Православ'я у Словаччині поширилося трудами святих Кирила і Мефодія у 9 столітті. Тоді ж була вперше створена Мукачівсько-Пряшівська єпархія, що перебувала у юрисдикції Сербської церкви із перервами до 1930-х років, коли її закарпатська частина перейшла в Московський патріархат (Мукачівська єпархія Українського екзархату). Згодом і Пряшівська єпархія, разом з Чеською, перейшли до Російської православної церкви від якої у 1951 році отримали неканонічну автокефалію. Томос про дарування автокефалії видав Вселенський патріархат 27 серпня 1998. Нині на території Словаччини служать три єпископи, знаходиться дві єпархії, 90 парафій, один монастир.

Історія

Місія святих Кирила і Мефодія

Початок християнства на території Моравії і Словаччини сходить до першої половини 9 століття, коли на ці землі прийшли проповідники з Греції, Валахії та Німеччини. Успіху проповіді перешкоджало те, що місіонери діяли розрізнено і здійснювали богослужіння не на слов'янській мові, а по-грецькому і на латині. До того ж німецька місія загрожувала незалежності Моравської держави.

У 862 році святий Ростислав, князь Моравський (846—870) після ради зі своїми вельможами (жупанами) і народом відправив посольство до візантійського імператора Михаїла III з проханням надіслати у Моравію такого проповідника, який би навчав народ на рідній мові. За порадою святителя Фотія, патріарха Константинопольського для цієї справи були обрані вчені брати Кирило (Костянтин) і Мефодій. У 863 році святі брати прибули до Моравії. Їхня місіонерська діяльність простягалася на територію сучасних Чехії та Словаччини. Ними була створена слов'янська азбука, перекладені на слов'янську мову Святе Письмо, богослужбові та канонічні книги Східної Церкви. Все це сприяло масовому хрещення народу. Своїх учнів, підготовлених до священицької хіротонії, святі брати планували відправити на посвячення до Константинополя. Однак політична нестабільність у Візантійській імперії не дозволила їм отримати звідти своєчасну підтримку.

Активна місіонерська діяльність слов'янських просвітителів викликала протидію з боку німецького кліру, підтримуваного частиною місцевих феодалів. Святі брати були звинувачені в єресі.

У 867 році Костянтин і Мефодій відправилися в Рим. Тут вони були урочисто зустрінуті папою Адріаном II (867—872). Брати привезли з собою мощі святого Климента Римського, які були покладені в Римі в храмі, побудованому на честь цього святителя. 14 лютого 869 року в Римі помер Костянтин, який був похований в базиліці святого Климента. Перед смертю він прийняв чернечий постриг з іменем Кирило.

Святий Мефодій і слов'янські учні святого Кирила були висвячені в священні ступені папою Адріаном і відправлені у Паннонію (що частково займала і територію сучасної Словаччини) на прохання місцевого князя Коцела Блатенского. Незабаром на прохання того ж князя святий Мефодій був поставлений на єпископа Паннонського. Паннонія була вилучена з влади баварських єпископів латинського обряду і безпосередньо підпорядкована Риму. Це викликало невдоволення німецького кліру і феодалів, які, взявши Мефодія під варту, відправили його до в'язниці у Швабії. Святитель вийшов на волю лише через два з половиною роки.

Після цього святий Мефодій знову був відправлений до Моравії Папою Іоанном VIII. Тут при владі перебував князь Святополк, племінник святого Ростислава, який скинув свого дядька з престолу. Святий Ростислав був осліплений і посаджений німецькими князями у в'язницю, де й помер. Проте незабаром Святополк порвав з німцями і став підтримувати слов'янське богослужіння. При його заступництві святий Мефодій продовжив місіонерські праці свого брата. Святий багато подорожував по Велокоморавській державі, хрестив народ і ставив священиків із слов'ян. Так, наприклад, близько 874 року ним були хрещені князь чехів Боривой, його дружина Людмила та двоє їхніх синів. Мефодій провів у Чехії близько року, освятивши тут перші християнські храми й поставивши для чехів кілька священиків. 6 квітня 885 року святий Мефодій помер. Його слов'янські учні були вигнані із Великої Моравії. Святі Климент, Наум і Ангелар пішли на південь до Македонії, Болгарії і Сербії; святий Сава в межі сучасного Закарпаття, а святий Горазд у Київську Русь.

