Не́льсон Манде́ла (Нельсон Роліглагла Мандела; ; , Мвезо, Південно-Африканський Союз — BBC: Nelson Mandela, South Africa's first black president, dies aged 95New York Times: Nelson Mandela, South African Icon of Peaceful Resistance, Is Dead, Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської республіки з 1994 по 1999 рік, президент Африканського національного конгресу з 1991 по 1997 рік. Національний герой країниSeal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 .
Народився в королівській родині Тембо з коса у Мвезо, регіоні Південної Африки. Вивчав закон в університеті Форт-Гейр та Вітватерсрандському університеті перш ніж почав працювати юристом в Йоганнесбурзі. Нельсон Мандела був першим президентом Південно-Африканської республіки, обраним на повністю демократичних, не сфальсифікованих виборах. Перший темношкірий президент ПАР. До свого президентства був видатним борцем з апартеїдом і лідером Африканського національного конгресу (АНК). Був засуджений і ув'язнений за участь у підпільній збройній боротьбі. Збройний опір був останнім дієвим на той час засобом; пізніше Мандела був стійким прибічником мирного шляхуВищий Суд Преторії: Заява Нельсона Мандели з лави підсудних на процесі в суді , 20 квітня 1964 року. Протягом цього 27-річного ув'язнення, більшість якого проведено в камері на острові Роббен, Мандела став найвідомішою фігурою у боротьбі з південноафриканським апартеїдом. Попри те, що режим апартеїду і прихильна до нього нація вважали Манделу та АНК комуністами і терористами, збройна боротьба була лише невіддільною складовою загальної боротьби з апартеїдом. Зміни в політиці в бік примирення, які Мандела провадив аж до свого звільнення у 1990 році, полегшили мирний перехід до повної демократії у ПАР.
Про своє життя написав автобіографічну книгу «Довгий шлях до свободи» (у 2014 році вийшла українською у «Нашому Форматі»).
Мандела був суперечливою постаттю. Попри критику, в якій його засуджували як комуністичного терориста, він здобув народне визнання за свій активізм. Глобально Манделу розглядають як ікону демократії та соціальної справедливості. Здобув більш ніж 250 почесних нагород, враховуючи Нобелівську Премію миру.
Дитинство та молодість
Нельсон Мандела народився 18 липня у сім'ї Тембу в маленькому селі Мвезо району Мтата — столиці Транскейських територій провінції Кейп Південно-Африканської Республіки.
Батько Мандели, Ґадла Генрі Мпаканьїсва, був учасником королівської ради народу Тембу, до чого його готували з дитинства; Мандела теж мав стати королівським радником. Батько Нельсона був помічником у справі здобуття трону Джонґінтабою Даліндіебо, який потім всиновив Манделу після смерті Ґадли. Загалом батько Мандели мав чотирьох дружин і тринадцятьох дітей (чотирьох хлопчиків і дев'ятьох дівчаток). Мандела був сином третьої дружини Ґадли ('третьою' за рангом), Носекені Фенні, в чиєму умці (маєтку) Нельсон провів більшу частину свого дитинства. Його ім'я Роліглагла (Rolihlahla) означає «Той, хто сам собі приносить неприємності».
У семирічному віці Роліхлахла Мандела став першим членом сім'ї, який мав іти до школи. Там учитель-методист дав йому ще одне ім'я, «Нельсон», на честь британського адмірала Гораціо Нельсона. Батько помер від туберкульозу, коли Роліглаглі було дев'ять, і регент, Джонґінтаба, став його покровителем. Мандела відвідував місіонерську школу поряд з палацом регента. Дотримуючись звичаю Тембу, він пройшов обряд посвячення у шістнадцятирічному віці і вступив до інституту Кларкберрі, вивчаючи західну культуру. Перший етап навчання він завершив за два роки замість звичайних трьох.
У дев'ятнадцятирічному віці, у 1937 році, Мандела переїхав до Гілдтауна вчитися у місцевій загальноосвітній школі, яку відвідувало більшість членів королівської родини Тембу, і зацікавився боксом та бігом. Потім він вступив до університету Форт Хейр, де здобув ступінь бакалавра мистецтв. Там Мандела зустрів Олівера Тамбо, і вони стали друзями і колегами на все життя.
