Дже́ймс Кук (; — 14 лютого 1779) — англійський першовідкривач, навігатор і дослідник, член Лондонського королівського товариства.
Кук зробив детальну мапу Ньюфаундленду, пізніше здійснив три експедиції в Тихий океан, першим із європейців дослідив і описав східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, вперше пройшов навколо Нової Зеландії. Загинув на Гаваях у сутичці з аборигенами під час третьої експедиції у 1779 році.
Біографія Джеймс Кук народився в Йоркширі (Англія) в 1728 у родині фермера. Тому він не отримав гідної освіти. Його п'ятирічне навчання в школі оплатив лендлорд, у якого працював його батько. Після школи Кук допомагав батькові на фермі, потім 18 місяців працював в овочевій крамниці. Морській справі він почав навчатися, коли поступив юнгою на торговий корабель Фрілав, що здійснював каботажні плавання між гирлом річки Тайн і Лондоном. На кораблях він вивчив алгебру, геометрію, тригонометрію, навігацію та астрономію. Завершивши навчання, Кук плавав на торгових кораблях у Балтійському морі. 1752 року він склав іспит і того ж року став помічником стерничого на судні Френдшип. 1755 року йому запропонували стати капітаном цього судна, але він вирішив добровільно вступити до Королівського флоту, попри те, що мусив знову підійматися з низів. Він розпочав помічником стернового корабля Іґл. 1755 року його корабель захопив французьке судно й потопив інше, і Кук отримав місце боцмана. 1756 року він деякий час був капітаном невеликого патрульного судна Крузер. 1757 року Кук склав іспит на стернового, що дозволило йому бути навігатором і капітаном кораблів військового флоту. Протягом Семирічної війни він служив у Північній Америці на кораблі Пембрук. На цій посаді він проявив здібність до розвідки територій та картографії, склав детальну мапу річки Святого Лаврентія.
У 1760-их роках картографічна майстерність Кука прислужилася йому, коли на борту корабля Гренвілл він склав мапу узбережжя Ньюфаундленду. 1768 року його призначили командувати кораблем «Ендевор» ().
Після повідомлення в Королівському науковому товаристві про зроблені ним спостереження за затемненням Сонця 1766 року, його призначили командиром першої наукової експедиції в Тихий океан, що відбувалася протягом 1768—1771 років .
Загалом Кук здійснив три подорожі Тихим океаном і першим з європейців дослідив більшу частину його узбережжя. Він відкрив Гаваї та інші острови, крім цього він першим проплив навколо Австралії. Кук також був картографом. У пошуках північного морського проходу з Тихого океану в Атлантичний він дослідив частину узбережжя Аляски. Його ім'ям названо острови в Тихому океані, затоку на Алясці, у місті Анкоридж йому встановлено пам'ятник.
Три експедиції Джеймса Кука Під керівництвом Джеймса Кука були здійснені три експедиції, які значно розширили уявлення людей про наш світ.
Перша подорож (1768—1771 роки)
Мета експедиції Офіційною метою експедиції було дослідження проходження Венери по диску Сонця. Проте в секретних наказах, отриманих Куком, йому наказувалося негайно після завершення астрономічних спостережень вирушати в південні широти на пошуки так званого Південного материка (також відомого як «Terra Incognita»). Якщо врахувати, що між світовими державами йшла запекла боротьба за нові колонії, дуже імовірним є припущення, що астрономічні спостереження служили Британському Адміралтейству ширмою для прикриття пошуку нових колоній. Також метою експедиції було визначити береги Австралії, особливо її східне узбережжя, яке було взагалі недослідженим.
Склад експедиції Називають причини, які вплинули на вибір Адміралтейства на користь Кука: Кук був моряком, і отже підпорядковувався Адміралтейству, якому начальник експедиції мав бути «своя» людина. Власне тому Александер Далрімпл, що також претендував на цю посаду, був невигідний Адміралтейству. Кук був дуже досвідченим моряком. Навіть серед досвідчених моряків Кук виділявся великим досвідом у картографії та навігації, про що свідчила успішно проведена робота з вимірювання фарватеру річки Св. Лаврентія. Досвід цей був підтверджений безпосередньо чинним адміралом Колвіллом, який, рекомендуючи роботи Кука до публікації, так схарактеризував Кука: «Знаючи з досвіду обдарованість містера Кука та його здібності, я вважаю його досить кваліфікованим для роботи, яку він виконав, і для найбільших заходів того ж роду»Маклин А. Капитан Кук — М.: Центрполиграф, 2001. ISBN 5-227-01197-4 .
