Норту́мбрія (, — «Земля на північ від річки Гамбер») — одне з королівств, що сформувалися в ході англосаксонського завоювання Британії. Утворилося близько 604 з двох королівств: Берніції (заснована 547 року) і Дейри (заснована 559 року); розташовувалося на північ від річки Гамбер. Королівства Берніція і Дейра (по-англосаксонськи Bernicia і Deire) виникли на місці бритських областей Бринейх і Дейфір. Перше з них займало графство Нортумберленд і часом простягалося до затоки Ферт-оф-Форт. Королівство Дейра знаходилося на території графства Йоркшир. Остаточне об'єднання відбулося в 655 році.
Столицею Нортумбрії був Еофервік (римський Еборак, нині Йорк).
У IX столітті територію Нортумбрії завоювало спочатку англосаксонське королівство Вессекс, а потім дани. Близько 924 року територію Нортумбрії остаточно приєднали до Вессексу.
Назва Назва Нортумбрія, можливо, була придумана Бедою та стала популярною завдяки його «Церковній історії народу англів»Yorke, Barbara (1 January 1990). Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. Seaby, p. 74. Назва походить від географічного визначення: на північ від Умбера на відміну від Саутумбрії.
Історія Передумови Десь з середини V ст. племена англів під орудою різних вождів стали прибувати на північ Британії, де ставали найманцями у бритських королівствах Брінейх і ЕбраукRollason, David (25 September 2003). Northumbria, 500-1100: Creation and Destruction of a Kingdom. Cambridge, UK; New York: Cambridge University Press, p. 81. Протягом століття англи суттєво послилися військово і збільшилися чисельно в цих державах. Спочатку, у 547 році, вони захопили владу в Брінейху, де створили власну державу Берніцію, а 560 року англи області Дейфір відокремилися від Ебраука. Назва Дейфір перетворилася на ДейраRollason, David (25 September 2003). Northumbria, 500-1100: Creation and Destruction of a Kingdom. Cambridge, UK; New York: Cambridge University Press, p. 44. В наступні роки ці королівства вели майже постійні війни проти бритських сусідів, а потім й Мерсії.
У 604 році Дейра була об'єднана з Берніцією під орудою ЕтельфрітаBede (2008). Colgrave, Bertram; McClure; Collins (eds.). Bede's Ecclesiastical History of the English People. Oxford: Oxford University Press, Book II, Chapter 12. Королі Етельфріт і Едвін захопили землі бриттських королівств Гододін, Регед, Елмет. Втім у 633 році після поразки від королівств Гвінед і Мерсія унія Дейри та Берніції розпалася. В 634 році на деякий час Дейра знову була об'єднана з Берніцією за володарювання короля Освальда. Це об'єднання зміцнив Освіу, але невдовзі Дейра знову отримала окремих володарів, втім залежних від БерніціїRollason 2003, p. 7. Остаточно об'єднання відбулося у 679 році за короля Егфріта, утворивши королівство Нортумбрія.
Розвиток Було продовжено політику протистояння з Піктією, Стратклайдом і Мерсією. Ще у 671 року вдалося підкорити південних піктів, створивши васальну державу Лотіан, 674 року переможено Мерсію, в якої віднято область Ліндсі. Але вже 679 року було програно війну Мерсії, яка повернула собі Ліндсі. 685 року Нортумбрія зазнала тяжкої поразки від Піктії і вимушено перейшла до оборони.
За панування короля Елдфріта загалом зберігався мир, але після його смерті почалася боротьба за трон, в якій переміг Осред I. В цей період відбувається посилення вищої аристократії. Також велися не дуже вдалі війни проти Піктії. Тому наступні королі намагалися зберегати мир з сусідами, чинником чого також була постійна боротьба за владу. Між 737 і 806 роками в Нортумбрії було десять королів, усіх з яких було вбито, скинуто, заслано або примушено стати ченцямиPetts, David, Dr.; Turner, Sam, Dr. (2011). Early Medieval Northumbria: Kingdoms and Communities, AD 450-1100. Isd, pp. 14–27.