Наприкінці першого року навчання Мандела взяв участь у бойкотуванні студентською радою політики університету, і його попросили піти з Форт Хейра. Невдовзі Джонґінтаба оголосив Манделі і Джастісові (власний син регента і спадкоємець трону), що організував для них шлюби. Обидва були з цього незадоволені і, щоб не одружуватися, втекли із розкішного регентського палацу до єдиного можливого місця: Йоганнесбурга. Після свого прибуття туди Мандела влаштувався на роботу охоронця копальні. Та це швидко припинилося, коли роботодавець дізнався, що Мандела був саме тим прийомним сином регента, що втік з дому. Потім він зміг знайти роботу клерка в юридичній фірмі, дякуючи зв'язкам його друга, адвоката Волтера Сісулу. Працюючи, Мандела завершив здобуття ступеня в Університеті Південної Африки (UNISA) дистанційно, після чого почав вивчати право в Вітватерсрандському університеті де він був єдиним чорним, африканським студентом, через що його зневажали. В університеті він здружився з ліберальними та комуністичними європейцями, єврейськими та індійськими студентами, серед них особливо з Джо Слово і Рут Фирст.
Політична діяльність Вступив в політичну боротьбу за права чорношкірих, ще навчаючись у коледжі. У 1944, ледве отримавши спеціальність правознавця, брав участь у створенні молодіжної ліги Африканського національного конгресу (АНК). Пізніше, через загострення боротьби, розробив так званий «план М», згідно з яким осередки АНК йшли в підпілля. Був одним з організаторів і керівником збройного крила АНК — «Умконто ве сиво».
З 1948 року — національний секретар Молодіжної ліги АНК. З 1949 року — член Національного виконкому АНК. З 1950 року — національний президент Молодіжної ліги АНК. У 1952 році Мандела спільно зі своїм другом Олівером Тамбо відкрив першу юридичну фірму, керовану чорношкірими. З 1952 року — віцепрезидент АНК. У 1956 році заарештований, а з 1960-го перебував у підпіллі. У 1961 році очолив збройне крило АНК — «Умконто ве сиво», почавши політику саботажу проти уряду. Рік потому Мандела виїхав до Алжиру, де в той час створювалися військові табори для підготовки бійців антиколоніальних рухів з різних країн Африки. Після повернення в ПАР був затриманий за нелегальний виїзд з країни і за підбурювання до протесту.
Суд та ув'язнення За організацію актів саботажу і збройного опору владі в 1964 Мандела був арештований і засуджений до довічного ув'язнення у в'язниці на острові-в'язниці Роббен. На суді він заявив, що його судять за прагнення побудувати в Південній Африці демократичне суспільство, де всі раси та народи жили б у мирі та гармонії. Перебуваючи в ув'язненні в окремій камері в'язниці на острові Роббіна поблизу мису Доброї Надії, Мандела здобув світову популярність. На острові він, як і інші ув'язнені, примусово працював на вапняковому кар'єрі. Усі ув'язнені були розділені за кольором шкіри, при цьому чорношкірі отримували найменші порції їжі. Політв'язні трималися окремо від звичайних злочинців і користувалися меншим числом привілеїв. За спогадами Мандели, як ув'язнений D-групи він мав право на один візит і один лист протягом шести місяців. Листи часто затримувалися або їх не можна було прочитати через дії тюремних цензорів.
Перебуваючи в ув'язненні, Мандела за кореспонденцією навчався в Лондонському університеті за програмою дистанційного навчання і згодом здобув ступінь бакалавра юридичних наук. У 1981 році його було висунуто на посаду почесного ректора університету, проте він програв принцесі Анні.
У березні 1982 року Мандела разом з іншими лідерами АНК (Уолтером Сісулу, Ендрю Млангені) був переведений до в'язниці Полсмур. Імовірно, основною причиною цього стало бажання влади захистити нове покоління чорношкірих активістів, які відбували покарання на острові Роббен, від впливу старих лідерів. Проте, за словами голови Національної партії Кобі Котсі (Kobie Coetsee), метою цього кроку було налагодження контактів між засудженими та південноафриканським урядом.