Однак відтоді слов'янське богослужіння у Східній Словаччині уже не переривалося ніколи.

Православ'я за династії Арпадів

Після розпаду Великоморавської держави Словаччина увійшла до складу Угорського королівства. Династія Арпадів (Арпадовичей), яка правила в Угорщині у 889—1301 роках перебувала у родинних зв'язках з візантійськими і руськими аристократичними родами і тому терпимо ставилася до грецької і слов'янської богослужбових традицій.

Відомо, що ще у 14 столітті грецьких православних монастирів в Угорському королівстві було більше, ніж католицьких, що викликало занепокоєння Римського престолу.

У Мукачеві ще з 9 століття існувала православна єпархія, до якої входило слов'янське населення (русини і словаки) Закарпаття (Підкарпатської Русі), Східної Словаччини та Потисся. Після 1453 року ця єпархія утримувала деякий час зв'язок із Київською митрополією, а пізніше з Галицькою митрополією, Молдавської і Сербською православними церквами.

У 1308 до влади в Угорщині прийшла Анжуйська династія, що протегувала католикам, і це погіршило становище православних.

Унія

У першій половині 17 століття у Східній Словаччині і Закарпатті робляться спроби введення унії з Римом. Спочатку вони були невдалими. Так у 1614 році греко-католицький єпископ Анастасій Крупецький був вигнаний з монастиря Червоний Брід.

Лише 24 квітня 1646 в Ужгороді 63 православних священика були насильно приєднані до Римо-католицької церкви. Документ про унію був оформлений лише в 1652 році зі значними фактичними помилками. Так датою виникнення унії тут названий 1649 рік. Цією фальсифікацією пояснюється різнобій у датуванні Ужгородської унії, що має місце у церковно-історичній літературі і донині. Документ 1652 року був підписаний лише 6 архідеканами (благочинними).

Простий же народ, незважаючи на свій формальний греко-католицизм, продовжував триматися «старої віри»В. В. Бурега. Православна Церковь Чешских земель и Словакии: Исторический экскурс . . У Східній Словаччині і Закарпатті збереглися юліанський богослужбовий календар, церковнослов'янська мова, традиційні для цієї місцевості церковні розспіви й іконографія. Слов'янське богослужіння допомогло зберегти національну ідентичність і протистояти мадяризації аж до початку 20 століття.

Латинізація греко-католиків

З 1699 вся Угорщина потрапила під владу Габсбургів. У 18 столітті за царювання ревної католички Марії Терези (1717—1780) почався процес латинізації греко-католицької церкви в Східній Словаччині і Закарпатті. Робляться спроби введення григоріанського календаря, свята поклоніння Святим Дарів, звичаю вчиняти розарій, західного облачення для духовенства. Проводиться виправлення православних книг за римським зразком, демонтуються іконостаси тощо. Толерантний патент (Акт про віротерпимість) імператора Йозефа II, виданий 13 жовтня 1781, гарантував свободу віросповідання не тільки протестантам, але і православним. Проте в Угорській частині імперії перехід греко-католиків у православ'я був обставлений практично нездійсненними юридичними процедурами, що звело нанівець дію зазначеного патенту.

Пряшівська греко-католицька єпархія

У 1816 році створюється Пряшівська греко-католицька єпархія, метою якої була ліквідація залишків православ'я в краї і переведення в латинський обряд місцевих греко-католиків. Але ці цілі не були досягнуті. Найкращі представники греко-католицького духовенства виступили захисниками місцевих церковних традицій.

