Карме́н-Альфо́нса-Ферна́нда-Естре́лья-Натале́на А(н)дріа́нівна Ду́нін-Борко́вська, у шлюбі Короле́ва ( (імовірно, раніше), монастир , Кастрільйо-дель-Валь, провінція Бурґос, Королівство Іспанія (документально не підтверджено) — 1 липня 1966, Мельник, Чехословаччина) — українська письменниця, перекладачка, лексикографка, художниця і театральна акторка. Графиня, з роду Дунін-Борковських.
Життєпис Зважаючи на логічні невідповідності в біографії Наталени Королевої, дослідники наразі мають сумніви стосовно достовірності як її походження, так і життєвого шляху. Немає жодних документальних підтверджень перших 30 років життя Королевої. Інформація про них узята дослідниками виключно з автобіографічних творів та листів самої письменниці, де правда переплітається з вигадкою.
Наталена Королева називає в автобіографічній повісті «Шляхами й стежками життя» своє повне (за іспанською традицією, доволі розлоге) ім’я: Кармен Альфонса Фернанда (Марія)-Естрелья Наталена де Кастро Ля Серда (або Лачерда) і Медінаселі Фернандес де Кордоба (або Кордова) і Фіґероа, утім, у житті її могли звати Кармен Фернандес, Медінаселі, Frere Jean, Естрельїта, Ноель, Наті, Альфонса, Карменсіта, Наталія Ковалевська, Наталія Ковалівська, N. Koroliwa, N. Koroliva, Koroleva, Natalena Dunin-Borkovsʹka, Борковська, Дунін-Борковська, Ковалівська-Королева, Наталя Королева.
Згідно з автобіографічними свідченнями Наталени Королевої, її матір'ю була іспанська графиня Марія-Клара де Кастро Ласерда Медінаселі (Maria Clara de Castro Lacerda Fernandes de Cordoba de Medinaceli y Figeroa), яка походила зі старовинного роду іспанських грандів де Ласерда. Вона померла майже одразу після пологів, через що новонароджену дівчинку згодом віддали на виховання родичам.Водночас сучасні біографи та історики піддають цю версію сумніву. На теперішній час існування графині на таке ім’я в старовинному іспанському роду Ласерда не підтвердилося жодними архівними документами чи генеалогічними дослідженнями. Відсутність офіційних записів дає дослідникам підстави вважати іспанську аристократичну лінію матері романтизованою містифікацією та літературною легендою, яку письменниця створила навколо свого походження.
Згідно з автобіографічними свідченнями Наталени Королевої, її батьком був Адріан-Юрій (Георг) Дунін-Борковський, якого вона описувала як графа та вченого-археолога. Проте за архівними документами він насправді обіймав посаду статського радника воєнного міністерства Російської імперії. За версією письменниці, родовий маєток його матері Теофілі, яка походила з литовського роду Домонтовичів, розташовувався в селі Великі Борки на Волині. Сучасні дослідники вважають це твердження помилковим, зазначаючи, що значно імовірнішою є пов’язаність цієї гілки роду із селищем Борки на території сучасної Польщі. Його батько й дідусь письменниці, Адам Дунін-Борковський, загинув під час польського Січневого повстання 1863 року, після чого його майно конфіскував царський уряд.
Згідно з автобіографічними свідченнями, одразу після народження Наталену забрала до себе в село Великі Борки «на Волині» бабуся Теофіля, у якої дівчинка жила до п'яти років. Після смерті бабусі дитину нібито забрав до Іспанії її дядько з боку матері — Еухеніо, колишній старшина королівської гвардії, який згодом став католицьким священником. Проте реальне існування цієї особи не підтверджене: архів гвардії було знищено, а в документах Ватикану даних про такого священника дослідники не знайшли. В Іспанії дівчинкою також опікувалася її тітка Інес. За загальновідомою традиційною біографією, у цей період Наталену віддали на виховання до монастиря Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона провела майже 12 років. Дослідниці Т. Поповій-Бонналь дійсно вдалося відшукати у Франції навчальний заклад із такою назвою, де імена сестер-черниць частково співзвучні з тими, які описувала Королева, однак цей заклад розташований далеко від Піренеїв.
Згодом письменниця з великим пієтетом згадувала цей монастир як місце, де формувалася її особистість і де вона вчилася добру, милосердю та самопожертві. За словами самої мисткині, під час навчання вона опановувала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику та співи, а під час регулярних візитів до іспанських родичів також училася їздити верхи, фехтувати й стріляти.
Тим часом батько взяв другий шлюб з Людмилою Лось зі знатного чеського роду. Оселилися в Києві, (нині вул. Житомирська, 19). За ініціативою мачухи Наталену викликано задля продовження навчання в Інституті шляхетних панянок. Документально доведено, що майбутня письменниця навчалася в цьому закладі — але не в 1904–1906 роках (як повсюдно згадується), а раніше. Зберігся класний журнал за 1902–1903 рік, де фігурує ім’я Наталії Барковської, яка, можна сміливо припустити, і є Наталеною Королевою. Це свідчить про те, що на момент навчання їй мало бути близько 17 років. Отже, є певні сумніви щодо народження Наталени Королевої у 1888 році, або під час навчання в Інституті шляхетних панянок їй було лише 14. Таким чином, більш ймовірним є період народження письменниці між 1884–1886 роками .
