Бори́с Іва́нович Балі́нський ( , Київ, Російська імперія — 1 вересня 1997, Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — український та південноафриканський вчений-біолог, ембріолог, ентомолог, професор Київського університету та Вітватерсрандського університету Йоганнесбурга (ПАР), піонер експериментальної ембріології, електронної мікроскопії та біології розвитку, автор всесвітньо відомого підручника «Вступ до ембріології / An Introduction to Embryology».
Учень Івана Шмальгаузена, вже у 28 років був доктором біологічних наук і професором Київського університету. Під час другої світової війни працював у німецькій окупації, по тому залишив СРСР. Жив у Німеччині, Великій Британії, далі переїхав у Південно-Африканську республіку, де проявив себе видатним організатором біологічної науки.
Вивчав ембріональний розвиток амфібій і асцидій, заклав основи біології розвитку. Вперше описав десятки видів комах (веснянок, бабок, лускокрилих) з Кавказу і Південної Африки.
Біографія
Родина Балінських-Радзимовських Батько Бориса, Іван Мартинович, походив із давнього польського роду дрібних шляхтичів. Його пращур у ХІХ сторіччі чи й раніше переїхав на Поділля у землі графа Браницького. Іван народився у селі Рачки поблизу Немирова і був представником асимільованої українізованої гілки Балінських — православних і україномовних. Як зазначає Борис Балінський, його близькі родичі вважали себе щирими українцями. Дядько по батькові Гнат Балінський вчився на військовика, але був виключений з кадетського корпусу, надалі працював поштовим чиновником. Його син Гнат, двоюрідний брат Бориса, став відомим актором і режисером, працював у театрі «Березіль» із Лесем Курбасом.
Мати, Єлизавета Радзимовська, належала до роду священиків Радзимовських. Її батько Василь Васильович був священиком в Тальному та Северинівці. Брат Єлизавети Іван був одружений з Валентиною Яновською, відомою дослідницею в галузях фізіології та біохімії. Сестра Ольга вивчилася на лікарку, була одружена з Олександром Яницьким, фізиком і біофізиком, а пізніше — з бібліографом Миколою Іванченком.
Дитинство (1905—1917)
Борис Балінський народився 10 вересня 1905 року в Києві. Він був старшим із двох синів викладача історії Івана Балінського та вчительки біології Єлизавети Радзимовської. Сім'я Балінських жила у великій квартирі на вулиці Івановській в Києві. У 1911 році у зв'язку із влаштуванням Івана Балінського на роботу до Колегії Павла Галагана родина переїхала на вулицю Фундуклеївську. Батьки найняли для дітей англійських гувернанток, які навчали їх англійської мови, літератури, поезії, історії, музики. Борис брав уроки великого тенісу, опановував фортепіано, захоплювався операми Вагнера і старовинними українськими народними піснями. Влітку хлопець подовгу жив у Северинівці — селі за 80 км на південний захід від Києва, де мешкав його дід Василь Васильович Радзимовський, сільський священик. Постійний контакт з природою, пасіка, сільське господарство — все це впливало на Бориса і закладало зачатки любові до зоології. У 1916 році дідусь подарував внукові книжку Аксакова про колекціонування метеликів, що стало початком іншої майбутньої пристрасті — ентомології.
Після революцій 1917 року рівень життя сім'ї Балінських погіршився. Громадянська війна ще додала труднощів. У 1918 році більшовики вбили Василя Радзимовського.
Навчання і початок наукової кар'єри (1917—1928) У 1917 Борис пішов до школи, де трохи охолодилося його бажання займатися біологією. Природознавство у школі викладали формально і сухо, так що потім Балінський в своїй автобіографії назвав цю зустріч з наукою «великим розчаруванням».
Але вже в 1923 році Борис вступив до Київського інституту народної освіти. Там під керівництвом видатного еволюційного біолога професора Івана Івановича Шмальгаузена він зробив свою першу наукову доповідь на студентському семінарі. Для неї за рекомендацією Шмальгаузена він обрав нещодавню статтю Отто Мангольда про зародок тритона. Так Балінський почав свою ембріологічну кар'єру. Невдовзі він провів свій перший студентський, але вже справжній науковий експеримент: пересаджував зародок вуха ембріону тритона та отримав індукцію розвитку кінцівки. У 1925 році вийшла перша наукова стаття Балінського у німецькому журналі. Далі пішли інші публікації з ембріології.
