Груше́цькі (пол.Gruszeccy, рос.Грушецкие) — польський шляхетський рід гербу Любич та російський дворянський рід. Прізвище Грушецькі походить від містечок Велика і Мала Грушкі (Грушіци)Польща, Люблінське воєводство, Замостський повіт, Ґміна Нелиш, Велика Грушка /Polska, wojewodztwo Lubelskie, powiat Zamojski, gmina Nielisz, Gruszka Duża. Село Грушкі, поблизу від Любліна, король Владислав II Ягайло подарував близько 1411р. в нагороду кровавих лицарських заслуг коронному хорунжому Матвею (Maciej) . Грушецькі були володарями і інших міст — Верцішов і Биховка (Wierciszów i Bychawka) у Люблінському воєводстві. Представники роду проживали в Польщі, Росії, Україні та Білорусі.
Відомі представники роду Грушецьких в Україні
Андрей — шляхтич-пекар, с 1592 р. — Львівский міщанин. Кароль — маршалок шляхти Уманського повіту Броніслав Самуель Шумиліст названи — поручник у Зборовського, потім войський і ловчий чернігівський (з 1644 р.), з 1649 р. чашник галицький. В 1629 р., на Поділлі, в Голоскові, збудував оборонний замок, кам'яну фортецю. Помер у 1673 р.. Станіслав Ян (брат Броніслава Самуїла) — суддя земський Подільський. Стольник Летичівский, депутат на Трибунал коронний в 1694 р. Жозеф — суддя гродський, подсуддя земський Подільський. Томаш (син Жозефа) — чесник Подільський. Дружина — Анжела Лоховська (стольниця річицька). Казімір (син Жозефа) — монах монашого ордену. Проповідь на коронації Підкамінської ікони Божої Матері. Антоній (1734–1798) — художник, професор живописi Краківського університету. (уродженець Київської губернії) — професор, статський радник у місті Могильові.
Повстанці 1863-64 роки Войцех Олександрович (нар. 1825 р.) — дворянин Київської губернії, засланий з позбавленням прав на проживання, знаходився у Ялуторовську, опісля в Омську, служіння, містив їдальню, при нім дружина. Михайло () (нар. 24 листопада 1814 р., Кодень, Волинь — † 5 жовтня 1892 року, Житомир). Закінчив Варшавську гімназію, після чого працював у Варшаві стажистом криминальнага суду. У 1838 годзе був заарештований за пренадлежность до «Товариству польського народу» і засуджений на п'ять років каторги, яку відбував на Нерчинських копальнях. Повернувся із заслання в Україну 1856/1858 років. Після повстання 1863–1864 роки був знову засланий до Сибіру з поселенням в Усоллі Іркутської губернії. Там разом з Вельгорським, Гриневицьким, Конопацьким і Толочком заснував фабрику з виробництва мила. 1872 року Михайло Грушецкий повернувся до Варшави. Він видав описи тунгусів і якутів.
В Київській губернії Наприкінці XVIII – нач. IXX ст. Грушецькі жили в Київській губернії, в повітах: В Васильківському повіті (2 рода): с.Буда, Ярошівка. В Звенигородському повіті (3): с.Терешки, Михаловка. В Таращанському повіті (1): с.Грузкі, Чернінская буда.
Легітимізація Легітимізовані були 3 роди Київський повіт, 1817 р. – ч. 1, а в 1835 – в ч. 6. Уманський повіт, 1803 р. – ч. 1. Уманський повіт, 1816 р. – ч. 1, були офіціалістами графа Потоцького.
Грушецькі входили до родословної книги Київського дворянського депутатського зібрання 1906 року.
Джерела
Посилання Шляхта Украïни ("Правобережна шляхта (кінець 18 перша половина 19 ст.). Список шляхти Волинськоï, Киïвськоï та Подільськоï губерній, дворянські права якоï перевірила Центральна ревізійна комісія".) Центральний державний історичний архів України, Фонд 481. Центральная комиссия для ревизии действий Дворянских Депутатских Собраний Киевской, Подольской и Волынской губерний. Опись 2, 1840-1844 годы . Дело 74. О выдаче свидетельства Иосифу Грушецкому о дворянском происхождении. ЦДІАК України («Центральний державний історичний архів України», м. Київ), Фонд 481 «Центральная комиссия для ревизии действий дворянских депутатских собраний Киевской, Подольской и Волынской губерний», Опись 3, Дело 155 «Дело о дворянском происхождении рода Грушецких». 40 листов