740 року Едберт поновив активну зовнішню політику. Велися війни з Піктією, Мерсією та Стратклайдом. Незважаючи на тимчасової успіхи зазвичай війни були невдалі. Це призвело до нових війн (759 і 761—765 роки) за трон, що ще більше послабило королівство. В цю боротьбу все частіше втручалася аристократія, послаблюючи владу королів. Спроби короля Елхреда відновитися спокій мали тимчасовий ефект.
У 789 році дани атакували узбережжя Нортумбрії, це перший відомий випадок нападу на англосаксонське узбережжя вояками-вікінгами. У 793 році нормани розграбували монастир святого Кутберта на острові Ліндісфарн, у 794 році — спалили монастир в Ярроу, 795 року — Тінмутський монастир.Swanton, Michael, ed. (1996). The Anglo-Saxon Chronicle. London: Dent, p.793. Нортумбрія послаблене внутрішньою боротьбою не могла вправно чинити спротив нападникам. Тому було укладено союз з Мерсією. У 796 року поновилася внутрішня колотнеча. На деякий час Ердвульфу вдалося здолати бунтівних аристократів.
У 810-х роках почастішали напади данів й норманів на узбережжя Нортумбрії. Водночас постійні повстання та боротьба за владу погіршило економічну ситуацію. 829 року було визнано зверхність Вессексу. У 840-х роках знову поновилася боротьба за трон, що супроводжувалася нападами данів. Королі Осберт і Елла II розпочали активний наступ на аристократії, що стала на той час майже самостійною.
Занепад У 866 року до Нортумбрії вдерлася Велика данська армія, що захопила столицю королівства, а 867 року знову повернулася, сплюндрувавши південь НортумбріїRollason, David (25 September 2003). Northumbria, 500-1100: Creation and Destruction of a Kingdom. Cambridge, UK; New York: Cambridge University Press, p. 212.
На північ від Тайну нортумбрійці зберегли частковий політичний контроль у Бамбурзі. Правління королів у цій місцевості продовжувалося, і близько 867 року королем став Еґберт I, що фактично був правителем Берніції. Невдовзі почалося протистояння між прихильниками підкорення і спротиву данам. У 875 році відбулася невдала війна проти Гальфдан Рагнарсона, короля Йорвіку, що загалом підтверджувало поточний стан — кордон по річці Тайн. Але вже до 880 року нортумбрійці зазнали нової поразки.
В наступні роки рештками Нортумбрії керували елдормен Едвульф, що спочатку визнавав зверхність Йорвіку, подальші спроби відновити незалежність завершилися поразкою у 916 році. Лише після поразок Йорвіка від Вессексу елдормен Елдред відновив самостійність у 924 році, а у 927 році ці землі увійшли до складу Вессексу.
Мова
Сформувалася на основі мови англів — англіску (Englisc)Penhallurick, Rob (2010). Studying the English Language. Macmillan International Higher Education. p. 73. ISBN 978-1-137-03621-6. Аналіз письмових текстів, брошок, рун та інших доступних джерел показує, що вимова голосних відрізнялася від вессекського діалектаCuesta, Julia Fernández; Ledesma, Nieves RodrÍguez; Silva, Inmaculada Senra (2008). "Towards a History of Northern English: Early and Late Northumbrian". Studia Neophilologica. 80 (2), pp. 140. Є невеличкі запозичення з кельтських мов, таких як загальнобритська та давньоірландська моваBaugh, Albert C. (2002). A History of the English Language (5 ed.). London: Routledge, pp. 68–69. З IX ст. значний вплив на розвиток нортумбрійського діалекту спричинила давньоскандинавська моваBaugh 2002, pp. 93. Кількість запозичених слів, за консервативними оцінками, становить близько 900Baugh 2002, pp. 95.
Нортумбрійські діалектні терміни, акценти та манери мовлення вважалися неправильними та неелегантними для тих, хто перебував при владі, що знаходився на півдні Англії. До XI ст. у Галловеї нортумбрійський діалект поступово витіснялися галовейською гельською мовою. Діалект в Нортумбрії зберігався до середини XV ст.у формі північноанглійського діалекту англійської мовиWales, Katie (2006). Northern English: A Social and Cultural History. Cambridge University Press. pp. 49–50. ISBN 978-1-139-45705-7. Нортумбрійський діалект зберігся до тепер, пропагується такими організаціями, як Нортумбрійське мовне товариство та Проект «Нортумбрійські слова»The Distinctive Northumbrian Language - Living North". www.livingnorth.com. Retrieved 13 September 2020.
