Вогняна Земля () — архіпелаг, розташований біля найпівденнішої частини Південної АмерикиВогняна Земля / . Архіпелаг складається з головного острова (Ісла-Гранде-де-Тьєрра-дель-Фуего, ), який часто називають просто Тьєрра дель Фуего, або Вогняна Земля) 11 великих, 30 малих (Наваріно, Осте) Огненная земля // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. та великої кількості дрібних островів, загальною площею 73 753 км². Архіпелаг відділений від континенту Магеллановою протокоюВогняна Земля / . Найпівденніша точка архіпелагу і усього материка Південна Америка — мис Горн на острові Горн (Чилі).
Назва Назву архіпелагу Земля Димів ( — Тьєрра-де-лос-Умос) дав Фернан Магеллан, котрий був першим європейцем, який проплив повз нього в 1520 році під час своєї навколосвітньої подорожі. Назва пов'язана з численними димами, що було видно з моря і які йшли від вогнищ, що розводили місцеві індіанці чи-то на березі, чи-то в човнах. Магеллан вважав дими наслідком вулканічної діяльності. На підтвердження цієї версії існує іспанська карта 1529 року Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М: АСТ, 2001.. Іспанський же король Карл I, вирішив, що диму без вогню не буває, і повелів перейменувати архіпелаг на Землю Вогнів ( — Тьєрра-де-лос-Фуеґос). Пізніше цей топонім трансформувався в Вогняну Землю ( — Тьєрра-дель-Фуеґо).
Геологія У тектонічному плані архіпелаг Вогняна Земля лежить на трансформному розломі Південно-Американської літосферної плити і плити Скоша, які на заході зустрічаються з Антарктичною, що субдукує під них. Архіпелаг — зона землетрусів магнітудою 7,8-8,5 балів (центри знаходяться не глибше 50 км) і активного сучасного гороутворення.
Архіпелаг геологічно належить до молодої неозойської складчастості. На південному заході йдуть сучасні процеси гороутворення — виходи крейдових і третинних гранітоїдів. Центральна і східна частина зайняті неозойською складчастістю Анд. Північна частина перекрита чохлом неоген-четвертинних відкладень.
З південного заходу на північний схід кислі й середні магматичні породи мезозою змінюються осадовими гірськими породами крейдового періоду. Далі на схід рівнини до атлантичного узбережжя складають еоцен-олігоценові породи, здебільшого перекриті четвертинними відкладами. На півночі — неогенові континентальні відклади.
У четвертинному періоді уся територія архіпелагу зазнала патагонського льодовикового зледеніння. На островах збереглися сучасні льодовики. У горах колювіальні, льодовикові й соліфлюкційні четвертинні відкладення. На північно-східних рівнинах — акумулятивні льодовиково-озерні відклади.
Корисні копалини На півночі архіпелагу нафтове родовище Серро-Манант'ялес.
Географія
Розташування Архіпелаг відокремлений від материка Південна Америка Магеллановою протокою, а від Антарктиди — широкою протокою Дрейка. На сході архіпелаг омивається водами Атлантичного океану, а на заході — Тихого. Найбільший острів, зветься так само, як і архіпелаг, Вогняна Земля (Ісла-Гранде), відділений від островів Осте і Наваріно протокою Бігля. Південніше архіпелагу знаходиться найпівденніші землі Південної Америки — острова Дієго-Рамірес. На схід — острів Естадос.
Навколо архіпелагу доволі широкий континентальний шельф, особливо на північному-сході (до Фолклендських островів) і півдні. На схід від архіпелагу лежить банка Бьордвуд, а на південний захід — банка Пактолус. Із заходу і півдня Перуано-чилійський жолоб (4305-4395 м); на сході — басейн Ямана.
Рельєф На заході і півдні — дуже розчленовані склачасто-брилові хребти Патагонських Анд (найвища точка гора Шайптон (2580 м), льодовики (снігова лінія на висоті 600—800 м), фіорди. На півночі і сході — горбисті моренні плато, торф'яні болота. Раніше найвищою точкою архіпелагу вважалась гора Дарвін, 2438 м. Узбережжя островів архіпелагу сильно розчленоване, особливо на південному заході.
