися різними організаціями, більшість з яких були етнічними групами: босняки, серби, боснійські хорвати, боснійські євреї. «Желєзнічар» був заснований групою залізничних робітників на чолі з Димитрієм Димитрієвичем. Разом з Людвігом Лейпом, Степаном Каталиничем та іншими працівниками залізниці вони збираюли кошти на купівлю м'ячів та форми, на які були вишиті крила та локомотив, а потім і для реєстрації клубу у підсоюзі Сараєва. Оскільки це був не заможний клуб, для отримання прибутку керівництво клубу організовували танцювальні ночі, а всі прибутки, отримані від них, згодом були використані для купівлі взуття та м'ячів.

Проте команда мала не лише фінансові проблеми. Наявність у клубі представників різних національностей багатьма розглядалося як загроза, тому команду усілякими способами намагалися розформувати. Незважаючи на це клуб зумів не лише зберегти себе, а й перемагати своїх конкурентів.

Свій перший матч «Желєзнічар» зіграв 17 вересня о 16:00 проти клубу САШК Напредак. На матчі були присутніми 500 вболівальників, а САШК виявився сильнішим, 5:1. Вже наступного дня після цієї поразки «Желєзнічар» зіграв ще один товариський матч, проти СК «Сараєво», й здобув першу в своїй історії перемогу, 2:1.

Виступи в чемпіонаті Сараєвського округу

Перший сезон «Жєлєзнічара» пройшов у другому дивізіоні чемпіонату округа Сараєво, де також виступали: «Троя», «Спарта» та «Баракогба». Команду очолив Сільвіо Алкалай. Першу гру «Жєлєзнічар» зіграв проти «Трої». Матч завершився з рахунком 1:1. Першу перемогу в офіційних іграх «сині» здобули в весняній частині першого сезону проти «Баракохби». Фінальний рахунок того поєдинку був 7:0. У сезоні 1925/26 років «Желєзнічару» вдалося пробитися до першого дивізіону чемпіонату округа Сараєво. За підсумками сезону команда здобула 4 перемоги, загальна різниця забитих та пропущених м'ячів була 18:4. У попередньому сезоні команда здобула рекордну в своїй історію перемогу, 18:0. Ця перемога була здобута в сезоні 1924/25 років у поєдинку проти «Баракогби», у другому дивізіоні чемпіонату округу Сараєво.

Перший стадіон, на якому грали зірки «Жєлєзнічара», — це військовий полігон в Ченгіч Вілі — Егцерсір. Цей полігон використовувався, тому що «Жели», як робітничий спортивний клуб залізничників, не мав грошей на оренду одного з міських стадіонів, на яких господарями були САШК, «Хайдук» та «Славія».

«Жєлєзнічар» провів більшу частину цього періоду в чемпіонаті округу Сараєво, тоді як місце у першій лізі Югославії було зарезервовано для тогочасного найкращого клубу, САШК.

Втрата найкращих гравців На початку Другої світової війни функціонування клубу припинилося. Після закінчення війни клуб відновлює діяльність й починає виступати в першій лізі Боснії та Герцеговини, в якій стає чемпіоном і, таким чином, отримує місце в першій лізі Югославії в її першому розіграші сезону 1946/47 років. Проте після того, як міська влада сформувала новий клуб «Торпедо» (пізніше «Сараєво»), який мав представляти найкращих гравців з БіГ, більшість гравців «Желєзнічара» отримують пропозицію перейти в новий клуб. За рішенням політичного керівництва «Желєзнічару» довелося перевести своїх найкращих гравців Ловрича (капітана), Аляйбеговіча, Конєвода, Лазаревича, Райлича, Голака та Шилича до новоствореного клубу «Торпедо». Єдиним гравцем, який зумів протистояти політичному тису, став Йошко Домороцький. Такі події похитнули «Желєзнічар», який покинув першу лігу, цей період відновлення тривав до сезону 1953/54 років, коли «Желє» повернулися до першої ліги Югославії.

Перший титул

Це були найкращими роками команда від часів Грбавиці. У сезоні 1971/72 років команда завоювала титул переможця чемпіонату колишньої Югославії. Це був рік, коли команда Мілана Рибара вела «мертву гонку» з белградською «Црвеною Звездою». Врешті-решт, «сині» набрали 59, а белградці — 49 очок. У цьому сезоні команда зазнала лише 4 поразки та 9 матчів зіграла в нічию. «Желє» здобув 21 перемогу. Величезна різниця забитих та пропущених м'ячів також була свідченням сили тодішнього «Желєзнічара». Команда відзначилася 55-ма забитими м'ячами в воротах суперників, завдяки чому посіла 3-тє місце серед найрезультативніших команд чемпіонату, значну роль в цьому успіху відіграв й захист сараєвського клубу, який дозволив пропустити лише 20 м'ячів (найменше в лізі). Найбільшу перемогу «Желєзнічар» здобув у поєдинку проти «Марибора», 8:0. Два матчі міського дербі також завершилися на користь «Желє». На Грбавиці «залізничник» здобули перемогу з рахунком 2:1, а в матчі на «Косево» суперник знову був кращим з ідентичним результатом. Як вже вказувалося вище клуб очолив Мирослав Рибар, а його помічниками були Сулейман Кулович та Фаділ Пожегиля. Найкращим бомбардиром «Желє» того сезону з 14-ма забитими м'ячами став Йосип Букал, Божо Янкович відзначився 12-ма голами, а Йосип Каталинський відзначився 12-ма голами у воротах суперників. Слободан Янжуш, воротар «блакитних» того ж року став рекордсменом за найменшою кількістю пропущених у національному чемпіонаті м'ячів, лише 20. Чемпіонська команда складалася з таких футболістів: Слободана Янжуша, Драгана Койовича, Веля Бечирсапахича, Блаґої Братича, Йосипа Каталинського, Енвера Хаджабидича, Бранислава Єлушича, Божо Янковича, Йосипа Букала, Едина Спречо, Авдія Дераковича, Слободана Койовича, Фархрія Хрвата, Джималудіна Сербо, Нусрета Кадрича, Хаджрудина Сарачевича, Милоша Радовича та Желько Родича.

