Істо́рія Са́танова — історія містечка, а нині селища міського типу Сатанів Городоцького району Хмельницької області. Відомий в історичних документах з 1404 року, Сатанів входив до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Османської та Російської імперій, Української Народної Республіки, Радянського Союзу, а після розпаду останнього перебуває в складі незалежної України. Містечко над Збручем і його довкілля були ареною бойових дій під час Хмельниччини, Першої світової війни, Української революції 1917—1921 років, Другої світової війни. Як зазначила Катерина Липа, «історія Сатанова — це типова історія невеликого порубіжного міста-фортеці, в якій періоди жахливих руйнувань змінювалися періодами процвітання, розквіту торгівлі та ремесел» Липа К. Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України. — 1996. — Т. 3. — № 2. — С. 109..
Сатанів був селом, містечком, містом, знову містечком, а 1938 року за ним закріпився статус селища міського типу. Свого часу він користувався магдебурзьким правом, з кінця 1920-х по 1959 роки був районним центром.
1985 року Сатанів визнано курортом республіканського значення. 2001 року він увійшов до Списку історичних населених місць України. Сатанів є складовою одного із семи природних чудес України — найбільшого в Європі національного природного парку «Подільські Товтри», створеного 27 червня 1996 року.
Дата заснування
Час заснування Сатанова невідомий. Найдавніша писемна згадка про нього припадає на 1404 рік. Уперше поселення з назвою «Schathanow» зафіксовано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, виданій 3 березня (за чинним сьогодні григоріанським календарем — 12 березня) 1404 року краківському підстолію Петрові Шафранцю. Цю грамоту, написану латинською мовою, опубліковано 1894 року в другому томі восьмої частини «Архива Юго-Западной России», який у Києві видавала Тимчасова комісія з упорядкування давніх актів, заснована при київському, подільському та волинському генерал-губернаторовіЖалованная грамота кор. Владислава Ягайла II Шафранцу на потомственное владение Сатановым, Зиньковцами, Н. Мукаровым и Чесью с принадлежащими к ним селами. 3 марта 1404 г. // Архив Юго-Западной России. — Ч. 8. — Т. 2. — К., 1894. — С. 327.. Документи зазначеного тому підготував до друку Михайло Грушевський. Грамоту наведено за копією, вписаною 1564 року до книги ревізії привілеїв на землю. Під час публікації грамоти ця книга зберігалася в Московському архіві Міністерства юстиції, а нині зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві у фонді Литовської МетрикиМихайловський Віталій. Велика земельна власність на західному Поділлі у XV ст. (на прикладі документів для Шафранців та Одровонжів) // Kamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu / Pod redakcją Feliksa Kiryka. — T. 2. — Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005. — S. 92..
1905 року було опубліковано ще одну копію грамоти, виданої Петрові Шафранцю. Публікацію здійснив польський історик Францішек Пекосінський у четвертому томі «Дипломатичного кодексу Малої Польщі»Kodeks dyplomatyczny Małopolski / wyd. Franciszek Piekosiński. — T. IV (1386—1450). — Kraków, 1905. — № 1079. — S. 89—90.. Копія, видана Пекосінським, є повнішою не тільки в змісті самого документу, а й на лист свідків, якого немає в копії, вміщеній у книзі ревізій. На думку українського історика Віталія Михайловського, повнота цієї копії пояснюється тим, що вона докладно списана саме з оригіналу. А сталося це найімовірніше 1469 року, коли проводилася ревізія маєтківKamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu. — T. 2. — Kraków, 2005. — S. 92..