У лютому 1985 року Президент ПАР Пітер Бота запропонував Манделі звільнення в обмін на «беззастережну відмову від насильства як політичної зброї». Мандела відхилив ініціативу президента, заявивши через свою доньку:Яку ще свободу мені пропонують, коли народна організація залишається забороненою? Тільки вільні люди можуть вступити в переговори. В'язень не може укладати договори.У 1988 році Мандела був переведений до в'язниці Віктор-Верстер, де залишався аж до свого звільнення. У цей період було знято багато обмежень, в результаті друзі Мандели, в тому числі Гаррі Шварц, що захищав інтереси Мандели і його прихильників в ході рівонійского судового процесу, отримали право зустрічі з ним. Під час ув'язнення Мандели місцеві та міжнародні ЗМІ чинили істотний тиск на південноафриканську владу, використовуючи у своїх публікаціях гасло «Free Nelson Mandela!».
Звільнення та повернення в політику У лютому 1990 року, після підписання останнім білим президентом ПАР Фредеріком де Клерком наказу про легалізацію АНК та інших рухів проти режиму апартеїду, Мандела виходить на волю. 11 лютого 1990 року відбулася трансляція цієї події на весь світ у прямому ефірі. У день свого звільнення Мандела виступив з промовою перед нацією. Він заявив про зацікавленість у мирному врегулюванні розбіжностей з білим населенням країни, проте дав зрозуміти, що збройна боротьба АНК не підійшла до кінця, коли заявив:Наше звернення до збройної боротьби в 1960 році, коли було створено військове крило АНК (Умконто ве сізве), було чисто захисним кроком проти насильства з боку режиму апартеїду. Фактори, які зробили необхідним збройну боротьбу, досі існують. У нас немає вибору, окрім того, як продовжити розпочате. Ми сподіваємося, що незабаром буде створено клімат, сприятливий для врегулювання проблем в рамках переговорів, щоб більше не було потреби у збройній боротьбі». Крім того, Мандела заявив, що його головною метою залишається досягнення миру для чорношкірої більшості країни і надання йому права голосу як на загальнонаціональних, так і на місцевих виборах.Став президентом Африканського національного конгресу (АНК) у 1991 році.
Президент ПАР У квітні 1994 року в Південно-Африканській Республіці відбулися перші демократичні парламентські вибори, де 62 % голосів здобув АНК. 10 травня 1994 Мандела, який очолював АНК, офіційно вступив на посаду Президента ПАР. Він став першим чорношкірим громадянином країни на цій посаді. Лідер Національної партії де Клерк був призначений першим заступником Президента, а Табо Мбекі — другим заступником в уряді національної єдності. Перебуваючи на посаді Президента ПАР з травня 1994 року по червень 1999 року, Мандела домігся міжнародного визнання за свій внесок у досягнення національного та міжнародного примирення. У 1995 році був обраний президентом міжнародної освітньої організації «Коледжі об'єднаного світу», основним покликанням якої є навчання і виховання молодих ентузіастів міжнародного руху за об'єднання СвітуUWC history . 1996 року під його керівництвом була розроблена і прийнята нова конституція Південно-Африканської республіки.
За роки свого перебування на посаді президента Мандела здійснив ряд важливих соціально-економічних реформ, що мали на меті подолання соціальної та економічної нерівності в Південній Африці. Серед ключових заходів періоду його президентства можна виділити: Введення в 1994 році безкоштовного медичного обслуговування для всіх дітей у віці до шести років, а також для вагітних і годуючих жінок, в державних установах охорони здоров'я; Запуск так званої «Програми реконструкції та розвитку», що переслідувала мету фінансування галузі соціально-побутового обслуговування (такі як ЖКГ та охорона здоров'я); Збільшення на 13 % виплат державної допомоги в 1996/1997 році, ще на 13 % в 1997/1998 році, та ще на 7 % у 1998/1999 роціDemocracy and governance review: Mandela's legacy 1994—1999 by Yvonne G. Muthien, Meshack M. Khosa, and Bernard Magubane;