Ілля Ілліч Мечников (, Іванівка, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — , Париж, Франція) — український Н. І. Паламарчук. Ілля Мечников — лауреат Нобелівської премії, уродженець України // Сторінки історії.- 2015.- Вип. 39.- С. 33-41 та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. Член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН.
Відкрив 1882 року явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883). Розробив теорії зародкових листків та походження багатоклітинних організмів. Професор Новоросійського університету (1870—1882, нині — Одеський університет ім. Мечникова). Почесний член кількох зарубіжних академій, наукових товариств та інститутів.
Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет (1908, спільно з німецьким лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом).
Життєпис
Народився 3 (15) травня 1845 р. у маєтку Панасівка (нині село Мечнікове) села Іванівка на Слобожанщині (нині Куп'янський район Харківської області України). Хрещений . За батьком, Іллею Івановичем Мечниковим, офіцером з Петербургу, походить зі шляхетського молдавського роду Спетару. Засновником молдавської гілки цього роду є Ніколає Мілеску-Спетару (). Онук Ніколає Мілеску, Юрій Стефанович Мілеску-Спафарій емігрував у Росію разом із Дмитрієм Кантеміром у 1711 році після невдалого походу Петра І на Дунайські князівства. У Росії він змінив прізвище Спетару (Спафарій) на Мечников. Протягом двох з половиною століть рід Мечникових проживав у Петербурзі де став пов'язаний родинними узами з багатьма російськими князівськими родами.
Мати — Емілія Левівна Мечникова (Невахович), донька єврейського письменника Лева Неваховича, родом з Летичева.
1856 року вступив до другого класу Другої Харківської гімназії, закінчив її 1862 року із золотою медаллю.
1862-1864 — прослухав курс природничого відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. 1864 року, склавши екстерном іспити на відмінно, 18-річним студентом опублікував у Німеччині своє перше наукове дослідження.
Домігшись наукового відрядження за кордон, Мечников вивчав морську фауну. За рекомендацією Миколи Пирогова, Мечникову надали державну стипендію для ведення науково-дослідної роботи в західноєвропейських лабораторіях.
1867 року захистив магістерську дисертацію, а 1868 — став доктором зоології.
1867 — обраний доцентом Новоросійського університету в Одесі, а за рік — доцентом Петербурзького університету. Разом з Олександром Ковалевським Мечников поклав початок новій науці — порівняльної ембріології (порівняльній історії розвитку тварин).
1882 — відкрив явище фагоцитозу, тобто процесу поглинання і перетравлення клітинами організму чужорідних для нього частинок. На цьому відкритті засновані методи запобігання людей від інфекції. Відкриття було здійснене в лабораторії села Попівка.
1886 — спільно з Миколою Гамалією заснував в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію (сьогодні — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології імені І. І. Мечникова).
1888 — переїхав до Франції для роботи в Пастерівському інституті; там отримав лабораторію, займався загальнопатологічними питаннями, вивчав проблеми довголіття і ввів в медичний обіг термін «геронтологія», створивши однойменну науку. З 1905 р. — заступник директора Пастерівського інституту. Влітку 1908 року в інституті у І. Мечникова навчався та стажувався В. Коренчевський.
1908 — Мечникову (спільно з німецьким вченим Паулем Ерліхом) було присуджено Нобелівську премію у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет.
Помер у Парижі 15 липня 1916 року у віці 71 року після кількох інфарктів міокарда. Урну з прахом поставили в Пастерівському інституті.
Родина Перша дружина (1869—1873) — Людмила Федорович (—1873), племінниця ботаніка, його друга Андрія Бекетова. Друга дружина (з 1875) — Ольга Білокопитова (1858—1944), донька власника маєтку у селі Попівка (тепер Смілянський район, Черкащина).Нікітенко Людмила Листи щастя Кохання свого життя всесвітньо відомий біолог Ілля Мечников знайшов у селі Попівці на Черкащині // «Україна Молода», № 241 за 20 грудня 2008 року
Галерея
Наукова діяльність Наукову діяльність Мечников почав дуже рано. У дев'ятнадцять років (1864 р.), закінчивши Харківський університет і маючи вже кілька друкованих робіт, він виїхав за кордон, де пробув три роки.
1882 — виявив явища фагоцитозу, про що доповів у 1883 році на VII з'їзді російських природознавців і лікарів в Одесі.
Для підготовки кандидатської роботи Мечников вирушив влітку 1864 р. на острів Гельґоланд у Північному морі. Протягом наступних трьох років Мечников займався вивченням ембріології безхребетних. 5 вересня велика група зоологів прибула з Гельґоланду в Гіссен на з'їзд натуралістів.
Мечников став працювати в лабораторії Рудольфа Лейкарта в Гіссені. Досліджуючи розмноження деяких круглих червів, Мечников відкрив у цих тварин раніше невідоме науці явище гетерогонії, тобто чергування поколінь з різними формами розмноження.
1865 — переїхав для продовження досліджень у Неаполь, де спільно з молодим російським зоологом Олександром Ковалевським проводив досліди над ембріональним розвитком морських безхребетних. За роботу, в якій вони показали, що зародкові структури багатоклітинних тварин є, по суті, гомологічними (демонструють структурну відповідність), як і повинно бути у форм, пов'язаних спільним походженням, вони в 1867 р. отримали премію імені Карла Бера, що присуджується Академією наук за роботи з ембріології.
1867 — захистивши дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібних, Мечников отримав докторський ступінь Петербурзького університету, де потім викладав зоологію і порівняльну анатомію.
У 1868-1870 рр., з короткими перервами, Мечников продовжив за кордоном дослідження ембріології різних груп безхребетних.