Повернення греко-католиків у православ'я

У Словаччині в 19 столітті також були випадки переходу у православ'я. Масовим цей процес став у середовищі карпаторосів, які емігрували до Північної Америки. Заслуга возз'єднання з православною Церквою карпаторуських емігрантів належить протоієрею Олексію Товту (1853—1909). Він був професором церковного права у греко-католицькій семінарії у Пряшеві. У 1889 році прибув до Америки і очолив греко-католицький прихід у Мінеаполісі. У 1891 році разом з парафією перейшов у православ'я. У 1916 році була заснована Піттсбурзька карпаторуська єпархія, першим єпископом якої став преосвященний Стефан (Дзюбан). У 1994 році отець Олексій Товт зарахований Американською православною церквою до лику святих як «отець американського Православ'я».

Знайомство з російським православ'ям підштовхувало і громади Східної Словаччини до повернення у Православну церкву. Одна з таких спроб була зроблена мешканцями Бехерову, але її припинила поліція.

На початку 20 століття працями з відродження православ'я в краї прославився архімандрит Олексій (Кабалюк) (1877—1947). У 1905 році він виїхав до Росії, потім відвідав Афон, де був возз'єднаний з православ'ям. У 1910 році прийняв чернечий постриг та ієрейську хіротонію в Яблочинському монастирі, після чого повернувся в Закарпаття. Завдяки його діяльності за короткий час сотні людей повернулися до православ'я.

У переддень Першої світової війни проти православних громад сіл Великі Лучки (поблизу Мукачева) та Іза (Хустський район) був спровокований Мармарош-Сигетський процес. На лаві підсудних виявилися 64 людини, в основному прості селяни. Вони були звинувачені у державній зраді. Процес тривав з 29 грудня 1913 року до 3 березня 1914 36 людей, в їх числі і о. Олексій, були засуджені на тюремне ув'язнення, решта до тілесних покарань. Ув'язнені вийшли на волю лише після падіння Австро-Угорської імперії у 1918 році.

Після закінчення Першої світової війни почався активний рух за повернення греко-католиків у лоно Православної церкви у Закарпатській Україні та Східній Словаччині. Це був суто народний рух, що практично не знайшов підтримки з боку греко-католицького духовенства. На початок 1920 року до православного руху приєдналося тут вже близько 50 тисяч осіб, а до 1928 року число православних сягало 112 тисяч осіб.

Чеська православна єпархія

Після створення Чеської православної єпархії Сербської православної церкви на чолі з єпископом Гораздом (Павликом), на території Словаччини теж стали відкриватися парафії цієї юрисдикції.

Відновлення Мукачівсько-Пряшівської єпархії

У 1929 році Сербська православна церква відновила Мукачівсько-Пряшівську єпархію. У тридцятих роках Православна церква мала тут вже більше 100 парафій, на яких служило близько 100 священиків. Для управління єпархією в 1920—1930-ті роки. до Східної Словаччини та Закарпаття прямували архієреї з Сербії. З них особливо відомий своєю місіонерською діяльністю єпископ Нішський Досифей (згодом митрополит Загребський). У 1930 році на Підкарпатську єпархію був призначений єпископ Йосиф, з яким до Чехословаччини прибув відомий богослов Іустин (Попович), який трудився тут протягом двох років. До 1938 року тут було побудовано 127 нових храмів і відкрито кілька монастирів і скитів.

Юрисдикція Константинопольського патріархату у Словаччині

У Східній Словаччині та Закарпатті існували також парафії, які підкорялись архієпископу Савватієві. У 1923 році ним був направлений сюди архімандрит Віталій (Максименко), випускник Казанської духовної академії, що був до революції серед братії Почаївської лаври і займався там видавничою діяльністю. Під час військових і революційних потрясінь о. Віталій зумів зберегти друкарню, яку перевіз спочатку до Сербії, а звідти до Словаччини. Завдяки його місіонерській діяльності у Східній Словаччині було створено 26 православних парафій.

Слід також відзначити, що у 1923—1924 роках на Закарпатті в юрисдикції архієпископа Савватія служив відомий вітчизняний ієрарх єпископ (згодом митрополит) Веніамін (Федченко).