Во́вче (назва Середа з 1969 року по 1991https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/847-12#Text р. — за прізвищем співробітника НКВС, героя СРСР) — село в Україні, у Турківській міській територіальній громаді Самбірського району18.03.1991 року за Рішенням № 857-XII Президія Верховної Ради Української РСР постановила: Відновити населеним пунктам Львівської області колишні їх найменування: у Турківському районі селу Середа — село Вовче. Дата опублікування 09.04.1991 р. («Відомості Верховної Ради України» № 15, ст.184). Львівської області.

Географія Розташоване за 10 км від райцентру Турка і однойменної залізничної станції. Через Вовче пролягає автодорога з Турки до села Лімна та до прикордонного с. Лопушанка. Село посеред Карпат дає життя одній із найбільших річок України, яка ділить його навпіл на Горішній (Верхній) і Долішній(Нижній) кінець.

Розташоване в Карпатах біля витоків Дністра. Населення 2450 (1990 р.).1812 (2018р). Дворів 505 (2018р). Село є центром Вовченської сільської ради. Юридично село має тільки одну вулицю — Центральна. Село історично поділяється на неофіційні сільські назви вулиць: Млаки, Постріш, Круг, Горбок, Рожниї, Ясинівський, Каплички, Савтиси, Гилитята, Шипіт, Горб, Поповята. Гора Саївка (830 м над рівнем моря). Потік Жукотинець, Тернівський потік, Кулави.

Тут збережені три дерев'яні храми. У Вовчому зберігся унікальний дерев'яний храм ще з XVII століття. Церква Введення Пресвятої Богородиці — пам'ятка архітектури національного значення. Її збудував у 1680 році дрогобицький майстер Григорій Тесля, який збудував церкву св. Юри в Дрогобичі, ймовірно, на місці попередниці, бо всередині є вівтар із хрестом з надписом 1639 рік. Церква бойківського типу, тризрубна, триверха. Над входом зберігся напис «Найбільшому українському поетові Тарасови Шевченкови в столітні роковини уродин 1814—1914». В радянські часи тут була бібліотека, зараз храм використовує греко-католицька громада.

У центрі села храм УПЦ КП св. великомученика Димитрія Солунського. Ще одна дерев'яна церква збудована в Горішньому кінці села у 1890 році на місці згорілої попередниці. Церква Святого Дмитрія також тризрубна будівля бойківського типу на мурованому фундаменті. Сучасники помалювали стіни фарбою, а покрівлю оббили бляхою. Старі люди повідають, що ця церква повинна була бути збудована над «Святою горою» та хтось (напевно шваби) ввечері переносив хрест на місце розташування теперішньої церкви.

Храм св. Миколи Чернецького УГКЦ (колишній швабський костел німецьких колоністів). Дерев'яна неоготична каплиця Св. апостолів Петра і Павла — спадок німецьких колоністів. Ще в часи Австрійської імперії до Вовчого приїхали німці, наприкінці XVIII століття вони збудували свій костел. Однак зараз у селі зберігся інший храм — початку ХХ століття. Польськомовні німецькі католики (шваби, як їх називали) профінансували спорудження цього храму в 1900 році. Однак вже в часи Першої світової костел зазнав руйнувань: його простріляли кулями, дзвони зняли і переплавили, а розписи всередині затерли. Навіть зовнішні шпиль і хрест знесли. У радянські часи костел використовували для господарських потреб, тут діяв музей атеїзму. Фахівці зараховують каплицю до 11 досі існуючих дерев'яних костелів Львівщини першої половини ХХ століття, однак він не має статусу пам'ятки архітектури. Зараз її переробили та там моляться греко-католики, церква носить назву Миколая Чарнецького.

Село починається із гори Каплонівка де межує із селом Шум'яч. Із південного боку Вовче межує з Прислопом, Верхньою Яблінкою, Шандровцем, Боберкою та Дністриком-Дубовим. Із західного боку з Жукотином, а з північного з селом Смерічка Старосамбірського району та с. Розлуч.

У 1994 році при розмежуванні земель сільських рад, землі лісового фонду Вовченського лісництва (600 га) були помилково включені в склад Верньояблунської та Шандровецької сільських рад. Із давніх-давен межа між селами Присліп, Верхня Яблунька, Шандровець та Боберка проходила вододільним хребтом між річкою Сян та Дністер. Громада села вимагає відновлення історичної справедливості та повернення земель лісового фонду до володінь Вовченської сільської ради. У межах села Вовче станом на 2018 рік залишилось тільки 123 га землі під лісом державного лісгоспу.