Взимку 1870 почав читати зоологію студентам університету в Одесі.
З 1870 по 1882 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (сьогодні — Одеський університет ім. Мечникова) в Одесі. У 1881 р. реакційні дії уряду посилилися, і Мечников, подавши у відставку, 1882 року переїхав до Мессіни в Італії.
1886 — повернувся до Одеси, щоб очолити новоорганізований Бактеріологічний інститут, де він вивчав дію фагоцитів собаки, кролика і мавпи на бактерії, що спричинюють бешиху і епідемічний поворотний тиф. Його співробітники працювали також над вакцинами проти холери курей і сибірки овець.
1887 — переслідуваний газетярами і місцевими лікарями, які дорікали Мечникову щодо відсутності у нього медичної освіти, він вдруге залишив Російську імперію.
Проте, незважаючи на вкрай несприятливу обстановку, що склалася в Одесі, Мечникову вдалося в ці роки зробити чимало чудових наукових відкриттів, висновків і узагальнень. Продовжуючи дослідження в галузі порівняльної ембріології, він, зокрема, висловив свою теорію «паренхімелли», що є істотним етапом у розвитку вчення про походження багатоклітинних тварин. Відповідно до цієї теорії, багатоклітинні тварини походять від вимерлого предка — істоти, в будові якого були лише дві частини: шар зовнішніх клітин і внутрішня частина, що складалася з суцільної маси клітин, здатних захоплювати і перетравлювати харчові частинки, — «паренхіма». Об'єкт досліджень Мечников назвав «паренхімеллою», а пізніше — «фагоцителлою».
Свою теорію паренхімелли Мечников протиставив відомій «теорії гастрєї» Геккеля, згідно з якою примітивною, вихідною формою для багатоклітинних тварин зізнавалася гіпотетична «гастрея» — істота, що була побудована з двох шарів клітин і складалася зі шлунково-кишкової і гастральної порожнин.
Встановивши у ембріональному розвитку деяких безхребетних форму більш примітивну, Мечников зробив висновок, що і вихідний предок багатоклітинних тварин повинен був бути більш примітивно організованим, аніж гастрея Геккеля. Підтвердження своєї теорії Мечников бачив у відкритій ним тварині з групи червів — планарій, що мала на місці кишкової порожнини суцільну масу клітин, здатних перетравлювати їжу, а також в особливому джгутиковому колоніальному утворенні, відкритому пізніше С. Кентом, яке багатьма рисами будови збігається з гіпотетичною фагоцителлою.
Зустріч у 1888 р. з Луї Пастером у Парижі привела до того, що великий французький вчений запропонував Мечникову завідувати новою лабораторією в Пастерівському інституті. Мечников працював там протягом наступних 28 років (1888-1916), продовжуючи дослідження фагоцитів. Займався проблемами геронтології, вивчаючи явища старіння організму (Études sur la nature humaine (1903) «Етюди про природу людини», 1904; «Етюди оптимізму», 1907).
1891 — обраний почесним доктором Кембриджського університету і брав участь в Лондонському міжнародному конгресі, де він виступив зі зведенням результатів своїх досліджень і вельми успішно полемізував з противниками своєї теорії.
1894 — брав участь в міжнародному конгресі бактеріологів у Будапешті.
1897 — виступив на конгресі в Москві з доповідями з чумних питань і за підсумками своїх робіт про фагоцитарні реакції проти мікробних отрут — токсинів.
У роботі «Невосприимчивость в инфекционных болезнях» (1901) виклав фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів. Опублікував ряд праць з проблеми старіння.
1904 — член Французької академії наук.
1908 року — спільно з Паулем Ерліхом удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини «за праці з імунітету».
1909 — повернувся на батьківщину, де продовжував дослідження кишкових мікробів і черевного тифу.
1911 — очолив організовану ним експедицію з вивчення туберкульозу серед населення калмицьких степів.
Ілля Мечников створив російську школу епідеміологів, мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляли різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями. Низка бактеріологічних і імунологічних інститутів у країнах колишнього союзу, в тому числі і в Україні, носить його ім'я. Під його безпосереднім керівництвом пройшли навчання понад сорок лікарів з Росії та України, які спеціалізувалися на лікуванні інфекційних хвороб. Вони залишили помітний слід в науці: Олександр Безредка, Данило Заболотний, Лев Тарасевич, Микола Гамалія, М. Я. Чистович, Г. Н. Габричевський, Яків Бардах, С. В. Коршун і багато інших, що склали згодом цвіт профілактичної медицини.
Мечников створив особливу галузь сучасної біології — експериментальну морфологію, основоположником якої, поряд з О. О. Ковалевським, за загальним визнанням, він є; виявив внутрішньоклітинне травлення в вільних, рухливих клітинах сполучної тканини — так званих амебоцити — безхребетних. Це спостереження є першою ланкою того ланцюжка спостережень і думок, які привели його до створення вчення про фагоцитоз і основам вчення про захисні властивості крові.
Думка Мечникова багато в чому працювала в напрямку ідей Володимира Вернадського, К. Е. Ціолковського. Ілля Мечников працював як зоолог, мікробіолог, патолог, демограф, геронтолог, філософ, лікар, епідеміолог, психоаналітик, ставши, за словами Івана Сєченова, «гордістю російської науки».
У 1991 р. в СРСР була випущена поштова марка, присвячена лауреатові Нобелівської премії І. І. Мечникову. У 2005 р. в Харкові по вул. Григорія Сковороди (тоді — Пушкінській) навпроти Інституту мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова АМН України за ініціативи та за активного сприяння його директора професора Ю. Л. Волянського встановлений пам'ятник цьому вченому.