Після здобуття незалежності

Після проголошення незалежності Боснії і Герцеговини розпочалася війна й футбольні змагання припинилися. Матч між «Желєзнічаром» та «Радом», який мав відбутися 5 квітня 1992 року на стадіоні «Грбавиця» в рамках 26-го туру Першої ліги Югославії (сезону 1991/92 років) був скасований за 35 хвилин (14:55 за місцевим часом) до його початку через постріли навколо стадіону, які були наслідками першої атаки на Сараєво5 квітня 1992 року вважається датою початку першої атаки на Сараєво парафіялами ЮНС та сербськими загонами і вважається початком облоги.. Зрештою, останній повністю зіграний матч у чемпіонаті Югославії відбувся 29 березня 1992 року в Белграді проти «Партизана» (поразка боснійців з рахунком 1:6). Такі гравці як Маріо Станич, Раде Богданович, Гордан Видович, Сувад Катана та багато інших відомих гравців напередодні матчу вирішили втекти від жахів війни й залишили молодих гравців догравати вирішальні тури національного чемпіонату. Проте всі матчі «Желєзнічара» в 2-й половині сезону 1991/92 років були скасовані, оскільки клуб не зміг їх провести через воєнні дії. У 25-ти (з 33 можливих) турах чемпіонату боснійський клуб здобув 6 перемог, 4 матчі звів до нічиї та зазнав 15-ти поразок, різниця забитих та пропущених м'ячів — 22:42. Під час війни в Боснії та Герцеговині та облоги Сараєво стадіон «Желєзнічар» був на сербській стороні, і західна трибуна була повністю спаленаUništena zapadna tribinaUništena zapadna tribina sa sjeverne tribine. Ентузіасти та прихильники блакитної команди проводили тренувальні заняття в шкільних залах, так що клуб не втратив спадкоємність. Після завершення війни та очистки стадіону працівниками клубу й волонтерами, 2 травня 1996 року відбувся перший матч, між «Желєзнічаром» та ФК «Сараєво»Pioniri FK Željezničar, mart 1996.. Поєдинок завершився з рахунком 1:1.

Стадіон перебував прямо на лінії фронту, а 7 травня 1992 року його західна частина була зруйнована разом із приміщеннями СК «Желєзнічар», які розташовувалися поблизу, проте «Желєзнічару» вдалося стартувати у Першій лізі Боснії і Герцеговини 1994/95, а свої домашні поєдинки клуб проводив на «Грбавиці». У цій ситуації спортивні результати відійшли на другий план (команда фінішувала 4-ю), на перший план вийшов факт участі клубу в національному чемпіонаті.

У 1995 році завершилася війна й боснякські та хорватські клуби утворили новий чемпіонат, а сербські клуби приєдналися через деякий час.

Новітній період: нові звершення

5 червня 1998 року відбувся матч плейоф за звання переможця чемпіонату Боснії та Герцеговини на стадіоні «Кочево». На 89-й хвилині поєдинку Хадіс Зубанович приніс перший титул переможця чемпіону Боснії та Герцеговини до колекції «синіх». 5 червня керівництво «залізничників» організувало свято під назвою «Зубандан».

У 2001 та 2002 роках «Желєзнічар» виграв два поспіль чемпіонських титули під керівництвом Амара Осима. Під керівництвом Амара «Желєзнічар» також виграє національний кубок у сезоні 2000/01 років і, таким чином, оформлює «золотий дубль», першим серед усіх клубів Боснії і Герцеговини, а також завоював суперкубок Боснії 2001. У сезоні 2001/02 років «сині» знову тріумфували в кубку Боснії, але не змогли захистити титул володаря Суперкубку, оскільки турнір було скасовано. Напередодні поразки «Желє» в єврокубках проти «Гартса» з Шотландії Амар залишає боснійський клуб та переїздить до Японії, у ДЖЕФ Юнайтед. До свого відходу Осим встиг привести «Жельо» до срібних медалей національного чемпіонату сезону 2002/03 років й виграти того ж сезону національний кубок. До 2009 року клуб більше не завоював жодного трофею, в цей час команда переживала серйозні фінансові проблеми.

Повернення Осима; чергові звитяги