Анато́лій Іва́нович Дави́дов (*, с. Бочечки, Конотопського району, Сумської області — †5 січня 2002, Київ) — український письменник. Член Спілки письменників України від 1976 року, лауреат літературних премій.
Життєпис Народився 8 лютого 1938 року в селі Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області), батьки були вчителями, і передали йому цю професію у спадок. Анатолій Іванович мав сім'ю, двох синів. Помер у Києві 5 січня 2002 року. Похований на Лісному цвинтарі.Давидов Анатолій Іванович. Енциклопедія Сучасної України .
1960 року закінчив факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця», 1975—1984 був головним редактором журналу «Барвінок», 1984—1994 — директором видавництва «Молодь».
Почав друкуватися від 1961-го. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них найбільше науково-художніх, де розповідається про життя природи. У 60-ті роки організував юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів, куди він запрошував науковців і письменників, з якими спілкувалися юннати (юні натуралісти). Серед знаних гостей були Микола Амосов, Олесь Бердник, та інші, як згадує тодішня учениця Олена Голуб.
Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967 року, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція „Суничка“» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін.Давидов Анатолій. Повні тексти творів. .
Збірка оповідань «Сонечко спить у дзвониках» дістала високу відзнаку — премію імені Лесі Українки(1987). У 1999 році за збірку «Цілющий камінь» Анатолій Давидов був удостоєний премії імені Олени Пчілки (1999).
Михайло Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора: Національна бібліотека України для дітей
Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами.
Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, як також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне та минуле.
Цікавим є оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго… Це оповідання близьке до казок, які теж писав Давидов. Найкраща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.
Нагороди Літературна премія ім. Лесі Українки (1987); Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1999)
Примітки
Джерела Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 65. Давидова І. М. Давидов Анатолій Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 5. Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 72.
Література Столбін О. П. Знай, люби, бережи // Радянська школа. — 1980. — № 11. Назаревская Н. А. Знай, люби, береги // Детская литература. — 1980. — № 8. Кириченко П. Сокровища земли нашей // Радуга. — 1981. — № 3. Губарець В. До совісті і розуму людського // Дніпро. — 1986. — № 6.
Посилання