У 1926 році Борис закінчив інститут народної освіти й вступив до аспірантури Біологічного інституту ім. Ф. Омельченка. Відсутність пролетарського походження не дозволяла йому отримувати стипендію. Але після смерті батька у 1927 році Шмальгаузену вдалося дістати утримання для свого аспіранта. Влітку 1927 року професор відправляє Бориса на Мурманську біологічну станцію для дослідження дроблення у зародків асцидій. Після повернення з Мурманська відбулася реорганізація Біологічного інституту. Шмальгаузену вдалося влаштувати двох своїх аспірантів, Балінського і Драгомирова, на постійні ставки співробітників.
Паралельно із науковими дослідженнями Борис був залучений до науково-популяризаційної діяльності. Його матері Єлизаветі, що спілкувалась у вчительських колах, було запропоновано написати декілька науково-популярних брошур. Балінський радо взявся допомогти, і вже скоро на дешевому папері було надруковано три невеликі книжечки українською мовою: «Коренеплоди і злаки», «Наші весняні квіти», «Інстинкт і мотивація у тварин».
У грудні 1927 року Балінський виступив із доповіддю на Конгресі зоологів, анатомів і гістологів СРСР у Ленінграді.
Родина і наука в Києві (1929—1941)
У Києві мешкав спочатку в будинку № 9 по вулиці Богдана Хмельницького, а з 1937 року — в будинку № 37 на вулиці Володимирській.
На студентських семінарах Шмальгузена Балінський познайомився зі своїм першим коханням — Катериною Сингаївською, з якою одружився у вересні 1928 року. У 1930 році Борис починає викладати у Ветеринарному інституті. У травні 1930 року вони разом із Шмальгаузеном працювали в організаційному комітеті 4-го Всесоюзного з'їзду зоологів, анатомів и гістологів, що відбувся у Києві. На ньому виступали Микола Кольцов, Юрій Філіпченко, Олександр Любищев.
З 1931 року Балінський почав викладати в Київському університеті. У 1933 році в 28 років Балінський був вже професором ембріології в університеті.
4 липня 1934 року в сім'ї Бориса і Катерини народився син, якого назвали Іваном на честь діда. Невдовзі після народження дитини Балінських у Ленінграді сталося вбивство Сергія Кірова, що призвело до хвилі репресій. За спогадами Балінського, співробітники НКВС прийшли з обшуком до його дружини, проте, побачивши немовля, швидко пішли.
У лютому 1935 року Балінського призвали до Червоної армії солдатом , що розташовувався в Чернігові. Але вже в травні клопотанням Івана Шмальгаузена його звільнили від військової служби.
1936 року Шмальгаузена призначили директором інституту в Москві. За домовленістю з президентом АН УРСР академіком Богомольцем Шмальгаузен переїхав до Москви, але залишився директором Інституту біології Академії наук УРСР. Реальне керівництво інститутом було запропоновано Балінському, з призначенням його заступником директора. Іншим заступником був комуніст Малашенко. Балінського призначили заступником директора інституту 15 червня 1936 року, а 29 березня 1937 — завідувачем відділу механіки розвитку. 1 червня 1937 року він отримав посаду голови секції динаміки розвитку в НДІ біології Київського університету.
Катерина працювала як в Інституті біології, так і в університеті й проявляла принциповість в оцінюванні знань студентів і абітурієнтів. Це стало приводом доносів та її арешту 22 жовтня 1937 року. Далі був каргопольський табір, де їй вдалося вижити, працюючи медсестрою в лазареті та секретаркою. Балінського змусили піти у відставку з посади заступника директора Інституту біології, його позбавили курсу лекцій, а потім і звільнили з університету. Проте в нього залишилася лабораторія в інституті, де йому вдавалося продовжувати свої наукові експерименти. У 1938 році йому двічі пощастило побачитися з дружиною в таборі. Вдало подана апеляція спрацювала і в березні 1939 року Катерина вийшла на волю. Невдовзі Балінський звернувся за допомогою до президента АН УРСР Олександра Богомольця, і Катерину відновили на її посаді в Інституті біології. Це значно підняло дух вченого і його працездатність. Він почав роботу над двома монографіями, присвяченими ембріології рептилій та порівняльній ембріології.