1404 рік є загальновизнаною датою першої писемної згадки про Сатанів. Її наведено в працях Олександра СтепенкаСтепенко О. Д. Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 200., Вартана ГригорянаГригорян Вартан. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии). — Ереван, 1980. — С. 157—158., Миколи ПетроваПетров Микола. Сатанів XV—XVIII ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай. — 2004. — № 1—2. — С. 29., Івана РибакаРибак І. В. Наш край в історії України: Навчальний посібник. — Кам'янець-Подільський, 2007. — С. 242. та інших істориків. Проте деякі путівники, довідники та навіть енциклопедії стверджують, що перша літописна згадка про Сатанів припадає на 1385 рік, але жодних посилань для обґрунтування цього твердження не наводять. Так, Володимир Радзієвський і Василь Бурма у путівнику «Медобори» (друге видання, 1975) пишуть: «Вірогідно, що перші відомості про Сатанів відносяться до 1385 року. Але в історичних документах Сатанів вперше називається у 1404 році» Радзієвський Володимир, Бурма Василь. Медобори: Путівник. — 2-ге видання. — Львів: Каменяр, 1975. — С. 44.. Набагато категоричніші автори історичного путівника «100 єврейських містечок» (друге видання, 1998)100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель. — Выпуск 1. Подолия. — 2-е издание. — Иерусалим — Санкт-Петербург, 1998. — С. 195. та третього випуску довідкового видання «Хто є хто на Хмельниччині» (2005)Хто є хто на Хмельниччині. — Випуск 3. — К., 2005. — С. 10., які прямо стверджують, що «перші літописні згадки про Сатанів припадають на 1385 рік». Така ж категоричність притаманна і для «Універсального словника-енциклопедії» (четверте видання, 2006), де стверджується, що Сатанів «уперше згадується в літописі 1385»Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те видання. — Видавництво «Тека», 2006. — С. 1108..
У грудні 1886 року член Комітету для церковно-історичного та статистичного опису Подільської єпархії Іван Шипович писав у «Подольских епархиальных ведомостях» Ив. Ш. (Иван Шипович). Из прошлого Сатановского монастыря и летопись этого монастыря // Подольские епархиальные ведомости. — 1886. — № 51. — Часть неофициальная. — С. 1063.:
На відміну від дако-римської гіпотези про заснування Кам'янця-Подільського, яка набула широкого розголосу завдяки працям київських архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, аналогічна концепція щодо Сатанова досі залишається в зародку. Як зазначила ще одна київська дослідниця Катерина Липа, припущення, що Сатанів походить від римського військового табору, як і чимало міст у всій Європі, «не може поки що спертись ні на дані розкопок, ані на структуру пізнішої забудови»Липа К. Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України. — 1996. — Т. 3. — № 2. — С. 109..
Дослідник минувшини Поділля Віктор Гульдман припускав, що «першими поселенцями Сатанова були карпатські горці та тільки згодом сюди проникли вірмени, греки та євреї»Гульдман В. К. Памятники старины в Подолии (Материалы для составления археологической карты Подолии). — Каменец-Подольский, 1901. — С. 168..
Практика виробила певні критерії для визначення дати заснування міста чи поселення. По-перше, про їх вік говорять за першою згадкою в письмових джерелах. По-друге, історія міста з того моменту не повинна перериватись, а саме воно має розташовуватися весь цей час на одному й тому ж місціБабюх Віталій. Методологічні критерії та принципи датування виникнення міст // Регіональна історія України: Збірник наукових статей. — Випуск 3. — К., 2009. — С. 261.. Щодо Сатанова, то після 1404 року його історія добре простежується і ніде не переривається, місця розташування Сатанів не змінював, тож за зазначеними канонами 12 березня 1404 року може виступати датою заснування цього містечка на Збручі. Це умовна дата. Але достовірної звістки про Сатанів, зафіксованої раніше, немає.