Експедиції було виділено «Ендевор» — невелике судно, що належало до класу так званих «вугільників» (названих так через те, що кораблі такого класу переважно використовувалися для перевезення вугілля), з характерно малою осадкою, переобладнане спеціально для експедиції.
Ботаніками були Карл Соландер і Джозеф Бенкс, член Лондонського королівського товариства та майбутній його президент, який був до того ж дуже заможною людиною. Художники — Александер Бекен і Сідні Паркінсон. Астроном Грін повинен був разом з Куком проводити спостереження. Судновим лікарем був доктор Монкгауз.
Першим помічником був Захарі Гікс, другим помічником — Джон Ґор. Команда складалася з сорока матросів і дванадцятьох морських піхотинців.
Першу навколосвітню подорож Кук здійснив у 1769 році. Британський уряд направив його у Тихий Океан для пошуку південного материка, щоб приєднати його до британської імперії. Англійський корабель, перетнувши Атлантичний океан, оминув Південну Америку і вийшов у Тихий океан. Саме під час цієї експедиції корабель Кука вперше підійшов до берегів Австралії. Тут Джеймс Кук дослідив, описав і наніс на карту численні острови. Крім того, він відкрив найбільше в світі коралове утворення — Великий Бар'єрний риф (нині це заповідний підводний парк). Обійшовши материк з півночі, Кук досяг Індійського океану і згодом повернувся додому. Так закінчилася його перша експедиція.
Хід експедиції
26 серпня 1768 року «Ендевор» вийшов з Плімута, а 10 квітня 1769 року досяг берегів Таїті. Виконуючи накази Адміралтейства, які веліли «всіма засобами підтримувати дружбу з тубільцями», Кук встановив сувору дисципліну в спілкуванні членів експедиції і команди корабля з аборигенами. Категорично заборонялося вступати в конфлікти з місцевими жителями, застосовувати насильство. Можливі випадки порушення цього наказу суворо каралися. Свіжі продукти для експедиції добувалися шляхом обміну на європейські товари. Подібна поведінка англійців, нехай і продиктована суто прагматичними міркуваннями (викликати ненависть до себе було просто невигідно), була на ті часи нонсенсом — європейці, як правило, досягали своїх цілей із застосуванням насильства, грабуючи і вбиваючи аборигенів (були також випадки безпричинних убивств). Наприклад, Самюель Волліс, співвітчизник Кука, який побував на Таїті незадовго до нього, у відповідь на відмову безплатно постачати його корабель продуктами, обстріляв таїтянські села з корабельної артилерії. Але миролюбна політика дала плоди — з остров'янами вдалося встановити хороші стосунки, без чого спостереження за Венерою серйозно ускладнилося б.
З метою забезпечення контролю над узбережжям, де повинні були проводитися спостереження, був споруджений форт, оточений з трьох сторін валом, місцями — частоколом і ровом, захищений двома гарматами і шістьма фальконетами, з гарнізоном з 45 осіб. Вранці 2 травня виявилося, що єдиний квадрант, без якого проведення експерименту було неможливим, вкрадено. До вечора того ж дня квадрант вдалося знайти.
З 7 по 9 червня команда була зайнята кілюванням корабля. 9 липня, незадовго до відплиття, дезертирували солдати морської піхоти Клемент Вебб та Семюел Ґібсон. Зіткнувшись із небажанням остров'ян посприяти у затриманні дезертирів, Кук захопив у заручники всіх найбільш значущих вождів округи і висунув як умову їхнього звільнення повернення втікачів. Вожді були відпущені, коли за допомогою місцевих жителів солдатів вдалося повернути на корабель.
