Націона́л-соціалі́зм (), більш відомий в українській мові під скороченою назвою Наци́зм — ультраправа тоталітарна політична ідеологія, яка була політичною доктриною очільників Німеччини та керівної Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини у 1930-40-х роках, а також у деяких інших країнах.
Нацизм це форма фашизмуSpielvogel, Jackson J. (2010) Hitler and Nazi Germany: A History New York: Routledge. p. 1 Quote: «Nazism was only one, although the most important, of a number of similar-looking fascist movements in Europe between World War I and World War II.»Orlow, Dietrick (2009) The Lure of Fascism in Western Europe: German Nazis, Dutch and French Fascists, 1933—1939 London: Palgrave Macmillan, pp. 6–9. .Eley, Geoff (2013) Nazism as Fascism: Violence, Ideology, and the Ground of Consent in Germany 1930—1945. New York: Routledge. Kailitz, Steffen and Umland, Andreas (2017). «Why Fascists Took Over the Reichstag but Have Not captured the Kremlin: A Comparison of Weimar Germany and Post-Soviet Russia». Nationalities Papers. 45 (2): 206—221., яка проявляє зневагу до ліберальної демократії та парламентаризму. Націонал-соціалізм включає в себе диктатуру, крайній антисемітизм, слов'янофобію, антикомунізм, науковий расизм, перевагу білих, соціальний дарвінізм і використання євгеніки. Його крайній націоналізм бере свій початок у пангерманізмі та етнонаціоналістичному неоязичницькому русі Фелкіше, який був помітним аспектом німецького ультранаціоналізму з кінця 19 століття, і зазнав сильного впливу напіввійськових груп фрайкорів, що виникли після поразки Німеччини у Першій світовій війні, звідки і пішов «культ насильства», що лежить в основі партії. Нацизм дотримувався псевдонаукових теорій расової ієрархії, ідентифікуючи етнічних німців як частину того, що нацисти вважали арійською або нордичною вищою расою. Вони прагнули подолати соціальний поділ і створити однорідне німецьке суспільство, засноване на принципі расової чистоти, яке представляло б собою народну спільноту (Volksgemeinschaft). Нацисти прагнули об'єднати всіх німців, які проживають на історично німецькій території, а також отримати додаткові землі для німецької експансії згідно з доктриною Lebensraum і виключити тих, кого вони вважали або чужими для громади, або «нижчими» расами (недолюдьми).
Походження назви
Повна назва партії була Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei (націонал-соціалістична німецька робітнича партія), а офіційно вона використовувала скорочення NSDAP. Термін «нацист» застосовувався до появи НСДАП як розмовне та зневажливе слово для, як вважалося, відсталого фермера чи селянина, що означало незграбну та недоладну людину, селюка. У цьому сенсі слово «наці» було гіпокоризмом на основі німецького чоловічого імені Igna(t)z (видозміна імені Ignatius); Igna(t)z було поширеним іменем того часу в Баварії — землі, звідки походить партія НСДАП.
У 1920-х роках за це вхопилися політичні супротивники НСДАП із німецького робітничого руху. Використовуючи як приклад, попередній скорочений термін «Соци» для Sozialist (соціаліст), вони скоротили назву NSDAP, Nationalsozialistische, до зневажливого «Nazi (Наци)», щоби пов'язати їх із принизливим використанням згаданого вище терміна. Термін «нацист» націонал-соціалісти вперше використали 1926 року у дописі Йозефа Геббельса під назвою Der Nazi-Sozi «Наци-Соци». У брошурі Геббельса слово «нацист» з'являється лише у зв'язці зі словом «Соци» як скорочення від «націонал-соціалізм».
