Стефано Іттар (; *1724, Овруч (Україна) — †1790, Валлетта (Мальта)) — італійський архітектор, яскравий представник сицилійського бароко.
Народився в 1724 році в місті Овруч (нині Житомирська область), який входив тоді до складу Королівства Польського, куди його сім'я змушена була емігрувати через гоніння на батьківщині. Ще в юнацькому віці Іттар переїхав жити до Рима, де під патронажем кардинала Алессандро Альбані навчався архітектурі, був сильно вражений творчістю римського архітектора Франческо Борроміні. Закінчивши навчання, виїхав на стажування до Іспанії і жив там до 1765 року.
Повернувшись з Іспанії, Іттар влаштувався в місті Катанія, постраждалому в ході землетрусу 1693 — разом з архітектором Джованні Баттіста Ваккаріні йому було доручено займатися відновленням зруйнованих будівель. Розроблений ними план передбачав таке розташування вулиць і резервованих вільних площ, що при майбутніх виверженнях вулкана залишали б достатні шляхи для евакуації населення. Ще до землетрусу основним стилем міста було бароко, тому реставратори так само дотримувалися цього стилю. Тут Іттар познайомився з впливовим і багатим принцом Ігнаціо Патерна, для якого згодом виконав безліч замовлень.
До 1767 року Іттар отримав достатню популярність для роботи самому і взявся втілювати в життя свої новаторські ідеї. Зокрема, його візитною карткою стали особливим чином зігнуті фасади, вперше він застосував цю техніку в церкві Сан-Мартіно, а потім для колегіальної церкви Катанії створив фасад, що став одним з головних його шедеврів. Ця будівля, спроектована архітектором Антоніо Амато в стилі типового сицилійського бароко, завдяки незвичайному дизайну Іттара отримала чудове поєднання світла і тіні. Пізніше архітектор розробляв зовнішній вигляд церкви Сан-Плачідо, фасад якої прикрасив увінчаною скульптурами дзвіницею.
Деякий час Іттар співпрацював з Франческо Батальєю (пізніше одружившись з його дочкою Розарією), спільно вони спроектували кілька еклектичних житлових будівель, а також величезний монастир Монтекассіно, що був тоді найбільшим у Європі. Іттар відповідав за створення бані монастирської церкви, яка зводилася протягом п'ятнадцяти років (1768—1783), і за дизайн внутрішнього двору. До 1783 архітектор був вже одним з найшанованіших людей міста, на прохання губернатора ним був розроблений загальний план міської забудови, який згодом розмножився на багато копій і навіть був увічнений в гравюрі.
Після завершення роботи над монастирем Іттара запросили на Мальту взяти участь у будівництві бібліотеки для Мальтійського ордена, і він разом зі всією сім'єю переїхав жити у Валетту. Будівлю планувалося виконати в класичному стилі з традиційними для місцевості колонами, арками, вікнами і фронтонами, бібліотека вийшла схожою на гігантських розмірів палац, проте повністю була завершена тільки через п'ять років після смерті Іттара.
У ті часи було оголошено, що архітектор покінчив життя самогубством, тому що допустив в проекті серйозні помилки, які не піддавалися виправленню. Тим не менше, пізніше при вивченні збережених креслень і записів дослідники ніяких помилок виявити не змогли. Також було встановлено, що для вмираючого провели обряд соборування, таїнство, неможливе для самогубця. Іттар залишив після себе двох синів, Енріко і Себастьяно, які теж стали архітекторами.
Література Anonimo, Cenni Biografici sulla vita e le opere di Stefano e Sebastiano Ittar, Palermo 1880 F. Fichera, G.B. Vaccarini e l'architettura del Settecento in Sicilia, Roma 1934 E. Calandra, Breve storia dell'architettura in Sicilia, Bari 1938 G. Gangi, Il Barocco nella Sicilia Orientale, Roma 1964 S. Boscarino, Stefano Ittar, in IDEM, Studi e rilievi di architettura siciliana, Messina 1961 V. Librando, Francesco Battaglia, architetto del XVIII secolo, in Cronache di archeologia e storia dell'arte, 3, 1963 S. Boscarino, Sicilia Barocca. Architettura e città 1610—1760, Roma 1981 e Roma 1997 (a cura di M.R. Nobile) G. Dato e G. Pagnano, Stefano Ittar: un architetto polacco a Catania in M. GIUFFRÈ a cura di, L'architettura del Settecento in Sicilia, Palermo 1997 B. Azzaro, La Chiesa di S. Martino dei Bianchi a Catania, in Palladio 15, 1995 B. Azzaro, Gli ultimi architetti della «Sacra Religione Gerosolimitana»: Stefano Ittar a Malta, in Palladio 23, 1999 A. Caruso, Stefano Ittar a Paternò: la chiesa e il monastero della SS. Annunziata, in Quaderni del Dipartimento PAU, 21-22, Università degli Studi di Reggio Calabria, 2003
Примітки