Після проведення астрономічних спостережень Кук попрямував до берегів Нової Зеландії, узявши з собою місцевого вождя на ім'я Тупія, який добре знав прилеглі острови і, крім того, міг служити перекладачем, та його слугу Тіату. З аборигенами Нової Зеландії, попри підкреслену миролюбність англійців, не вдалося встановити хороших відносин. Експедиції довелося брати участь у декількох сутичках, в ході яких новозеландці зазнали деяких втрат.
Рухаючись далі вздовж західного берега, Кук знайшов бухту, дуже зручну для якірної стоянки. У цій бухті, названій Куком Затокою королеви Шарлотти, «Ендевор» став на ремонт: корабель витягли на берег і заново проконопатили. Тут же, на березі Затоки королеви Шарлотти, було зроблено відкриття — піднявшись на узвишшя, Кук розгледів протоку, що розділяє Нову Зеландію на два острови. Цю протоку було названо його ім'ям — Протока Кука.
У квітні 1770 року Кук підійшов до східного берега Австралії. На березі затоки, у водах якого зупинився «Ендевор», експедиції вдалося знайти багато невідомих раніше видів рослин, тому Кук назвав цю затоку Ботанічною. З Ботанічної затоки Кук попрямував на північний захід уздовж східного узбережжя Австралії.
11 червня корабель сів на мілину, серйозно пошкодивши обшивку. Завдяки припливу і вжитим заходам щодо полегшення корабля (були викинуті за борт запасні частини такелажу, баласт і гармати) «Ендевор» вдалося зняти з мілини. Однак через пошкоджену бортову обшивку корабель стало швидко заливати водою. З метою блокування потоку води під пробоїну була підведена парусина, таким чином надходження забортної води вдалося знизити до прийнятного рівня. Все ж «Ендевор» потребував серйозного ремонту, оскільки для утримання корабля в плавучому стані була потрібна безперебійна робота помпових установок, не кажучи вже про те, що продовжувати плавання з величезною діркою в борту, ледь прикритою вітрилом, було просто небезпечно. Кук розпочав пошуки місця, де можна було б безпечно стати на ремонт. Через 6 днів таке місце було знайдено. «Ендевор» витягли на берег, пробоїни залатали. Незабаром з'ясувалося, що корабель відрізаний від моря Великим бар'єрним рифом, таким чином експедиція була замкнена у вузькій смузі води між австралійським берегом і рифом, всіяним мілинами і підводними скелями.
Огинаючи риф, довелося пройти на північ 360 миль. Рухатися доводилося повільно, постійно кидаючи лот, з трюму доводилося безупинно відкачувати воду. До того ж на кораблі почалася цинга. Але Кук продовжував слідувати цим шляхом, ігноруючи проломи, що час від часу виникали в суцільній стіні рифу. В цьому місці узбережжя поступово віддаляється від Великого Бар'єрного Рифа, так що одного разу воно стало недоступним для спостереження з відкритого моря, що зовсім не влаштовувало Кука, який бажав тримати австралійський берег перед очима. Ця наполегливість принесла плоди — продовжуючи слідувати між рифом і берегом, Кук наткнувся на протоку між Новою Гвінеєю та Австралією (у той час не знали, чи є Нова Гвінея островом чи частиною австралійського материка).
Кук направив корабель через цю протоку в Батавію (стара назва Джакарти). В Індонезії члени екіпажу захворіли на малярію. У Батавії, куди «Ендевор» прийшов на початку січня, поширення хвороби набуло характеру спалаху. Жертвами малярії стали також Тупіа та Тіату. Корабель негайно поставили на ремонт, відразу ж після закінчення якого Кук покинув Батавію з її нездоровим кліматом. Проте люди продовжували помирати.
На острові Панаїтан до малярії додалася дизентерія, що стала відтоді основною причиною смертельних випадків. Коли 14 березня «Ендевор» входив у порт Кейптауна, на кораблі залишалося 12 осіб, здатних працювати. Втрати особового складу були надзвичайно великі, тільки на шляху з Батавії до Кейптауна загинуло 22 члени команди (головним чином від дизентерії), а також кілька цивільних, серед яких був і астроном Ґрін. Щоб зробити можливим подальше плавання, команду доукомплектували. 12 липня 1771 року експедиція повернулася до Англії.
Результати першої експедиції