Клімат
Клімат помірний, океанічний, прохолодний. Східна частина архіпелагу, як і Патагонія належить до області помірно континентального клімату, а західна — області морського Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.. Увесь рік архіпелаг знаходиться під впливом полярної області низького тиску — антарктичного мінімуму: 752…744 мм ртутного стовпчика в січні, 752…750 мм — в липні. Увесь рік дмуть західні вітри, часті шторми, урагани.
Середні температури січня 10-11 °C, липня 0-2 °C. Річна амплітуда середньомісячних температур не перевищує 8-10 °C. У середньому зима на архіпелазі тепліша ніж у середньому зима на тій же широті на 2 °C, а літо — на 5°C. Сумарна сонячна радіація складає менше 80 ккал/см² на рік. Радіаційний баланс складає 40-50 ккал/см² на рік; у січні — 8-10 ккал/см², у липні — −2-0 ккал/см². Турбулентний теплообмін з атмосферою дорівнює 5-10 ккал/см² на рік; у січні — 1-2 ккал/см², у липні — 0-1 ккал/см².
Опадів, на півночі й сході близько 500 мм, на півдні й заході до 2000 мм. Взимку сніговий покрив. На західному узбережжі відносно м'яка зима з сильними вітрами; відносно тепле літо з більш стійкою погодою. Рівномірне сезонне зволоження. Випаровування зростає з півночі на південь від 200 до 550 мм на рік, а випаровуваність навпаки — з півдня на північ, від 380 до 550 мм на рік. Затрати тепла на випаровування складають 20-30 ккал/см² на рік; у січні — 1-3 ккал/см², у липні — 4-6 ккал/см². На рік не більше 90 діб із мінімальною температурою повітря вище 0 °C (на заході не більше 60 діб) з 20 листопада по 25 лютого, у деякі роки приморозки можуть спостерігатись ціле літо.
Південне узбережжя архіпелагу омивають води холодної течії Західних вітрів (холодна течія мису Горн), гілка, у вигляді Фолклендської течії, відходить на північ вздовж патагонського узбережжяАтлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К.: ДНВП «Картографія», 2008.. Під час літа в південній півкулі тепла Бразильська течія завертає холодні води Фолклендської течії на південь, охолоджуючи й без того прохолодне патагонське літо. Середньорічна температура навколишніх тихоокеанських вод — 6 °C. Численні гірські льодовики опріснюють морську воду до 33 ‰. Морська крига й айсберги можуть зустрічатись у навколишніх водах цілий рік.
Гідрологія Річний річковий стік зменшується із заходу на схід (згідно із напрямком переважних вітрів) від 1500 мм до 20 мм. Але через низькі температури коефіцієнт зволоження майже всюди більший за 0,8. Річки архіпелагу відносяться до 2 типів водного режиму. Річки Патагонських Анд живляться від танення льодовиків, тому й стік переважно літній. Річки східних степів живляться від танення зимових снігів, тому стік найбільший навесні.
Поблизу Ушуайї знаходиться льодовик Мартіал (), поселення Серро-Кастор поблизу нього — найбільший гірськолижний курорт регіону.
Ґрунти Суббореальні ґрунти північної рівнинної акумулятивно-льодовикової частини зонально змінюють один одного з півночі на південь: каштанові, чорноземи, бурі лісові. У долинах Анд переважно зустрічаються кам'янисті гірські бурі лісові, гірські підзолисті, подекуди гірські лугові й дерново-торф'янисті болотяні.
Флора Рослинність острову досліджували під час антарктичної експедиції дослідницьких кораблів "Еребус" і "Терор" у 1839-1843 роках під командуванням капітана сера Джеймса Кларка Росса. Вона описана у другій частині 6-ти томного видання Flora Antarctica.
У ботаніко-географічному відношенні архіпелаг належить до антарктичного домініону голантарктичного об'єднання. На схилах гір листопадно-вічнозелені низькорослі букові ліси (до висоти 500 м над рівнем моря), вище — степова рослинність.
Південь архіпелагу займають субантарктичні ксерофітні ліси та рідколісся. Деревний полог мішаних лісів складають листопадні породи: південного буку березового (Notofagus betuloides) — найпівденніше дерево планети, південного буку антарктичного (Nothofagus antarctica), південний карликовий бук (Nothofagus pumilio), канело (Drimys Winteri), ендемічний пільгеродендрон ягідний (Pilgerodendron uviferum), майтенус магелланський (Maytenus magellanica), вейнманія (Weinmannia), ломатія (Lomatia). З кущів: барбарис чилійський (Berberis chilensis), барбарис падуболистий (Berberis ilicifolia), смородина магелланська (Ribes magellanicum), фуксія довгоквіткова (Fuchsia macrostemma). Ліан і папоротей досить мало, епіфіти відсутні.