У 1940 році Балінського було нагороджено відновленою медаллю Ковалевського АН СРСР за роботу з дослідження ентодерми зародку земноводних. У 1941 році він був призначений професором Київського медичного інституту.
Війна та еміграція (1941—1949) В червні 1941 Балінський із родиною перебував у Криму, на Карадазькій біостанції, до розвитку якої він доклав великих зусиль. Звістка про початок війни спонукала його до думки піти добровольцем на фронт. Проте через кілька днів Балінський заспокоївся і вирішив спочатку дістатися Києва. Але потяги з Криму до Києва вже не ходили, довелося їхати до Харкова. У Харкові Балінський знову став працювати в евакуйованому Київському медичному інституті, а також влаштувався на посаду керівника відділу дератизації залізниці. Борис дізнався від знайомих, що в Києві перед відступом Червоної армії були розстріляні «неблагонадійні» за списками. Там і визріла ідея залишитися в окупації. Переховуючись від співробітників НКВС, Балінські дочекалися захоплення міста німцями. З великими труднощами їм вдалося повернутися до окупованого Києва. Там Балінський знайшов роботу в Інституті рибництва, одному з небагатьох дозволених німцями наукових центрів Києва. Тут він продовжував дослідження з диференціації клітин ентодерми амфібій, а також вивчав розвиток зародків промислових риб: коропа, щуки, плітки.
Ідеї емігрувати далі на Захід опиралася Катерина, дружина Бориса. Але раптом 31 березня 1943 року після нетривалої хвороби вона померла від перитоніту. Балінський, його мати Єлизавета і дев'ятирічний Іван подорожували до Познані. Там Борис намагався закінчити роботу з дослідження зародків риб, але невдовзі Інститут рибництва евакуюють до Марбурга, де його вже ніколи не було відновлено. У переїзді було втрачено фіксовані ембріони риб та чернетки статей із замальовками їхніх стадій розвитку.
З Марбурга Балінські на початку 1945 року переїжджають до Тюбінгена, де Борис влаштовується до університету. Проте після закінчення війни він розуміє, що порятунок від примусової репатріації в СРСР лежить лише через переховування в американській окупаційній зоні. Саме туди, у місто Гайдельберг, тікає родина Балінського. Згодом Борис став професором гістології у тимчасовому університеті, заснованому ООН у Мюнхені. У Мюнхені він познайомився з Елізабет Штенгель, з якою одружився 15 березня 1947. Після закриття тимчасового університету Балінський шукав роботи у США, але американські спецслужби прискіпливо ставилися до всіх, хто співпрацював із німцями, тому шансів здійснити мрію в нього не було. У пошуках роботи він звернувся до вже відомого на той час американського генетика, що тривалий час працював в Києві і знав Балінського особисто, Феодосія Добжанського. На жаль, Добжанський не міг підтримати колегу, але написав знайомим.
За рекомендацією Добжанського Балінський погодився на пропозицію роботи у Конрада Воддінгтона в Інституті генетики тварин в Единбурзі та з жовтня 1947 року переїхав до Шотландії. Матір, дружину та сина вдалося перевезти до Британії лише через півроку. Балінський працював у лабораторії Воддінгтона два роки. Відносини з керівником були складними, а тема дослідження, ембріологія мишей, не давалася легко і не була особливо цікавою для дослідника амфібій. Через це Борис став шукати альтернативне місце.
Південноафриканський період (1949—1997) У 1949 році в другій сім'ї Бориса народилася дочка Гелен. У вересні того ж року Балінський переїхав до Південно-Африканського Союзу і зайняв посаду викладача кафедри зоології Вітватерсрандського університету у Йоганнесбургу. У 1955 році він вже очолив кафедру зоології та обійняв посаду начальника відділення біології.