Поблизу села з джерела в урочищі «Старе Поле» на висоті 913 м з гори Чонтиївка над рівнем моря витікає одна з найбільших річок України — Дністер. Зараз витік Дністра — це пам'ятка природи, площа цього заповідника 54 гектари. Біля села також є інші джерела з чистою водою.

Багата вовчанська земля і на мінеральні джерела. урочище «Млака» — джерело типу «Нафтуся»; урочище «Гилитята» — джерело типу « Нафтуся»; урочище «Пасіки» — джерело типу «Нафтуся»; урочище «Млаки 2» — джерело типу «Нафтуся»; — джерело типу "Содова". урочище «біля Січака» типу «Нафтуся» біля «Анці Шевчишиної» типу «Нафтуся».

Село Вовче розташоване і тягнеться вниз течією гирла витоку річки Дністер. Загальна протяжність населеного пункту 7,4 км. Селом проходить центральна дорога від західного кордону з Республікою Польща до районного центру м Турка. Село Вовче розміщене по середині дороги Турка-Лопушанка. Відстань із Вовчого до Турки — 10 км, до с. Лопушанка - 11 км. Загальна площа сільської ради становить 3703 га, з них 912 га в межах населеного пункту. Площа лісів — 1659 га.

У нижньому кінці села розташована Франкова криниця «Під липою», з якої Іван Франко пив воду.

Біля Вовчого розташований регіональний ландшафтний парк «Надсянський», з іншого боку — відоме своїми туристичними базами відпочинку село Розлуч (і ще одним дерев'яним костелом).

У лісах на території Вовченської сільської ради росте близько 50 видів їстівних грибів, але білий гриб має тут найбільший попито. Село Вовче називають «грибним селом» через велику кількість місць популяції білих грибів. Тут дуже часто грибарі знаходять білий трюфель.

Кожна локальна місцина має свою сільську назву, а саме: Пляц, Ровінь, Дерихвістка, Горб, Глубока, Вирх, Чиртіж, Кошарище, Лава, Малинівський. Гибицівський, Корнать, Митлашівка, Ланицький, Вершки, Васьківський, Бистра, Храпків, Ями, Щовб, Сафатова Купа, Ференцова купа, Малинівський, Ясінь, Кичерка, Ріг, Соничів кут, Бухівка, Долина, Татарини, Ковальова яма, Берберки, Перебина, Ітрени, Млачки, Канів, Делязина, Ростики, Саївка, Жукотинець, Бринівка, Струцьова купа, Буцьовець, Луги, Менджола, Середня долинка, Сад, Над млином, Завалина, Прути, Зарослий, Кароль.

Мікротопоніми села Вовче Назви частин села

Ґили´тята. Мікротопонім утв. семантичним способом від апелятива ґили'тята (діал.) – так у Вовчому називали бочки, які виготовляли в майстерні, що була розташована в тій частині села.

Горб’я´ни. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ян-(и)) від апелятива горб із семантикою «невелике округле підвищення на площині: бугор, пагорок» [СУМ, т. 2, с. 125]. У цій частині села було побудовано багато жител, які видно здалеку. «Вони там наверху жили, там, де криниця, з якої Іван Франко пив воду, і там зверху почали будуватися хати, то їх так і почали називати – Горб’яни».

Горішня´ни. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ян-(и)) від прикметника горішній із семантикою «розташований на високому місці або на горі» [СУМ, т. 2, с. 131]). Частина селян жила й досі живе на підвищенні (горішній частині села). Ця частина села розташована біля гори Каплунівки, ближче до районного центру, ніж Долішняни.

Долішня´ни. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ян-(и)) від прикметника долішній із семантикою «який міститься або розташований внизу; нижній» [СУМ, т. 2, с. 359]. Ця частина села (долішня) розташована навпроти горішньої (Горішнян), але суттєво нижче.

