Посилання ЛНУ перенаправляється сюди. Можливо, Ви шукали Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Льві́вський націона́льний університе́т і́мені Іва́на Франка́ — один із найстаріших університетів України й Східної Європи та один із найпрестижніших в Україні. Є спадкоємцем колегіуму (1608—1661) та академії (1661—1773) єзуїтів, Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—1817), Університету Франца I (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999). Головний корпус міститься в колишній будівлі Галицького сейму.

Заснування та рання історія Університету

Атанас Фіґоль в статті про виш в «Енциклопедії українознавства» стверджував, що поляки з початку XX століття для підкреслення «польськости» університету почали твердити, що він постав у 1661 році як Академія Єзуїтів, заснований королем Яном II Казимиром з Львівського колегіуму єзуїтів. Але рішення короля не затвердив Сейм.

За іншими даними, Львівську академію з правами університету утворено 1661 року указом короля Яна II Казимира, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». 1773 року орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено 1784 року під назвою Йосифінський університет. 1805—1817 роках — ліцей. 1817 року відновлено як Університет Франца I.

Передісторія

У XVI — XVII століттях центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан і духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки та шкільництва. Найдавнішим православним в Україні було Успенське братство (ставропігійське з 1586 року) у Львові, яке стало визначним українським культурним православним центром. З 1586 року у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчали церковнослов'янську, грецьку, латинську та польську мови, математику, граматику, риторику, астрономію, філософію та інші дисципліни. Діячі Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця XVI — першої половини XVII століття: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини XVII століття в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь мала здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів.

Заснування За Гадяцькою угодою 1658 року між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищих школи-академії: одну у Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно такі самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явилися у Львові ще наприкінці XVI століття, а 1608 року відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини XVII століття ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалася опікою та підтримкою польських магнатів.

Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян II Казимир 20 січня 1661 року підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівській академії навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август III Фрідріх у 1758 році затвердив диплом від 20 січня 1661 року, виданий Яном II Казимиром. Академію закрили у 1773 році.

З часу заснування й до 1773 року Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу вулиці Краківської в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

Попередниця університету в XVII—XVIII століттях

Академія складалася з двох відділів (факультетів) — філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівській Академії відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для охочих продовжувати навчання. Історичні джерела засвідчують, що 1667 року на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині XVIII століття кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів — до 15-17. Поляки становили 75 % студентів, решта — українці та представники інших етнічних груп.

Навчальний процес у Львівській Академії проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці XVI століття; помітні зміни у цю програму стали вносити лише в середині XVIII століття на відділі філософії головно вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут вивчали історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богослів'я, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині XVIII століття у зв'язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. 1744 року відкрито кафедру математики, яку, на пропозицію провінціала ордену єзуїтів Томаша Ліхтанськогоks. Jan Poplatek. Grodzicki Faustyn (ur. 1709) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — Tom VIII/4. — Zeszyt 39. — S. 614. очолив Фаустин Ґродзіцький — автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик Каспер Несецький, математики Фаустин Ґродзіцький і Томаш Секежинський, письменник-єзуїт вірменського походження Григоріс Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ, примас Польщі Ігнацій Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як Інокентій Ґізель, М. Слотвинський, Я. Богомоловський та багато інших.

Університет у XIX — початку XX століттях

Після входження Галичини до складу імперії Габсбургів у 1772 році та скасування діяльності католицьких чернечих орденів Академія отримала, зокрема, будівлю монастиря та костелу тринітаріїв. У костелі було організовано бібліотеку, 16 листопада 1784 відбулось її урочисте відкриття. Після обстрілу і бомбардування Львова 1848 року з 50000 книг залишилися 13000, знищено багато рукописів. У 1805 році уряд перетворив університет на ліцей.

Студіюм Рутенум У 1787 році засновано науковий інститут, який назвали «Studium Ruthenum» («Провізоричний науковий інститут в руській мові»), який діяв до 1804 року. Навчання у закладі проводилось тодішньою українською мовою. Викладачами були, зокрема, Михайло Гарасевич, Антін Ангелович, Мелетій Модест Гриневецький та інші.

Подальші роки У 1817 році уряд відновив університет з німецькою мовою викладання. Весна народів надала поштовх українцям і полякам до боротьби за введення своїх мов у навчальний процес. Так, у 1849 році на філософському відділі відкрилась кафедра української мови та літератури, яку очолив відомий діяч «Руської Трійці» Яків Головацький. У 1862 та 1872 роках виникли кафедри з українською мовою викладання на богословському та правничому факультетах.

1851 року університету передали збудований 1842 року конвікт єзуїтів (шляхетської молодіIlustrowany przewodnik po Lwowie i Powszechnej Wystawie Krajowej / Lwów: Towarzystwo dla Rozwoju i Upiększania Miasta, 1894. — S. 136.), проєкт Фіделіса Штадлера, кошти — з фундації Самуеля Ґловінського. Єзуїтів вигнали з приміщення після вуличних маніфестацій під час «весни народів» 1848 рокуMieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — S. 123. .

Станом на 1897—1898 навчальний рік в університеті навчалось 1732 студенти, а у 1906—1907 навчальному році — 3582 студенти. За національною ознакою склад студентів був таким: близько 3/4 — поляки; до 1/5 — русини (українці)Wiczkowski J. Lwów, jego rozwój i stan kulturalny oraz przewodnik po mieśćie . — Lwów: Skład Główny w księgarni H. Altenberga; nakł. Wydziału Gospodarczego X. Zjazdu Lekarzy i Przyrodników Polskich, oraz Reprezentacyi M. Lwowa, 1907. — S. 174. .

У 1907 році розподіл студентів по відділах (факультетах) був наступним: відділ теологічний — 516 студентів; відділ права та політичних вмінь — 1888 студентів; відділ лікарський — 218 студентів, з них 25 осіб жіночої статі; відділ філософії — 1020 студентів, з них 241 особа жіночої статі.

1923 року головний корпус університету перенесли до колишньої будівлі Галицького сейму, що перестав діяти після Першої світової війни.

Львівський університет та Іван Франко У 70-х роках XIX століття на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, учений, перекладач, психолог, політичний і громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як «титан праці». 1894 року в університеті відкрили кафедру історії України, щоправда, під назвою «Всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи». Нову кафедру очолив 28-літній Михайло Грушевський. Цього ж року, після смерті Омеляна Огоновського — тодішнього очільника кафедри руської словесності Львівського університету — Іван Франко спробував посісти це вакантне місце, однак тодішній намісник Галичини граф Казимир Бадені зробив усе для того, щоб не допустити в університет письменника, який закликав український народ до соціального та національного визволення.

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. Сьогодні тут працює одна з основних шкіл франкознавства в Україні.

У період незалежності У жовтні 1999 року Львівський державний університет імені Івана Франка отримав статус національного.

У Львівському національному університеті імені Івана Франка станом на травень 2017 році до виконання науково-дослідних робіт залучено 1892 науково-педагогічні працівники, з них — 214 докторів наук і 1152 кандидати наук, 161 штатного працівника науково-дослідної частини Університету, з них — 8 докторів наук і 50 кандидатів наук. В Університеті функціонують 144 кафедри, з них 95 очолюють доктори наук, 46 — кандидати наук.

Станом на квітень 2017 року в Університеті навчаються 19770 студентів, у тому числі 19 050 — на 19-ти факультетах та 720 — у коледжах. На денній формі навчається 16314 студентів (15709 — на факультетах та 605 — у коледжах), на заочній — 3 843.