Пуе́рто-Ри́ко (; таїно Boriken) — територія, що перебуває на правах самоуправління під юрисдикцією США й має статус «неприєднаної упорядкованої території» (unincorporated organized territory), що означає, що ця територія не є невіддільною частиною США. Крім того що верховна влада належить Конгресу США, дія Конституції США у Пуерто-Рико обмежена. Розташована у Вест-Індії, на острові Пуерто-Рико з групи Великих Антильських островів (що відділяють Карибське море від Мексиканської затоки й Атлантичного океану) й низці прилеглих малих островів. Населення території становить 3 994 259 осіб (оцінка станом на 2007 рік), площа — 9104 км².
Пуерто-Рико має власну конституцію, законодавчу, виконавчу й судову гілки влади. Зв'язок із США полягає в наявності спільного громадянства, валюти й оборони. Через відсутність чіткої законодавчої бази щодо статусу території це питання активно обговорюється на самому острові, у США та в ООН.
Назва Пуе́рто-Ри́ко, або Пуе́рто-Рі́ко () — коротка назва. Вільно асоційована держава Пуе́рто-Ри́ко (, , ) — офіційна назва
Географія
Автономна республіка Пуерто-Рико розташована на північно-східних Карибських островах (між Атлантичним океаном та Карибським морем). Найбільші з них — острови В'єкес, Кулебра, Мона, Десечео, Каха де Муертос тощо.
Головний острів, Пуерто-Рико — крайній східний острів Великих Антильських островів, розташований між Американськими Віргінськими островами та Домініканською Республікою, за 120 км на схід від острова Гаїті, від якого відділений протокою Мона. Розмір: 170 × 60 км; населення: понад 4 мільйони мешканців.
Клімат тропічний морський, м'який, без помітних сезонних температурних коливань.
Періодичні посухи та буревії. Сезон буревіїв — з травня до листопада.
Терен головним чином горбкуватий з береговою смугою рівнин на півночі; урвисті гори на західному узбережжі; загалом піщаний положистий морський берег.
Основні природні багатства: мідь, нікель, є потенціал для видобутку нафти.
Історія
Доколумбівський період Історія Пуерто-Рико в період до прибуття на цю землю Христофора Колумба до кінця не вивчена. Все, що відомо про неї, прийшло з археологічних розкопок і усних розповідей перших іспанських мандрівників. Перша книга, що всесторонньо описує історію Пуерто-Рико, була написана братом Ін'їго Ласьєррою () в 1786 році, через 293 роки після першого відвідування цього острова іспанцями.
Першими поселенцями Пуерто-Рико були ортоїроїди (), представники стародавньої культури. Розкопки, проведені в 1990 році, знайшли залишки первісної людини, вік якої датувався приблизно 2000 роком до нашої ери (4000 років тому). Залишки назвали «людина Пуерто Ферро» (). У період між 120 і 400 роками нашої ери на острів прибули представники індіанського племені ігнері () з району річки Ориноко в Південній Америці. Між VII та XI століттями острів стали заселяти представники аравакських племен, що заснували культуру таїно, представники якої називали острів «БорІк'вен» або «Борінк'уен». Зараз пуерториканці також відомі як Боринкуанці (Boricuas) або «люди з Боринкуена», і приблизно до 1000 року ця культура стала домінувати на острові, аж до прибуття Колумба в 1493 році.
Період іспанської колонізації Христофор Колумб висадився на острові 19 листопада 1493 року під час своєї другої подорожі до берегів Америки. Спочатку іспанці назвали острів Сан-Хуан-Баутіста на честь святого Іоанна Хрестителя, але кінець кінцем острів дістав назву Пуерто-Рико, що в перекладі означає «багатий порт». Колонізація острова іспанцями почалася в 1508 році, коли із Санто-Домінго (острів Гаїті) прибув із загоном конкістадорів Хуан Понсе де Леон (), який заснував місто Капарра. Капарра — головний порт Пуерто-Рико. Назва Сан-Хуан прийшла дещо пізніше (у 1521 році) до столиці території та до невеликого острова «Старий Сан-Хуан» (), що нині є частиною столиці. Після завоювання острова та його анексії Іспанією в 1509 році Хуан Понсе де Леон став першим губернатором острова (Вісенте Яньєс Пінсон був призначений першим губернатором, але на острів так і не прибув).
З назвою держави і його столицею пов'язаний географічний курйоз. Острів спочатку був названий у традиціях іспанських колонізаторів Сан-Хуан на честь християнського святого. Столиця, відповідно, дістала ім'я Пуерто-Рико (Багатий порт), але згодом картографи «переплутали» назви.
Острів незабаром був колонізований іспанцями. До острова почали завозитися африканські раби як безкоштовна робоча сила замість індіанського населення, що швидко зменшувалося через хвороби та примус працювати на іспанську корону. Врешті-решт, таїно повністю вимерли внаслідок хвороб, які принесли із собою іспанці й африканці, а також від важких умов життя, у яких вони опинилися. Пуерто-Рико швидко став важливою фортецею і портом іспанської імперії в Карибському морі. Проте наприкінці XVII—XVIII століть у центрі колонізації опинилися більш процвітаючі території материка, а не острів, збіднілий унаслідок скорочення чисельності населення. Після вичерпання покладів золота (остаточно в 1830 році) іспанці зосередили свою увагу на плантаціях цукрової тростини. Ще у XVIII столітті на острів завезли каву.
Економічному процвітанню перешкоджали пірати. Для захисту від них та від загрози з боку європейських ворогів Іспанії на острові поступово виникли різні форти та фортеці, такі як Ла-Форталеса (), Фуерте-Сан-Філіпе-дель-Морро () і Сан-Крісто́баль (), мури яких збереглися дотепер. Французи, голландці та англійці неодноразово робили спроби захопити Пуерто-Рико, але зазнали поразки в спробах тривалої окупації острова.
У 1809 році, коли війська Наполеона I окупували значну частину Піренейського півострова, і була у розпалі Перша іспанська революція, збори тимчасового уряду в іспанському місті Кадіс оголосили Пуерто-Рико заморською провінцією Іспанії з правом представництва при іспанському дворіІсторія Пуерто-Рико. Перший представник острова в Кадіських кортесах Рамон Повер-і-Гіральт () помер незабаром після прибуття до Іспанії. З ухваленням Кадіської конституції 1812 року, коли іспанські території були розділені на провінції, пуерториканцям дарували умовне громадянство.
10 серпня 1815 року в Іспанії був виданий королівський декрет, що заохочував іспанців і інших європейців, лояльних до іспанської корони та римсько-католицької церкви, селитися на острові, що відкрило Пуерто-Рико шлях до торгових стосунків з іншими країнами. Це був початок зростання аграрної економіки острова, де цукор, тютюн і кава стали основними продуктами експорту. Острів почали заселяти іммігранти з Німеччини, Корсики, Ірландії, Франції, Португалії і Канарських островів, що рятувалися від важких економічних потрясінь у Європі і яких привертала можливістю вільного в'їзду на острів. Проте ці невеликі послаблення і права були незабаром скасовано. Після повалення Наполеона до Іспанії повернулася абсолютна монархія, яка скасувала Кадіську конституцію і повернула Пуерто-Рико статус колонії, де безмежно панували іспанські монархи.
25 червня 1835 року дружина іспанського короля Фернандо VII Марія Крістина, у цей момент регентка Іспанії (1833—1840), скасувала торгівлю рабинями в іспанських колоніях. У 1851 році губернатор острова Хуан де-ла-Песуела-Севальос () заснував на острові Королівську академію витончених мистецтв, яка давала освіту шкільним вчителям, розробляла методику викладання, і влаштовувала літературні конкурси, які сприяли інтелектуальному і літературному розвитку острова. У 1858 році Семюел Морзе встановив у місті Арройо () перший на острові телеграфний апарат.
Життя в Пуерто-Рико в другій половині XIX століття відбувалося на тлі боротьби за автономію. Перепис 1860 року показав, що населення острова склало 583 308 осіб. З них 300 406 (51,5 %) осіб становило біле населення, решта належала до інших рас, переважно нащадків африканських рабівGrose, Howard B.,Advance in the Antilles ASIN B00085O1E8. З них переважна більшість (83,7 %) належала до бідних прошарків. Аграрний розвиток острова гальмувався нестачею доріг, примітивністю знарядь праці та стихійними лихами, такими як посуха. Економіка також страждала від високих тарифів і податків, встановлених іспанською королівською владою. 23 вересня 1868 року в місті Ларес () спалахнуло повстання за незалежність, відоме як «El Grito de Lares» (Плач Лареса), яке незабаром було придушене. Вожді цього повстання Рамон Еметеріо Бетансес () і Сегундо Руїс Белвіс () в сучасному Пуерто-Рико вважаються батьками пуерто-риканської нації. У 1873 році нова конституція Іспанії дозволила представникам Пуерто-Рико ввійти до іспанського парламенту.
Пізніше виник політичний рух за незалежність під керівництвом Романа Бальдоріоті де Кастро (), а в кінці століття рух під керівництвом Луіса Муньоса Рівери (). У 1897 році Муньос Рівера із соратниками виступили перед ліберальним іспанським урядом за надання автономії для Куби й Пуерто-Рико. У наступному, 1898 році, на короткий період було оголошено автономний уряд. Хартія автономії була підзвітна губернаторові острова, що призначається Іспанією. Губернатор мав право анулювати будь-яке рішення місцевої влади та брав участь у виборах парламенту.
Період американського правління
1898 — після початку іспано-американської війни американці окупували Пуерто-Рико. Після її закінчення, за Паризьким пактом, країну передали США. 1952 — країна набула статус «вільно приєднаної до США країни» з внутрішнім самоврядуванням. 2012 — у країні відбувся референдум з питання входження Пуерто-Рико до складу США як 51-го штату
Приєднання до США У 2000 році за розпорядженням президента Білла Клінтона була створена президентська робоча група зі статусу Пуерто-Рико ()Федеральний архів США . У своїй доповіді робоча група підтвердила поточний статус і рекомендувала надати громадянам острова право на самовизначенняОфіційний текст доповіді президентської комісії із статусу Пуерто-Рико . Передбачається, що в рамках цієї процедури пуерториканці виберуть один з трьох варіантів: закріплення поточного статусу, входження в США на правах штату або здобуття незалежності. Відповідний законопроєкт внесений на розгляд КонгресуЗаконопроєкт про самовизначення Пуерто-Рико .
У 2012 році був проведений референдум про політичний статус, який пройшов у два етапи. На першому етапі жителі висловилися за зміну політичного статусу архіпелагу. За це проголосували 54 % виборців. На другому етапі пуерториканці вибирали новий політичний устрій.
6 листопада 2012 року, на другому етапі референдуму, перетворення Пуерто-Рико в 51-й штат США підтримало 65 % виборців, 31 % проголосували за надання архіпелагу статусу суверенної асоційованої держави в союзі зі США. Тільки 4 % підтримали повну незалежністьPuerto Rico vote could change ties to U.S.. За іншими даними, 61,15 % населення проголосували за приєднання до США, 33,31 % — за додання архіпелагу статусу суверенної асоційованої держави в союзі з США, і 5,53 % проголосували за незалежністьGeneral Elections 2012 and Plebiscite on Puerto Rico Political Status . Для остаточного включення Пуерто-Рико до складу Сполучених Штатів необхідно рішення Конгресу.
На рекомендаційному референдумі 11 червня 2017 року, у якому взяли участь 23 % жителів Пуерто-Рико, які мають право голосу, близько 97 % із півмільйона тих, хто проголосував віддали голоси за входження до складу США. За збереження статус-кво і проведення ще одного референдуму висловилися по 1,5 % тих, хто голосував.
На референдумі 2020 року 53 % пуерториканців проголосували за те, щоб острів став штатом.