Пабло Пікассо

Па́бло Ру́їс Піка́ссоЧасто трапляється не зовсім правильне наголошення на останній склад «Пікассо́» — згідно з французькою вимовою (повне ім'я — Па́бло Діє́го Хосе́ Франсі́ско де Па́ула Хуа́н Непомусе́но Марі́я де лос Реме́діос Сіпріа́но де ла Санті́сіма Триніда́д Клі́то Ру́їс-і-Піка́ссо, ; 25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — 8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював переважно у Франції, один із найвидатніших митців XX століття.

У «блакитний» (1901–1904) і «рожевий» (1905–1906) періоди творчості створив загострено виразні твори («Дівчинка на кулі», 1905).

1907 року став засновником кубізму, із середини 1910-х створював роботи в стилі неокласицизму, з початку 1920-х рр. став лідером сюрреалізму.

У 1930-х роках створював скульптури з металу, ілюстрував книги, займався монументальним живописом («Герніка», 1937, написана після бомбардування цивільних районів однойменного міста).

Працював до кінця життя.

Експерти називають Пікассо «найдорожчим» художником у світі — 4 травня 2010 року картину митця «Оголена, зелене листя та бюст» було продано на аукціоні Christie's за 106.482 млн. доларів США, що стало рекордом, тобто найдорожчим шедевром мистецтва, будь-коли проданим у світіКартина Пікассо встановила черговий рекорд вартості .

Життєпис подій і творчості

Дитинство

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія у родинній садибі небідного дона Руїса Бласко. Його охрестили як Пабло Дієго Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедьйос Кріспіньяно де ла Сантісіма Тринідад (Pablo Diego José Francisco de Paula Juan Nepomuceno María de los Remedios Crispiniano de la Santísima Trinidad) — вервечкою імен різних святих і родичівІм'я Пабло Пікассо при хрещенні дещо відрізняється від записаного в метриці — див. On-line Picasso Project . До цього за іспанською традицією додали батькове перше прізвище Руїс (Ruiz) та материне — Пікассо (Picasso). Пабло був першим сином дона Хосе Руїса Бласко () та доньї Марії Пікассо Лопес (). Пабло мав дві сестри — Долорес (Dolores, 1884—1958) та Консепсьйон (Concepción, 1887—1895).

Хосе Руїс Бласко був художником і вчителем малювання у школі Сан Тельмо (San Telmo) в Малазі. Про маму художника відомо небагато — Пабло Пікассо завжди виявляв до неї повагу і ніжність, що видно навіть з її портретного зображення, створеного митцем 1923 рокуFermigier André Picasso. Le Livre de Poche, Série Art. Paris, Librairie Génerale Française, 1969 ISBN 2-253-02455-4 .

Пабло малював змалку. 1889 року 8-річний хлопчик під враженням побаченої кориди і за наставництва батька олійними фарбами намалював першу картину — «Маленький пікадор» (El pequeño picador)Biografía, 1889 , від написання якої пізніше відхрещувався.

1891 року родина покинула Малагу, оскільки батько отримав посаду викладача інституту в місті Ла-Коруньї (Галісія, Іспанія). Там Пабло теж малював. Уже 10-річним він демонстрував сильну віру в свій талант і свої методи малювання. Його перші роботи були виразно реалістичними й ледь не суворими за правдивістю.

1895 рік став важливим у дитинстві Пабло Пікассо. У січні померла його сестра Консепсьйон, а у вересні сеньйор Руїс, батько Пабло, посів кафедру у Школі мистецтв і ремесел (т. зв. Лонжа, Lonja) в Барселоні. До цієї школи прийняли молодого Пабло. Тут він навчався два роки і тут же, у Барселоні, можливо, на догоду батькові, створив низку картин, переважно портретних, у академічному стилі. Чуттєвий академізм цих барселонських полотен Пікассо різнився від напряму, в якому митець працював у Ла Коруньї

Навчаючись блискуче і старанно, 14-річний Пабло зумів скласти всі вступні іспити до Школи красних мистецтв Барселони (Лотжа/Llotja) за один день, що дозволило йому пропустити 2 перші класи. Згідно з популярною легендою про художника, його батько під враженням від екстраординарного таланту свого сина, побачивши вже його перші дитячі малюнки, передав йому всі свої пензлі та палітру й зарікся знову коли-небудь в житті малюватиFermigier, 1969, стор. 11-12. Ось як сам Пабло Пікассо згадував дитячі роки і перші кроки в образотворчому мистецтві:

Перші роботи

Взимку 1895 року Пабло Пікассо написав перше велике академічне полотно — «Перше причастя» ()Online Picasso Project // 1895 . Це сталося в Барселоні — місті, в якому хлопець провів 9 років, за винятком вакацій і відвідин, більш-менш тривалих, Мадрида та ПарижаOnline Picasso Project//Biografía, 1896 .

1897 року Пікассо представив полотно «Наука і милосердя» () на Виставці мистецтва у Мадриді. Влітку художник був на вакаціях у Малазі, де малював пейзажі та кориду.

У вересні Пікассо поїхав до Мадрида, щоб розпочати студії в Академії Сан Фернандо. У цей час він намагався наслідувати і популяризувати каталанський модернізм, заради чого 1901 року навіть заснував невеликий часопис «Молоде мистецтво» (), що, однак, проіснував зовсім недовго. Але доволі консервативна інтелектуальна атмосфера столиці, не готова до проявів цього руху, не надихала його, і Пікассо скоро залишив академію. Все ж Пабло не раз радо відвідував музей Прадо, щоб якнайкраще вивчити майстерність Ель Греко, якого наприкінці XIX століття обожнювали як професійні митці, так і аматориFermigier, 1969, стор. 12-13.

Від 1898 року Пабло Пікассо підписував свої роботи як Pablo Ruiz Picasso, потім як Pablo R. Picasso і лише від 1901 року — як Picasso. Ця зміна аж ніяк не означала відмову від батька, а радше наголошувала на зв'язку митця зі своїм «художнім корінням», з каталонськими друзями, які взяли собі за звичку називати Пабло його материнським прізвищем, менш поширеним, ніж батьківське РуїсFermigier, 1969:9.

У червні 1898 року Пабло Пікассо повернувся до Барселони. Потім, захворівши на скарлатину, він переїхав до садиби свого приятеля Мануела Паляреса (Manuel Pallarés) у Таррагоні. Там, одужуючи, молодий художник продовжував писати, звернувшись у своїй творчості до першооснов і природи — цей період вважається одним з перших примітивістських періодів у його кар'єріFermigier, 1969:14-15.

Відмовившись від ідеї жити в Мадриді та копіювати великих майстрів, в лютому 1899 року Пікассо знову переїхав до Барселони, де відвідував популярну в певних артистичних колах корчму «Чотири коти» (), завів знайомство з представниками барселонської богеми (Jaime Sabartés, Carlos Casagemas та іншими). Саме в кнайпі «Чотири коти» відбулася перша персональна виставка робіт Пікассо. Також саме в Барселоні Пікассо познайомився з популярним тоді у місті анархістським рухом. Панівна бідність у нижніх районах міста та хворі, скалічені солдати, що поверталися після розгромної для Іспанії Кубинської кампанії, створили соціальне напруження і відповідну культурну, політичну і суспільну атмосферу в місті. Це не могло не позначитися на чуттєвості полотен Пабло Пікассо, що, зокрема, видно в картинах 1897–1901 років: «Ув'язнений» (), «Мітинг анархістів» ()Fermigier, 1969:17-21.

У жовтні 1900 року Пабло Пікассо відвідав Всесвітню виставку в Парижі, де виставлялась і його картина «Останні миті» (), доля якої нині невідома. На твори Пікассо цього періоду також впливала творчість каталонського художника Ісідре Нонеля (Isidre Nonell), відомого йому ще за «4 котами», і француза Тулуз-Лотрека, що відчутно з робіт «Очікування (Марґо)» (), «Балерина-карлиця» () і «Фінал [циркового] номера» (), обидві останні 1901 рокуFermigier, 1969:21-23. Також відомо, що саме тоді вперше було куплено твори Пікассо — якийсь Пере Маньяч (Pere Mañach) заплатив 150 франків за увесь річний доробок митця, а також започатковано взаємини з галеристом Берте Вайлем (Berthe Weill). До Барселони Пабло Пікассо повернувся 20 грудня, а святкувати Новий рік вирушив до рідної Малаги.

«Блакитний» період: між Барселоною і Парижем Період у творчості Пабло Пікассо між 1901 і 1904 роками знаний як «блакитний» (): його назва походить від кольору, який домінує у полотнах митця. На такий вибір кольорової гами художника спонукало самогубство через нерозділене кохання його близького друга Карлоса Касахемаса 17 лютого 1901 року. Цій події художник, зокрема, присвятив полотно «Смерть Касахемаса» / , яке стало «відправним пунктом» періоду. Мистецтвознавці вважають, що чуттєві картини митця «блакитного» періоду також створено під впливом творчості ГогенаFermigier, 1969:28-31, Ван Гога та із застосуванням окремих прийомів Ель Греко (наприклад, видовження постатей).

Наприкінці квітня 1901 року Пікассо повернувся до Барселони, де на мистецькій виставці експонувалася його «Жінка в блакитному» (), але вже в травні знову приїхав до Парижа і винайняв апартаменти № 130 на бульварі Кліші (Clichy), які правили померлому Касахемасу за майстерню. У червні—липні того ж року Пікассо та Франсіско Ітурріно (Francisco Iturrino) виставляли свої роботи у галереї Воллара (Vollard)Fermigier, 1969:26.

У червні того ж (1901) року Пабло Пікассо знайомиться з французьким поетом і художником Максом Жакобом, з яким підтримуватиме теплі і щирі стосунки до смерті останнього в 1944 році. Здобуваючи визнання оточення, однак, Пікассо в цей час відчуває брак коштів — створюючи по одній-дві картини щоночі, на ранок він продавав їх на вулиці Лаффіт (Rue Laffite) за 150 франків, а також співпрацював зі своїм першим покупцем п. Маньячем. Впродовж осені малює Los dos saltimbanquis (або Арлекін та його подруга), Arlequín apoyado і закінчує картину «Смерть Касахемаса». Взимку створює низку портретів переважно в блакитному кольорі — Жайме Сабартеса, Матеу Фернандеша і «блакитний автопортрет».

Наприкінці січня 1902 року Пікассо розірвав угоду з Маньячем і повернувся до Барселони, де працював у майстерні Анхеля Фернандеса де Сото (Ángel Fernández de Soto) на одній з бічних вулиць від Рамбли. Цієї весни блакитна фарба безроздільно царює на його полотнах. З господарем майстерні де Сото Пікассо навідується до нетрів і борделів Барселони, що знайшло відбиття в серії еротичних малюнків митця: автопортрет з оголеним, акварельний малюнок Анхеля де Сото в компанії жінки і La macarra (алегорична композиція).

Тоді ж, а саме 1–15 квітня 1902 року, Маньяч влаштував експозицію творів Пікассо та Лемейра (Lemaire) у галереї Берте Вайля в Парижі, а в червні — ще одну — з картинами Пікассо та Матісса.

21-річному Пабло час було йти до армії, і в жовтні 1902 року дядько Пабло Пікассо за 2 тисяч песет викупив митця від виконання ним військового обов'язку. Відразу по тому Пабло терміново виїхав із Себастьєном Жуньєром (Sébastien Junyer) до Парижа, де знову в галереї Вайля на організованій Маньячем колективній виставці в період від 15 листопада до 15 грудня продемонстрував свої роботи.

У січні 1903 року Пікассо повернувся до Барселони. Навесні він почав малювати одну з найвиразніших картин «блакитного» періоду — «Життя» (La vida / La vie), яка ніби резюмує цей період у житті та творчості митця, відображаючи його атмосферу: песимізм і нігілізм на тлі тягот життя і матеріальних нестач. Відчуття Пікассо цього часу його друг Жайме Сабартес описав як «[Пікассо] вірив, що мистецтво — це дитя журби і болю» ()Fermigier, 1969:36. Дитяча самотність, жебрацтво й бідність прохачів, каліцтво і вбогість знайшли відбиття в картинах цього часу: «Дві сестри» (, 1902), «Жебраки на березі моря» (, 1903), «Старий сліпий гітарист» (, 1903), «Аскет» (, 1903) та інших.

Наприкінці 1903 року митець остаточно переконався, що порвати з атмосферою, якою він оповитий, можна лише переїхавши до Парижа, що також дозволило б йому переступити кордони Іспанії, здобути європейське визнання.

«Рожевий» період: Паризький Bateau Lavoir, Гертруда Стайн