Устрій Королю належала вища політична та військова влада. Владу спадкував старший син померлого короля, що часто призводило до змов і заколотів проти малолітніх монархівPetts & Turner 2011, p. 27. Церковний вплив у королівському дворі не був незвичайним явищем у Нортумбрії та зазвичай був найбільш помітним під час правління молодого або недосвідченого короля. Так само елдормани, або королівські радники, мали періоди зростання або зменшення влади в Нортумбрії, залежно від того, хто правив у той часFairless, Peter J. (1994). Northumbria's Golden Age : the Kingdom of Northumbria, Ad 547–735. York, England: W. Sessions, pp. 10–16.
Король не мав постійної резиденції, роз'їжджаючи в супроводі тенів (аристократів) з одного королівського туну до іншого, збираючи там данину і здійснював правосуддя під особистим прапором (thuuf)Gamber O. The Sutton Hoo military equipment – an attempted reconstruction // J. of Arms and Armour Society. 1966. Vol. 5. P. 265-289. Серед тунів були Єверінг в Берніціі, Беруік в Елмет, Санктон в Дейрі і Гудменхем.
Значний вплив, особливо з початку VIII ст. отримує вітенагемот, що часто з середини VIII ст. брав участь у поваленні монархів, а також легітимізував претендентів на трон, що перемогали у боротьбі за трон.
Десь з 630-х років впроваджується посада елдормена, яку було запозичено з королівства Дейра. Повновження та кількість нортумбрійських елдорменів достеменно не відомі, але це були представники вищої знаті з чималими політичними і військовими повноваженнями. Так, 658 року елдормену було передано частину захопленої Мерсії. Також відомі елдормени Лотіану і Бамбургу. У 2-й пол. VIII ст. посада елдормена стала спадковою.
Водночас згадується посада ярла (ерла), що був військовим очільником за відсутності короля.
Економіка Основою було сільське господарство, худоба та земля були популярними одиницями вартості в місцевій торгівліSawyer, Peter (2013). The Wealth of Anglo-Saxon England. Oxford: Oxford Scholarship Online, pp. 1–4. До середини 800-х років система відкритих полів, ймовірно, була домінуючим способом ведення сільського господарства.
Нортумбрія експортувала зерно, срібло, шкури та рабівSawyer 2013, p. 33. Імпорт включав олію, предмети розкоші та канцелярське приладдя. З VIII ст. встановилися торговельні відносини з державою данів Альдейґ'юборге, звідси через торговий обмін отримували арабські дирхеми. Після 793 року, набіги, подарунки та торгівля зі норманами і данами посилення економічних зв'язків через Північне мореSawyer 2013, pp. 64–67, мідні стики було знайдено в поселеннях БалтикиГайдуков П. Г. Англосаксонская монета ІХ в. из Старой Ладоги // Краеугольный камень. М., 2010. Т. 1. C. 187.
Гроші З кінця 600-х років карбування монет (срібних скетів) стало регулярним. На них відбивали імена королів, що свідчило про королівський контроль над валютою. Король Егфріт карбував найдавніші срібні монети Нортумбрії, ймовірно, у Еофервіку. Пізніші королівські монети носять імена королів Елдфріта і Едберта, а також його брата, архієпископа Егберта ЙоркськогоWood, Ian (2008). "Thrymas, Sceattas and the Cult of the Cross". Two Decades of Discovery. Studies in Early Medieval Coinage. Vol. 1. Woodbridge, UK: Boydell Press, p. 28. Едберт відновив якісне карбування срібних пенні (проба становила 50—70 % срібла), ставши першим англосаксонським королем чиє ім'я викарбувано на монетах. Ці монети були більше придатними для дрібних повсякденних операцій, ніж більші золоті франкські чи римські монети.