Сестри Василіянки, або СС. Василіянки — жіноча гілка василіянського чернецтва, поділяють його 1600-літнє існування у східно-християнських Церквах — на Близькому Сході, у Греції, південній Італії й між слов'янськими народами.
Історія В Україні існування жіночих монастирів датується 1037 роком, коли Ярослав Мудрий збудував жіночу обитель св. Ірини; пізніше у 1086 році Великий князь Всеволод спорудив для своєї дочки Янки відомий Янчин монастир.
З України жіночі монастирі поширилися на Білорусь (серед ін. полоцький св. княгині Євфросинії і бл. 1173). Після Берестейської унії і з обновленням василіянського чернецтва за митрополита Йосифа Велямина Рутського і св. Йосафата Кунцевича почався також розвиток жіночих монастирів на підставі чернечого уставу, складеного Рутським; в середині XVII століття Сестри Василіанки мали 10 монастирів на українсько-білоруських землях (серед іншого у Пинському, Дубні, Острозі, Холмі тощо).
Після занепаду в добу Хмельниччини Сестри Василіянки помножили свої осідки головно у новоприєднаних єпархіях Львова, Перемишля й Луцька та мали на початку XVIII століття 35—40 монастирів (православні черниці — 12). На однаковий уклад життя Сестер Василіянок звернув увагу Замойський синод (1720), але його постанови про загострену клявзуру (затвір) і пожвавлення шкільної діяльності залишилися майже без наслідків, бо Сестри Василіянки здебільша жили поза містами й утримувалися з ручної праці та милостині. Тому єпископи намагалися перевести черниць до більших монастирів, так що 1772 року Сестри Василіянки мали тільки 25 осідків і 200 черниць. З поділами Польщі (1772—1795) Сестри Василіянки втратили під Росією за Катерини II більшість монастирів, решта була примусово скасована у 1832—1839 роках за Миколи І, а тих черниць, що чинили опір, запроторено до монастирської тюрми в Мядзолі Старому на Білорусі або розпущено. У Галичині внаслідок реформ Йосифа II з 12 монастирів Сестер Василіянок залишилися лише 2 — у Словіті (Львівської) і Яворові (Перемиської єпархії), що провадили дівочі школи (з 1881 року ще у Львові).
Щойно, коли 1897 року митрополит Сильвестр Сембратович доручив Василіянам провести реформу Сестер Василіянок, постали їхні нові монастирі та шкільно-виховні установи не тільки в Галичині, але й у США (1911), Юґославії (1915), на Закарпатті (1921—1922) та в Аргентині (1939); разом (без Аргентини) у 1938-39 роках було 26 осідків і понад 300 черниць, що провадили 6 середніх, 7 виділових та фахових шкіл і 10 дівочих інтернатів та сиротинці, захоронки, дитячі садки, шкілки тощо. Монастирі Сестер Василіянок були залежні від місцевої церковної влади і не заявлені один від одного, але назагал вони керувалися правилами митрополита Рутськото, пристосованими до змінених обставин митрополитом Андреєм Шептицьким 1909, і загальними з'їздами (капітулами).
Після радянської окупації Західної України і комуністичного перевороту в Чехо-Словаччині діяльність Чину Сестер Василіянок була заборонена, а самі монахині частково попали на заслання і до в'язниць, так що вони могли певною мірою продовжувати чернече життя лише в Юґославії (6 осідків) і в Польщі (4 осідки). Натомість Сестри Василіянки мають дві чернечі провінції у США з центром у Філядельфії (24 осідки і 140 монахинь, 2 вищі школи, 3 середні і 16 парафіяльних шкіл) та в Юніонтавні б. Пітсбурґу (23 осідки і 143 черниці, 19 шкіл) й одну в Аргентині (4 осідки і 50 черниць та 4 школи) і два монастирі в Австралії й Бразилії. Для кращого розвитку всі Сестри Василіянки з 1951 року становлять один Чин, виключений з-під місцевої церковної влади, що керується одними правилами, схваленими Апостольською Столицею, під верховним проводом архімандрині та її ради у головному монастирі в Римі.
Архимандрині сестер Чину Святого Василія Великого м. Євсевія Білас (1951—1954) м. Зиновія Безушко (1954—1963) м. Клавдія Федаш (1963—1971) м. Емелія Прокопик (1971—1983, дві каденції) м. Христофора Малковська (1983—1989) м. Дія Стасюк (1989—2001, дві каденції) м. Альфонса Данович (2001—2007) м. Міріям Клара Коваль (2007—2013) м. Дія Стасюк (2013—2019) м. Марчела Рункан (2019—2025) м. Еммануїла Вішка (з 2025)
Література
Коссак М. Шематизм провінції св. Спасителя ЧСВВ в Галиції. — Львів 1867; Wołyniak. Z przeszłości zakonu bazyliańskiego па Litwie і Rusi (Przewodnik naukowy і literacki). — Lwów 1904; Цьорох С., ЧСВВ. Погляд на історію та виховну діяльність монахинь василіянок. Львів 1934, (2-ге вид. Рим 1964).