Після приходу НСДАП до влади в 1930-х роках, використання терміна «нацист» окремо або в таких висловах, як «нацистська Німеччина», «нацистський режим» тощо, було поширено німецькими вигнанцями за межами країни, але не в Німеччині. Від них цей термін розповсюдився на інші мови, і зрештою його повернули до Німеччини після Другої світової війни. НСДАП ненадовго взяла назву «нацистський» у спробі відновити цей термін, але незабаром відмовилася від цього намагання та взагалі уникала використання цієї назви, поки була при владі. Кожного разу автори зазвичай, називали себе «націонал-соціалістами», а свій рух — «націонал-соціалізмом», але ніколи «нацистами». Збірник розмов Гітлера з 1941 по 1944 роки, під назвою «Застільні бесіди Гітлера» також не містить слова «нацист». У власних промовах Герман Герінг ніколи не вживав вислів «нацист». Вождь Гітлер'югенду Меліта Машманн написала книгу про власний досвід під назвою «Рахунок надано». Вона не називала себе «нацисткою», хоча й писала багато після Другої світової війни. 1933 року, 581 член Націонал-соціалістичної партії, відповів на запитання професора Теодора Абеля з Колумбійського університету, і вони так само не називали себе «нацистами».
Загальне Нацизм є видозміною фашизму— із зневагою до ліберальної демократії та парламентської системи. Він охоплює диктатуру, запеклий антисемітизм, антикомунізм, науковий расизм, владу білих та використання євгеніки у своєму кредо. Цей крайній вияв націоналізму, виник у пангерманізмі та етно-націоналістичному неоязичницькому русі Völkisch, який був помітною течією німецького націоналізму з кінця 19 століття, і перебував під значним впливом воєнізованих груп Freikorps, які виникли після поразки Німеччини в Першій світовій війні, звідки походить основний «культ насильства» партії. Як зазначено у передмові, нацизм дотримувався псевдонаукових теорій расового підпорядкування та соціального дарвінізму, ототожнюючи німців з частиною того, що нацисти вважали арійською або нордичною панівною расою. Він був спрямований на подолання соціальних розбіжностей та створення однорідного німецького суспільства, заснованого на расовій чистоті, яке являло б собою народну спільноту (Volksgemeinschaft). Нацисти мали на меті об'єднати всіх німців, котрі проживали на історично німецькій території, а також отримати додаткові землі для німецької експансії згідно з доктриною Lebensraum і відкинути тих, кого вони вважали або іноземцями, або «нижчими» расами (Untermenschen).
Термін «націонал-соціалізм» виник із спроб націоналістичного перевизначення соціалізму, як противага до марксистського міжнародного соціалізму, так і ринкового капіталізму. Нацизм відкидав марксистські тлумачення класового конфлікту та загальної рівності, виступав проти космополітичного інтернаціоналізму та прагнув переконати всі частини нового німецького суспільства, підпорядкувати власні особисті інтереси «загальному благу», визнаючи політичні інтереси головною засадою економічної організації, які, здебільшого, відповідали загальним поглядам на колективізм чи комунітаризм, а не на економічний соціалізм.
Передумови виникнення Історичне коріння нацизму можна знайти в різноманітних проявах європейської політичної культури, які були в обігу в інтелектуальних столицях континенту, що Йоахім Фест назвав «звалищем ідей», поширеним у той час. На це вказує історик Мартін Брозат у книзі «Гітлер і крах Веймарської республіки»: Майже всі істотні складові … нацистської ідеології можна було знайти у радикальних позиціях ідеологічних протестних рухів [у Німеччині до 1914 року]. Це були: жорстокий антисемітизм, ідеологія крові та землі, уявлення про панівну расу [і] ідея територіального надбання та поселення на Сході. Ці задуми були вбудовані у народний націоналізм, який був яскраво антимодерністським, антигуманістичним і псевдорелігійним.У сукупності, вийшла безглузда та політично напівграмотна ідеологія, позбавлена зв'язності, продукт масової культури, який забезпечував своїм послідовникам почуттєву прив'язаність та пропонував натовпу спрощений і легкозасвоюваний світогляд, заснований на політичній міфології.
