Теба (; ) — також відомий як Юпітер XIV, є четвертим за віддаленістю супутником Юпітера. Він був відкритий Стівеном П. Сінноттом на зображеннях, отриманих космічним апаратом «Вояджер-1» під час його прольоту поблизу Юпітера 5 березня 1979 року. У 1983 році супутник офіційно отримав назву на честь міфологічної німфи Теби.
Другий за розміром серед внутрішніх супутників Юпітера, Теба обертається в межах зовнішнього краю павутинних кілець Теби, яке утворюється з пилу, викинутого з її поверхні. Вона має неправильну форму та червонуватий колір; вважається, що, подібно до Амальтеї, складається з пористого водяного льоду з невідомою кількістю інших матеріалів. Поверхня супутника характеризується великими кратерами та високими горами — деякі з них співмірні за розмірами із самою Тебою.
Теба була сфотографована у 1979 році космічними апаратами «Вояджер-1» та «Вояджер-2», а пізніше, у 1990-х роках, докладніше — орбітальним апаратом «Галілео».
Відкриття та спостереження Теба була відкрита Стівеном П. Сінноттом на зображеннях, отриманих космічним апаратом «Вояджер-1» 5 березня 1979 року, й спочатку отримала тимчасове позначення S/1979 J 2. У 1983 році її офіційно назвали на честь міфологічної німфи Теби, коханки Зевса — грецького еквівалента Юпітера.
Після відкриття «Вояджером-1» Теба була сфотографована космічним апаратом «Вояджер-2» у 1979 році. Однак до прибуття космічного апарата «Галілео» знання про неї були вкрай обмеженими. «Галілео» отримав зображення майже всієї поверхні Теби та допоміг уточнити її склад.
Орбіта Теба є найвіддаленішим із внутрішніх супутників Юпітера й обертається на відстані приблизно 222 000 км (3,11 від радіуса Юпітера). Її орбіта має ексцентриситет 0,018 та нахил 1,08° відносно екватора Юпітера. Ці значення є незвично високими для внутрішнього супутника й пояснюються минулим впливом найближчого з галілеєвих супутників — Іо. У минулому кілька резонансів середнього руху з Іо проходили крізь орбіту Теби, коли Іо поступово віддалявся від Юпітера, що й збурило орбіту Теби.
Орбіта Теби розташована поблизу зовнішнього краю павутинного кільця Теби, яке складається з пилу, викинутого із супутника. Після викиду пил дрейфує у напрямку планети під дією гальмування Пойнтінга — Робертсона, утворюючи кільце всередині орбіти супутника. Нахил ретроградної орбіти до локальної площини Лапласа — 1,076°.
Фізичні характеристики
Теба має неправильну форму, адже найближчим до неї еліпсоїдальним наближенням є 116×98×84 км. Площа його поверхні, ймовірно, становить від 31 000 до 59 000 (~45 000) км². Його середня густина та маса невідомі, проте, припускаючи середню густину, подібну до Амальтеї (близько 0,86 г/см³), масу Теби оцінюють у 4,3 × 10¹⁷ кг.
Подібно до всіх внутрішніх супутників Юпітера, Теба обертається синхронно зі своїм рухом навколо планети, завжди повертаючи до Юпітера одну й ту саму півкулю. Його орієнтація така, що довга вісь завжди спрямована на планету. У точках поверхні, найближчих і найбільш дальніх від Юпітера, він, ймовірно, перебуває поблизу межі Роша, де сила тяжіння Теби лише трохи перевищує відцентрову силу. Внаслідок цього швидкість втечі в цих точках дуже мала, що дає змогу пилу легко залишати поверхню після метеоритних ударів і викидатися в павутинне кільце Теби.
Зет, найбільший діаметр якого становить близько 40 км, це кратер і єдиний названий об’єкт рельєфу на поверхні Теби. На його ободі наявні кілька яскравих ділянок. Він розташований на зворотному боці Теби, оберненому від Юпітера. Кратер був відкритий космічним апаратом «Галілео» й названий на честь Зета — чоловіка німфи Феби у грецькій міфології.
Поверхня Теби темна й має червонуватий відтінок. Існує суттєва асиметрія між провідною та тією, що ззаду, півкулями: провідна півкуля у 1,3 рази яскравіша за другу. Асиметрія, ймовірно, спричинена вищою швидкістю й частотою ударів по провідній півкулі, що викидає з надр супутника яскравіший матеріал (імовірно, лід). Поверхня Теби вкрита великою кількістю кратерів, і, ймовірно, на ній є щонайменше три–чотири великі метеоритні кратери, кожен із яких приблизно співмірний із самим Тебою.
Джерела
Література