Каплички´. Мікротопонім утв. семантичним способом від апелятива каплички – зменшено-пестливої множинної форми слова каплиця. «У християн — невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов» [СУМ, т. 4, с. 95]. У тій частині села спочатку було збудовано одну велику каплицю, а потім їх з’явилося значно більше, звідти й походить назва. «Спочатку поставив один чоловік каплицю, другий подивився, що то добре, то поставив теж, і звідти й пішла назва Каплички».

Попо´в’ята. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ов- + -ят-) від апелятива піп із семантикою «духовне звання у православній церкві, середнє між єпископом і дияконом» [СУМ, т. 6, с. 538]. У цій частині села колись мешкав відомий піп, але чому саме на його честь її назвали, мешканці вже не пригадують.

Це´нтер. Мікротопонім утв. семантичним способом від апелятива центр (діал. фонетичний відповідник – центер) із семантикою «частина населеного пункту (перев. розташована в середині його), де містяться основні установи». [СУМ, т. 11, с. 197]. Центральна частина села, офіційна назва – вул. Центральна.

Шипотя'ни. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ян- (и)) від назви річки Шипіт (притока Дністра). Етимологічно обидві назви походять від дієслова шипіти із семантикою «видавати глухі звуки, які нагадують протяжне “ш-ш”» [СУМ, т. 11, с. 455]. Притока виходить «з тої самої точки, що Дністер, але пішла другим руслом і тече трошки боком через село, через поля».

Ясені'вський. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ів-+-ськ-) від апелятива ясен: «дерево родини маслинових з перистим листям і міцною деревиною, яку використовують на різні вироби» [СУМ, т. 11, с. 652]. На тому місці росло раніше багато ясенів, розташоване «трохи збоку» від центральної частини села.

Поля

Багнинка´. Мікротопонім утв. суфіксальним способом (-ин- -к-) від апелятива багно із семантикою «болотисте місце; трясовина, болото» [СУМ, т. 1, с. 84]. Розташоване з правої сторони від течії Дністра.

Макси´мів заро´слий. Мікротопонім утв. семантичним способом від присвійного прикметника Максимів (від антропоніма Максим, той, що належить Максимові ) й атрибутива зарослий із семантикою «укритий якою-небудь рослинністю» [СУМ, т. 3, с. 296]. Поле розташоване біля колишнього помешкання якогось Максима.

Харійо´нчиків заро´слий. Мікротопонім утв. семантичним способом від атрибутивів Харійончиків (той, що належить Харійончику) і зарослий із семантикою «укритий якою-небудь рослинністю» [СУМ, т. 3, с. 296]. Поле розташоване біля колишнього помешкання якогось Харійончика.

Ліси

Го´рбки. Мікротопонім утв. семантичним способом від апелятива горб-горбок (плюративна форма) із семантикою «невелике округле підвищення на площині: бугор, пагорок» [СУМ, т. 2, с. 125]. Ліс розташований на нерівній місцевості, рельєфі з пагорбами й западинами. Обабіч села.

Криниці

До´вбушева Крини´ця. Мікротопонім утворено семантичним способом від словосполучення Довбушева криниця. «Глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь» [СУМ, т. 4, с. 348]. Є легенда, що там Олекса Довбуш дерево посадив, а пізніше на тому місці й криниця з’явилася, яку назвали на честь ватажка опришків. Однак документальних підтверджень, що саме Довбуш там дерево посадив, звісно, немає. На вершині біля криниці збудовано невелику каплицю, а збоку справді росте велике дерево. «Трохи нижче тої криниці добре чорниці родять».

Під Ли´пою. Мікротопонім утв. синтаксичним способом від апелятива липа із семантикою «дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом» [СУМ, т. 4, с. 487] і прийменника місця під. Біля криниці досі росте дуже стара липа, яка відома в селі. Є легенда, що з тієї криниці пив воду Іван Франко. Розташована в нижній частині села.

Свят-криниця (Свєт(ь)-криниця). Мікротопонім утв. лексико-синтаксичним (зрощеннєвим) способом від апелятива криниця «глибоко викопана й захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь» [СУМ, т. 4, с. 348] та архаїчної форми атрибутива святий – свят із семантикою «пов'язаний з релігією, Богом, наділений божественною силою» [СУМ, т. 9, с. 101]. Криниця розташована на вершині Саївки, але вже не функціонує. «Ой на горі, на високій, на горі Саївці, збудували Свєть-криницю хлопці-українці».