Фрідріх Гаєк детально розглядає витоки нацизму у «Шляху до рабства». Глава 14 має назву «Соціалістичні корені нацизму», яку він починає так: Доволі поширене хибне уявлення про те, що націонал-соціалізм — це лише такий собі
бунт проти здорового глузду, ірраціональний рух без інтелектуального підґрунтя. Як би це було так, цей рух не був би такий небезпечний. Ця думка дуже далека від істини і може ввести в оману. Доктрина націонал-соціалізму — це кульмінація тривалого процесу розвитку ідей, у якому брали участь видатні мислителі, вплив яких визнано далеко поза Німеччиною. Хай що хтось казатиме про витоки цього вчення, неможливо не визнати, що люди, які працювали над цими ідеями, були серйозними авторами, які залишили слід в усьому процесі розвитку європейської думки.
Völkisch націоналізм Додаткова інформація: Німецьке питання, Пангерманізм.
Сам Адольф Гітлер разом з іншими членами Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP) у Веймарській республіці (1918—1933) зазнав значного впливу кількох мислителів і прихильників філософії 19-го та початку 20-го сторіччя: онто-епістемічні та теоретичні погляди на екологічну антропологію, науковий расизм, холістичну науку та органіцизм щодо створення складних систем і теоретизації органічно-расових суспільств. Зокрема, один із найбільш значних ідеологічних впливів на нацистів, справив німецький філософ-націоналіст XIX століття Йоганн Ґотліб Фіхте, чиї праці надихнули Гітлера та інших членів нацистської партії, й ідеї якого були втілені серед філософських та ідеологічних основ нацистсько-спрямованого народного націоналізму.
Твори Йоганна Ґотліба Фіхте наснажили Гітлера та інших членів нацистської партії, зокрема Дітріха Екарта та Арнольда Фанка. У «Промовах до німецької нації» (1808), написаних впродовж окупації Берліна Першою французькою імперією під час наполеонівських війн, Фіхте закликав до німецької національної революції проти окупантів з французької імперської армії, виступаючи з пристрасними прилюдними промовами, заохочуючи своїх учнів до боротьби проти французів та наголошував на необхідності дій німецької нації, щоби вона могла звільнитися. Німецький націоналізм Фіхте, був популістським і виступав проти узвичаєних еліт, говорив про потребу «Народної війни» (Volkskrieg) і висував задуми, подібні до тих, які схвалили нацисти. Фіхте проповідував німецьку винятковість і наголошував на потребі очищення німецької нації (зокрема усунення з німецької мови французьких слів, тобто політику, яку нацисти вжили після приходу до влади).
Іншою важливою постаттю донацистського völkisch мислення був Вільгельм Генріх Ріль, чия робота — «Land und Leute» («Земля і люди», написана між 1857 і 1863 роками) — як спільноту, прив'язувала органічний німецький народ до його рідного ландшафту та природи, поєднання, яке було в різкому протистоянні механічній і матеріалістичній цивілізації, котра тоді розвивалася внаслідок індустріалізації. Географи Фрідріх Ратцель і Карл Гаусгофер запозичили роботи Ріля, як і нацистські ідеологи Альфред Розенберг і Пауль Шульце-Наумбург, обидва використали частину філософії Ріля, стверджуючи, що «кожна національна держава була організмом, який потребував певного життєвого простору, щоби вижити». Вплив Ріля явно помітний у філософії Blut und Boden (Кров і ґрунт), представленій Освальдом Шпенглером, яку водночас запозичили нацистський агроном Вальтер Дарре та інші видатні нацисти.
Völkisch націоналізм засуджував бездушний матеріалізм, індивідуалізм і секуляризоване міське індустріальне суспільство, одночасно виступаючи за «вище» товариство, засноване на етнічній німецькій «народній» культурі та німецькій «крові». Він засуджував іноземців і чужі ідеї та проголошував, що євреї, масони та інші, є «зрадниками нації» і негідними залучення. Народний націоналізм, бачив світ з погляду природного права та романтизму, і він розглядав суспільства як органічні, звеличуючи чесноти сільського життя, ганячи нехтування звичаями та занепад моралі, картаючи руйнування природного середовища та засуджуючи «космополітичні» культури як-от єврейську та ромську.
Расові теорії та антисемітизм Основна стаття: Нацистські расові теорії