Північ острова Вогняна Земля займають західнопатагонські зарості кущів та злаків. Низькорослі кущі: південний карликовий бук (Nothofagus pumilio), барбарис самшитолистий (Berberis buxifolia), барбарис різнолистий (Berberis heterophylla). Злаки: ковила низькоросла (Stipa humilis), елімус еріантус (Elymus erianthus), стоколос тонкий (Bromus macranthus), види тонконогу (Poa) і типчаку (Festuca).
Центральну і східну частину острова Вогняна Земля займає субантарктична лучно-болотяна рослинність сирих і кріофітних лук, сфагнові болота і заболочені ліси з південного буку антарктичного і карликового, канело. Рослинність представлена видами: азорелла торф'яна (Azorella caespitosa), азорелла нитковидна (Azorella filamentosa), ацена збірна (Acaena multifida), антенарія магелланська (Antennaria magellanica), крупка магелланська (Draba magellanica), типчак стрункий (Festuca gracillima), меландріум магелланський (Melandrium magellaniscum), астелія карликова (Astelia pumila), осоки роду ореоболус (Oreobolus), гаймардія південна (Gaimardia australis), кальта придатковидна (Caltha appendiculata), ростковія магелланська (Rostkovia magellanica), водянка червона (Empetrum rubrum), гуннера магелланська (Gunnera magellanica), моурія річкова (Mouria rivularis). Царство мхів представляють види: сфагнум бахромчастий(Sphagnum fimbriatum), сфагнум залізний (Sphagnum falcatulum), сфагнум магелланський (Sphagnum magellanicum), дікранолома чорностебельна (Dicranoloma nigricaule), вебера похила (Webera nutans), філонотіс мандрівний (Philonotis vagans), дрепанокладус (Drepanocladus subjulacens).
Фауна Зоогеографічно архіпелаг Вогняна Земля належить до Чилійсько-Вогнеземельської провінції Патагоно-Андійської підобласті Неотропічної області (лише північна частина до Патагоно-Пампаської провінції).
Гризуни на архіпелазі представлені хом'ячками роду Reithrodon і Akodon. На островах архіпелагу з птахів мешкають клинохвості папуги (Araini), качки роду Tachyeres, пічник бурий (Cinclodes fuscus), сірий чирок (Anas versicolor). На узбережжі водяться пінгвіни.
Риби прісних водоймищ відносяться до патагонської підобласті південноамериканської іхтіогеографічної області Берг Л. С. Система рыбообразных и рыб, ныне живущих и ископаемых. / Труды Зоологического института АН ССР, Том 5, выпуск 2. — М., 1940. С. 85—517. У прісних водоймах зустрічаються галаксієві (Galaxiidae), представники прохідних риб. У навколишніх морських водах зустрічаються представники нототенієвих (Nototheniidae).
У 1948 році з Канади були завезені бобри, їхні греблі на річках викликають повені та завдають значної шкоди навколишньому середовищу.
Фізико-географічне районування У фізико-географічному плані архіпелаг ділиться на 2 країни: Північний схід — Патагонія. Область окраїнних депресій. Підобласть прогину Магелланової протоки. З півночі на південь сухі степи континентального клімату переходять у степи помірного клімату, й далі у приокеанічні луки. Морфоструктурною особливістю є акумулятивні льодовикові рівнини на місцях тектонічних прогинів з глинисто-піщаними відкладами. Клімат посушливий, холодний. Сліди плейстоценового зледеніння. Південний захід — Патагонські Анди. Область льодовикового півдня. Сучасне зледеніння. У рельєфі характерне глибоке тектонічне розчленування. Средньовисотні складчасто-брилові гори. Геосинклінальні структури альпід з інтрузивами і метаморфічними гірськими породами. Клімат помірно-морський постійно вологий холодний. З півночі на південь висотна поясність лісисто-альпійских гір переходить у лісо-тундрову приокеанічну висотну поясність.
Охорона природи