Період життя Наталени Королевої під час навчання в Києві висвітлено в автобіографічній повісті «Без коріння», що містить численні деталі, які відповідають дійсності (відвідини інституту імператрицею та великим князем, порядки, звичаї цього закладу тощо, а головне – майже цілковитий збіг імен і прізвищ учениць у класному журналі та у творі Королевої). У Києві брала уроки музики в українського композитора Миколи Лисенка. На пам'ять від нього отримала невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» з підписом «Моїй учениці».
Графська родина перебралася в Санкт-Петербург, де Наталена навчалася в Імператорському Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, здобула докторський ступінь з археології за праці з литовської старовини, відтак зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій академії мистецтв, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві. На жаль, жодна з цих біографічних деталей не знайшла документального підтвердження .
За автобіографічними свідченнями, у Санкт-Петебурзі батьки підшукали їй нареченого — ротмістра російської армії Кисілевського. Наталена й чути не хотіла про одруження, відтак зробила нечуваний у шляхетському роду вчинок — вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді у російській столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я, відтак вона залишила театр (кар’єра оперної співачки на тепер не підтверджена). Наталена лікувалася на Закавказзі, а потім виїхала в Західну Європу, де займалася мистецтвом і археологією, штудіювала останню в Сорбонні, публікувала статті (не підтверджено). Тут відновилося її знайомство з королем Іспанії Альфонсом ХІІІ (з яким, за її словами, приятелювала з юнацьких літ) .
Перша світова війна застала Наталену Дунін-Борковську в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона через товариство Червоного Хреста записалася сестрою милосердя в російську армію. Майже три роки відбула на війні, була нагороджена солдатським хрестом «За хоробрість», дістала три поранення, перенесла тиф і кілька запалень легень, після чого лікувалася на Кавказі. Пізніше письменниця згадувала, що хрест «За хоробрість» їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов'язок.
Під час війни одружилася з офіцером російської армії, що служив у «дикій дивізії», Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Після поховання чоловіка, Наталена повернулася до Києва, де зупинилася в домі мачухи. Війна в Європі завершилася, а в Україні бойові дії лише розгорталися. Разом з мачухою Наталена записалася в групу чеських репатріантів, і вони виїхали на Захід, але дорогою мачуха захворіла й померла.
Наталена з документами на ім’я Наталії Ковалівської дістається до Праги, де починає працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустріла Василя Короліва-Старого, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча та видавця. Вони одружилися (імовірно, із взаємної вигоди, а не кохання) і придбали скромний будиночок на околиці міста Мельник біля Праги, у якому прожили решту життя. Під впливом Василя Короліва-Старого Наталена написала українською мовою оповідання «Гріх» (1921 р.). Пізніше, у присвяті до «Легенд старокиївських», авторка визнає провідну роль чоловіка у власному становленні як української письменниці: «Мойому дружині, В. Королеву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди». Протягом 1922 року подружжя, передусім Наталена Королева опікувалася вихованням малої Лесі Петлюри – доньки Симона Петлюри .
За свідченнями і Наталени Королевої, і її чоловіка, Короліва-Старого, подружжя неодноразово відвідував у Мельнику давній приятель (можливо, і колишній коханий) Наталени, король Іспанії в екзилі Альфонсо ХІІІ .
Василь Королів-Старий помер внаслідок серцевого нападу в грудні 1941 р., після допиту в гестапо. Наталена Королева решту життя присвятила літературній праці, заробляла приватними уроками французької й іспанської мов, мала названого сина. Намагання встановити контакти з київськими видавництвами й Інститутом літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР успіху не мали. Наталена Королева ще побачила надруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966 року у Пряшеві.
Померла 1 липня 1966 року в Мельнику. Похована на цвинтарі Святого Вацлава, біля чоловіка. Вважалося, що її могила втрачена, однак Посол України у Чеській Республіці Євген Перебийніс запевняє, що «могила ніколи не була зруйнованою і за нею належним чином доглядає родина прийомного сина Н. Королевої». Мерія міста Мельник взяла під свою опіку могилу Василя Короліва-Старого та Наталени Королевої. Також мерія може підтримати ідею встановлення меморіальної дошки на будинку, у якому проживало подружжя, й видати книгу про письменницю, над якою працює історик Богдан Зілинський.
Творчість Приїхавши з Києва до Праги, Наталена Королева на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора Степана Смаль-Стоцького. Пізніше — великий (понад 30 арк.) французько-український словник (залишився недрукованим).
Наталена Королева у 1920-х роках виступила з науковими статтями французькою мовою «Notes sur la traduction des Écritures en langue ukrainienne» («Нотатки щодо перекладу Святого письма українською мовою») , «Un témoin du plus ancien manuscrit cyrillique: l'Euchologe du kniaz Vladimir le Grand († 1015)» («Свідок найдавнішого кириличного рукопису: служебник князя Володимира Великого (1015))
Писати художні твори українською мовою почала з 1919 року за порадою В. Короліва-Старого. Перше оповідання українською «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 р. за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехословаччині, уміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній редакції в друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічається в доволі строкатому списку української періодики.
У середині 1930-х — на початку 1940-х років виходять книжки Наталени Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: «Во дні они» нариси Львів 1935 «1313» повість Львів 1935 «Без коріння: Життєпис сучасниці» повість Львів 1936 Інакший світ. Екзотичні оповідання. Львів 1936 «Предок» повість Львів 1937 «Сон тіні» повість Львів 1938 Легенди старокиївські: частина І. Прага 1942 Легенди старокиївські: частина ІІ. Прага 1943 Во дні оні… оповідання. Мюнхен 1948