Походження назви
Латинські версії
Думка про римські корені Сатанова була популярною в другій половині XIX століття. Тож звідси визріла спроба пояснити назву Сатанова засобами латинської мови. Ось як цю версію викладено в дев'ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», що побачив світ 1901 року в Кам'янці-Подільському Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского. — Біла Церква, 2009. — С. 743 (За виданням: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Выпуск девятый. Под редакцией священника Евфимия Сецинского. Приходы и церкви Подольской епархии. — Каменец-Подольск, 1901).:
Оскільки зазначений випуск видано «під редакцією священика Юхима Сіцінського», то в низці популярних публікацій (наприклад, у статтях Дмитра Полюховича «Твердиня віри над Збручем»Полюхович Дмитро. Твердиня віри над Збручем, «Подорож до „міста Сатани“») цю версію приписано подільському дослідникові. Але, як видно з передмови до дев'ятого випуску «Трудов…», відомості про населені пункти п'ятого благочинного округу Проскурівського повіту, куди входив Сатанів, укладав не Сіцінський, а Місюра Приходы и церкви Подольской епархии. — Біла Церква, 2009. — С. 4.. По-друге, Юхим Йосипович не був прихильником римської версії. Так, переповівши її в брошурі «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть» (Київ, 1928), дослідник у примітці зауважив: «Але чи не під слова „сатана“ походить назва містечка? Недалеко від Сатанова в Галичині є місто, що має назву від нашого подібного слова (Чортків)» . До того ж вказану латинську версію було оприлюднено ще в лютому 1862 року, коли Юхимові Сіцінському було всього два роки.
Із січня 1862 року в Кам'янці-Подільському стали виходити двічі на місяць «Подольские епархиальные ведомости». У третьому номері на їх сторінках з'явився історико-статистичний опис містечка Сатанів Проскурівського повіту. Матеріали для опису зібрав священик Михайло Орловський із села Глядки того ж Проскурівського повіту, а підготував опис до друку перший редактор «Подольских епархиальных ведомостей» Павло Троїцький. На початку опису наведено римську версію походження назви Сатанова (запитання Тонілія зафіксовано у дещо іншій, ніж вище, формі — «Sat an non?»), але одразу ж зауважено, що ця здогадка «дотепніша, ніж правдива» Троицкий П. Историко-статистическое описание местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря, составлено из сведений, доставленных священником М. Орловским // Подольские епархиальные ведомости. — 1862. — № 3. — Часть неофициальная. — С. 47..
Полководець Тонілій більше ніде, крім розповіді про походження назви Сатанова, не фігурує. ПідручникиДля прикладу: Маслюк В. П., Оленич Р. М. Латинська мова. — Львів: Вища школа, 1975. та словникиДля прикладу: Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. — 2-ое издание. — Москва: Русский язык, 1976. фіксують, що sat означає «досить, доволі, годі», an, aut — «або, чи», non — «не, ні». Хтось колись слово «Сатанов» подав у вигляді «Sat+an+non», сконструював запитання «Годі чи ні?» і під нього припасував легенду.
2001 року російські дослідники — майбутній доктор філологічних наук Ольга Бєлова та доктор історичних наук Володимир Петрухін — записали в Сатанові кілька варіантів цієї легенди. В одній із версій, яку повідав 55-річний Володимир Федорович Бабійчук, вона виглядає такБелова О. В., Петрухин В. Я. Фольклор и книжность: миф и исторические реалии. — Москва: Наука, 2008. — С. 104.:
А 75-річний Микола Андрійович розповів дослідникам таке: «Сатанів сто разів руйнувався і сто разів відбудовувався. Кажуть, що за історією він старший за Москву. А назва, що ніби десь кудись якісь війська йшли. Звідкіля вони йшли — чи туди, чи сюди — і зупинка. І говорили: „Сат ау нон! Сат ау нон!“ — і, значить, тут зупинка. І з того часу кажуть, що Сатанів»Белова О. В., Петрухин В. Я. Фольклор и книжность: миф и исторические реалии. — Москва: Наука, 2008. — С. 104—105..
Ольга Бєлова та Володимир Петрухін, які записали ці розповіді, у книзі «Фольклор і книжність: міф і історичні реалії» (Москва, 2008) пишуть Белова О. В., Петрухин В. Я. Фольклор и книжность: миф и исторические реалии. — Москва: Наука, 2008. — С. 105.: