Джозайя Веджвуд (, , Берслем, Англія — , Етрурія, Англія) — англійський кераміст та аболіціоніст. У 1769 в заснованому ним селищі Етрурія відкрив фабрику художніх фаянсових виробів «Джозайя Веджвуд і сини», на якій виготовляли посуд і декоративні пластини з рельєфними композиціями на античні теми. Зробив значний вплив на розвиток англійського глиняного виробництва, що стало після того взірцевим у всьому світі.
Його дорогі товари користувалися великим попитом у вищих класів, тоді як він використовував ефект наслідування, щоб продати дешевші вироби для менш заможних верств суспільства.McKendrick 1982, p. 105. Кожен новий винахід Веджвуда ― зелена глазур, кремовий посуд, чорний базальт та яшма ― швидко копіювався.McKendrick 1982, p. 107. Він досяг ефективності у виробництві та збуті.McKendrick 1982, p. 108. Його виставкові зали в Лондоні дали публіці можливість побачити його повний асортимент посуду.Rendell, Mike (2015). "The Georgians in 100 Facts". p. 40. Amberley Publishing Limited
За його життя компанія Веджвуда ніколи не виготовляла порцеляни, але спеціалізувалася на витончених глиняних та кам'яних виробах, які мали багато однакових властивостей, але були значно дешевшими. Він докладав великих зусиль, щоб дизайн його виробів відповідав сучасній моді. Веджвуд був першим розробником трансферного друку, який давав ефект, подібний до ручного живопису, за набагато нижчу вартість.
Біографія
Ранні роки Народився в Берслемі, Стаффордшир, став одинадцятою і останньою дитиною гончара Томаса Веджвуда († 1739) та Мері Веджвуд (до шлюбу Стрінгер; † 1766). Джозая виховувався в родині англійських дисидентів; був онуком унітарського міністра і активним унітаристом. До дев'яти років проявив себе досвідченим гончарем. У дитинстві, захворівши на віспу, він вижив і став підмайстром-гончарем при своєму старшому братові Томасові Веджвуду IV. Після віспи у Джозаї залишилось ослаблене коліно, що не дозволяло йому працювати ножною педаллю гончарного круга. Тому він змалку зосередився на розробці дизайну гончарних виробів, а потім робив їх за участю інших гончарів. Його батько та брат виробляли недорогу кераміку низької якості, чорну та поцятковану.
Після свого двадцятиріччя Веджвуд почав співпрацювати з найвідомішим англійським виробником кераміки того часу Томасом Вілдоном, який з часом став його бізнес-партнером у 1754 році. Веджвуд також почав вивчати нову хімічну науку, прагнучи зрозуміти матеріалознавство, зокрема, що стосується вогню, глини та мінералів, а також розробити кращі глини та глазурі для гончарства. Після нещасного випадку в 1762 році Джозая зустрів Джозефа Прістлі, іншого дисидента і хіміка, який дав йому поради з хімії. Веджвуд експериментував з найрізноманітнішими техніками. В той же час сусіднє промислове місто Манчестер активно розвивалося. Натхненний, Веджвуд орендував завод у місті Берслем. У 1768–1780 роках він співпрацював із Томасом Бентлі, досвідченим бізнесменом з вишуканим смаком із поміщицької родини. Протягом наступного десятиліття його експерименти (і значне вливання капіталу від шлюбу із заможною далекою родичкою) перетворили кволі ремісничі роботи на першу справжню фабрику гончарства.
Шлюб і діти
У січні 1764 року Веджвуд одружився з Сарою Веджвуд (1734–1815), своєю троюрідною кузиною. У них було вісім дітей:
Сюзанна Веджвуд (3 січня 1765 - 1817), дружина Роберта Дарвіна, мати англійського натураліста Чарльза Дарвіна. Чарльз одружився з Еммою Веджвуд, своєю кузиною. Подвоєний таким чином спадок родинного багатства Веджвуда, накопиченого його дідом, дав Чарльзу Дарвіну вільний час для формулювання своєї теорії еволюції. Джон Веджвуд (1766–1844), приєднався до бізнесу досить неохоче, головним чином зацікавившись садівництвом. Річард Веджвуд (1767–1768) (помер у дитинстві). Джозайя Веджвуд II (1769–1843) (батько Емми Дарвін, кузини та дружини Чарльза Дарвіна). Томас Веджвуд (1771–1805) (не мав дітей), найвідоміший як фотограф-новатор. Кетрін Веджвуд (1774–1823) (не мала дітей). Сара Веджвуд (1776–1856) (не мала дітей, активістка аболіціоністського руху та членкиня-засновниця Бірмінгемського жіночого товариства допомоги темношкірим рабам, першого жіночого товариства проти рабства). Мері Енн Веджвуд (1778–1786) (померла в дитинстві).
Робота
Веджвуд був зацікавлений у наукових досягненнях свого часу, щоб на їх основі розробити підходи та методи підвищення якості своєї кераміки. Його унікальні глазурі почали відрізняти його товари від усіх інших на ринку.
До 1763 року він отримував замовлення від представників найвищих верств британської шляхти, включаючи королеву Шарлотту. Веджвуд переконав її дозволити йому назвати лінію кераміки, яку вона придбала, «посуд королеви», і використовував це в рекламних цілях, зробивши відповідні написи на своєму канцелярському та поштовому папері. Все, що робив Веджвуд для королеви, автоматично виставляли на огляд перед відправленням.McKendrick 1982, p. 121. У 1764 році він отримав своє перше замовлення з-за кордону. Веджвуд продавав свій «посуд королеви» за доступними цінами всюди, де плавали британські торгові кораблі. У 1767 році він написав: «Попит на цей посуд так званого кремового кольору, кольору слонової кістки, посуд королеви продовжує зростати ― дивовижно, як швидко його використання поширилося майже на всю земну кулю».
Вперше він відкрив склад на Чарльз-стріт, Мейфер у Лондоні ще в 1765 році, і незабаром він став невід'ємною частиною його організації продажу. За два роки торгівля переросла його кімнати на площі Гросвенор.McKendrick 1982, p. 118. У 1767 році Веджвуд і Бентлі уклали угоду про розподіл декоративних виробів між собою, побутові товари продавались від імені Веджвуда.Coutts, Howard. The Art of Ceramics. European Ceramic Design 1500–1830, p. 180. Було споруджено спеціальну вітрину, щоб привернути увагу світського товариства. Фактично заклад Веджвуда став одним із наймодніших місць для зустрічей у Лондоні. Його працівникам доводилося працювати день і ніч, щоб задовольнити попит, а натовпи відвідувачів не зменшувалися.McKendrick 1982, p. 119. Численні оздоблення, розкішні кольори та загальна позолота рококо були забуті, велич бароко стала несмаком; витонченість шинуазрі втратила своїх прихильників. Був попит на чистоту, простоту та античність.McKendrick 1982, p. 114. Щоб заохотити та пришвидшити поширення цієї моди, Веджвуд створив склади та виставкові зали у Баті, Ліверпулі та Дубліні, окрім тих, що були в Етрурії та Вестмінстері.McKendrick 1982, p. 120. Часто вихід у продаж нових товарів затримували, щоб посилити резонанс від їх появи.
Найважливішим із ранніх досягнень Веджвуда у виробництві ваз було вдосконалення корпусу з чорного каменю, який він назвав «базальтом». Цей матеріал міг імітувати колір і форми етруських або грецьких ваз, які розкопували в Італії. У 1769 році у Лондоні вази були в моді; він відкрив нову фабрику під назвою Етрурія, на північ від Стока. Веджвуд став тим, ким хотів бути: «Головним виробником ваз для всесвіту».McKendrick 1982, p. 140. Близько 1771 року він почав експериментувати з яшмою, але декілька років не афішував цей новий продукт.
У сера Джорджа Стрікленда, 6-го баронета, попросили поради щодо отримання зразків з Риму.McKendrick 1982, p. 110-111. Позолота втрачала популярність, і приблизно в 1772 році Веджвуд зменшив кількість «набридливої позолоти» у відповідь на пропозиції сера Вільяма Гамільтона.The Art of Ceramics. European Ceramic Design 1500–1830, Howard Coutts, p. 181. Коли англійське суспільство оголосило оголені класичні постаті «занадто непристойними» на їхній смак, а пристрасність грецьких богів ― занадто очевидною, Веджвуд хутко замаскував їхню язичницьку нескромність ― суконь для дівчат та фігового листя для богів було зазвичай достатньо.McKendrick 1982, p. 113.
Веджвуд сподівався монополізувати аристократичний ринок і тим самим закріпити за своїми товарами спеціальні соціальні відзнаки, які б сприяли їхньому поширенню серед всіх верств суспільства. Веджвуд повністю усвідомив цінність такого ходу і максимально використав його, давши своїй кераміці ім'я її покровителя, наприклад: посуд королеви, королівський візерунок, російський візерунок, вази Бедфорда, Оксфорда та Четвінда. Володіють вони оригіналами чи лише копіями товарів Веджвуда не мало великого значення для їхніх клієнтів.McKendrick 1982, p. 112. У 1773 році було опубліковано перший Орнаментальний каталог, ілюстрований довідник форм. Декоративна тарілка в блакитному гончарному стилі Веджвуда, що позначає місце його лондонських салонів між 1774 і 1795 роками в Веджвуд-Мьюс, розташована за адресою: 12, Грецька вулиця, Лондон, W1.
У 1773 році імператриця Катерина ІІ замовила у Веджвуда сервіз із (зеленою) жабою, що складається з 952 предметів із зображенням понад тисячі оригінальних картин, для палацу Кекерекексінен (палац на жаб'ячому болоті (фінською) ), пізніше відомий як Чесменський палац. Більшість малюнків була виконана в студії декору Веджвуда в Челсі.The Art of Ceramics. European Ceramic Design 1500–1830 by Howard Coutts, p. 185. Виставивши сервіз на огляд, подумав Веджвуд, «ми привабимо сюди величезну кількість людей моди». Більше місяця модний світ юрмився в цих кімнатах і блокував вулиці своїми екіпажами.McKendrick 1982, p. 122. Катерина заплатила 2700 фунтів стерлінгів. Цей сервіз можна побачити в Ермітажі.Pieces from the Green Frog Service. Josiah Wedgwood (1773–1774) , Hermitage Museum Зовсім невигідні самі по собі, такі виставки мали величезну рекламну цінність.McKendrick 1982, p. 110.
Як провідний промисловець, Веджвуд був основним спонсором каналу Трент і Мерсі, викопаного між річкою Трент і річкою Мерсі, і в цей час він заприятелював з Еразмом Дарвіном. Пізніше в тому ж десятилітті його успіхи в бізнесі змусили його перейти від меншого заводу до новозбудованого заводу Етрурія, який діятиме впродовж 180 років. Фабрика була названа на честь району Етрурія в Італії, де знаходили чорну порцеляну етруських часів. Веджвуду він сподобався, і його першим великим комерційним успіхом було тиражування, як він його назвав, «чорного базальту». Він поєднував експерименти у своєму мистецтві та техніці масового виробництва з цікавістю до покращення доріг, каналів, шкіл та умов життя. В Етрурії він навіть побудував село для своїх робітників. Гасло «Sic fortis Etruria crevit» було написане над головним входом заводу.“Historic Link with Josiah Wedgwood”, Belfast Newsletter, 24 May 1935, p.6.
Невдовзі після відкриття нового заводу проблеми з ураженим віспою коліном призвели до необхідності ампутації правої ноги. У 1780 році давній бізнес-партнер Веджвуда Томас Бентлі помер, і він звернувся до Дарвіна за допомогою у веденні бізнесу. В результаті тісного спілкування родин Веджвудів і Дарвінів, старша дочка Джозайї пізніше одружиться з сином Еразма.
Щоб закріпити за собою позицію лідера нової моди, він шукав знамениту вазу Барберіні як остаточне випробування своєї технічної майстерності. Одержимістю Веджвуда було копіювати Портлендську вазу, темносиньо-білу скляну вазу, датовану першим століттям до нашої ери. Він працював над проектом три роки, врешті-решт зробивши, як вважав, задовільну копію в 1789 році.
У 1784 році Веджвуд експортував майже 80% усієї своєї продукції. До 1790 року він продавав свої товари в усіх містах Європи.McKendrick 1982, pp. 134–135. Щоб дати своїм клієнтам більше відчуття винятковості його товарів, він суворо обмежив кількість виставлених для огляду яшм.
Смерть Передавши компанію своїм синам, Веджвуд помер вдома, ймовірно, від раку щелепи в 1795 році. Через три дні його поховали у парафіяльній церкві Сток-он-Тренту. Через сім років там встановили мармурову меморіальну табличку на замовлення його синів. Спадщина та вплив