«Візит до Мінотавра» () — радянський детективний 5-серійний мінісеріал режисера Ельдора Уразбаєва, знятий 1987 року за мотивами братів Вайнерів.

Літературне джерело і фільм У 1968 скоєно реальну крадіжку у квартирі відомого скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали тоді лише побутові речі, й не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події й створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта.

До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни та доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології й мотивів дій, як зло-, так і доброчинних.

Прем'єра відбулась 9 листопада 1987 року, напередодні Дня міліції.

Дві сюжетні лінії У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення заздрості, чванливості та всього найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент — скрипку «Санта Марія», майстра Антоніо Страдіварі, учня Ніколо Аматі.

Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача:

Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий у Вільнюсі (Литва).

Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів XVII, так і XX століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму.

Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи.

Мінотавр — Заздрість як двигун людських вчинків Фільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яницею. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог зі своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі й протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку.

Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної та фізичної смерті.

Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи й справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина.

У ролях Сергій Шакуров — слідчий Тихонов Станіслав Павлович, також — Антоніо Страдіварі Ростислав Плятт — майстер Ніколо Аматі Валентин Нікулін — Андреа Гварнері, засновник династії скрипкових майстрів Гварнері, учень Аматі Микола Денисов — Джузеппе Гварнері, найвидатніший представник родини, прозваний за свій талант «дель Джезу» («від Ісуса»), духовний наступник Страдіварі Марина Левтова — перша дружина Страдіварі Володимир Самойлов — Уваров Володимир Іванович, прокурор Анна Каменкова — Лаврова Олена Сергіївна, помічниця Тихонова Олександр Філіпенко — Білаш Григорій Петрович, настройщик роялів Валентин Гафт — Іконніков Павло Петрович, співробітник серпентарія, колишній скрипаль Ніна Меньшикова — колишня дружина Іконнікова Наталя Арінбасарова — Марина Колеснікова, музикознавець Михайло Пуговкін — Мельник Степан Андрійович, майстер зі злодійського інструменту Юрій Мороз — Паоло, старший син Страдіварі Андрій Дубовський — син Страдіварі, майбутній єзуїт Юрій Катін-Ярцев — Трубіцин Микола Геогійович, скрипаль — вчитель Білаша Борис Сморчков — Силкін (в титрах В. Сморчков) Олександр Яковлєв — Яків Хрест, кримінальник Ніна Шацька — Алла Георгіївна, лікар-нарколог Лев Борисов — сусід Полякових, алкозалежний слюсар

Знімальна група Автори сценарію — письменники Вайнер Аркадій Олександрович та Вайнер Георгій Олександрович Режисер — Ельдор Уразбаєв Оператор — Олександр Рибін Композитор — Едуард Артем'єв Художник-постановник — Сергій Серебреніков Відмінності від роману У фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента.

Див. також «Нічний візит» — художній детективний фільм 1974 року кіностудії «Грузія-фільм», знятий за романом братів Вайнерів «Візит до Мінотавра». Гварне́рі — одна із трьох (поруч зі Страдіварі та Аматі) найвідоміших родин італійських майстрів струнних інструментів XVII—XVIII ст. із міста Кремони. «Вхід до лабіринту»  —п'ятисерійний радянський детективний фільм 1989 року, за романом братів Вайнерів «Ліки проти страху»

Примітки

Посилання

«Візит до Мінотавра» на сайті IMDb.com Информация о фильме на сайте kino-teatr.ru