Сілезія (, , , , ) — край у Центральній Європі, що лежить у сучасній Польщі, Чехії та Німеччині, права на котрий довго були предметом суперечки між різними державами через її вигідне географічне положення, мінеральні ресурси і промисловий потенціал. Найбільші міста — Вроцлав, Катовиці й Острава.
Розміщення
Традиційно, Сілезія була обмежена на заході річками Квіса і Бубр, територія на захід від Квиси була Верхньою Лужицею (раніше Мілско). Частина Верхньої Лужиці увійшла до провінції Сілезія у 1815 в Німеччині. Герлиць, Нижньосілезька Верхня Лужиця (район) і сусідні області разом з польським Нижньосілезьким воєводством і частинами Любуського воєводства складають географічний регіон Нижня Сілезія. Сілезія має уявне продовження в її східній частині і відмежована річкою Бриниця від Заглеб'я Домбровського.
Верхня Сілезія в ширшому сенсі містить у собі Опольське воєводство в Польщі й Чеську Сілезію в Чехії. Чеська Сілезія входить до складу Мораво-Сілезького краю і Єсенецького району Оломоуцького краю.
Етимологія
Одна теорія стверджує, що ім'я Сілезія походить від силингів які були ймовірно, вандалами (Східні германці), що мігрували в напрямку півдня Балтійського моря вздовж Ельби, Одри, й Вісли в 2-му сторіччі. Коли силинги рухалися по області протягом Великого переселення народів, вони залишили тут частину своєї спільноти.
Особливо виражені залишки збереглися в іменах місць, які заклали нові мешканці, що були фактично слов'янами (; Стара польська мова: Śląžsk [-o]; Стара слов'янська: *Sьlęžьskъ [<*sǐlęgǐskǔ], від давньовандальської *Siling-isk [земля]). Цих людей стали пов'язувати з цим місцем, і тому вони були надалі відомі як сілезці (використовуючи латинізовану форму польського імені, Ślężanie), хоча вони, можливо, мали небагато спільного з оригінальними силингами.
Критики стверджують, що ні польське ім'я Śląsk, ні німецьке Schlesien не мають схожості з ім'ям племені — «силинги», і що латинське ім'я Сілезія походить з ХІ сторіччя.
Інша теорія (підтверджується археологічними знахідками) стверджує, що оригінальне ім'я регіону Śląsk, походить від західнослов'янського слова ślągwa, що означає високу вологість.
Історія
Перші люди
Перші сліди людей датовані в Сілезії між 230 000 і 100 000 років тому. Сілезія між верхньою Віслою і верхнім Одером була північною межею людського проникнення під час останнього льодовикового максимуму. Анатомічно сучасні люди прибути до Сілезії близько 35 000 років томуCavalli Sforza, «Genes, Peoples, and Languages», Scientific American, November 1991. Згодом, Сілезія була населена людьми, які належали до різних археологічних культур кам'яної, бронзової, та залізної доби, їх етнічна приналежність не може зараз бути визначена. Цивілізація неолітичної Європи, поза сумнівом включає і Сілезію. У пізню бронзову добу, Лужицька культура (ще не відомо хто це були: прагерманці, праслов'яни, фракійці, карпи, або іллирійці) займала Сілезію. Пізніше скіфи і кельти грали провідну роль на території Сілезії. Ще пізніше німецькі племена мігрували до Сілезії, можливо з Північної Німеччини або Скандинавії.
В античні часи головний маршрут Бурштинового шляху проходив через Сілезію.
Перша письмова згадка про Сілезію зустрічається у Клавдія Птолемея (Magna Germania) і римлянина Публія Корнелія Тацита (Німеччина). Згідно з Тацитом, у I сторіччі Сілезія була населена багато-етнічним конгломератом, у якому переважали Лугії, східногерманське плем'я. Були також частиною цієї федерації, імовірно, вандали, що мешкали на південь від Балтійського моря в гирлах Лаби, Одеру, і Вісли. Також, інші східногерманські племена мешкали в мало заселених землях.
Середньовіччя Після 500 р. велике переселення народів підштовхнуло велику частину східнонімецьких племен, мігрувати у напрямку до Південної Європи і залишити Сілезію, тоді як слов'янські племена розпочали заселення Сілезії.
У IX і X сторіччях, територія Сілезії перебувала під політичною владою перших історично зафіксованих держав в регіоні Велика Моравія, Моравія, пізніше Богемія. Близько 990 р. частина Сілезії були завойована і анексована недавно створеною Польською державою князя Мешко I (див. мапу), деякі історики подають цю дату як 999 і правління князя Болеслава I Хороброго. Протягом (1138—1320) князівство управляється різними гілками династії П'ястів. Сілезією керували нащадки колишнього королівського сімейства.
У 1146 році великий князь Владислав II Вигнанець визнав владу Священної Римської імперії, але був відправлений у вигнання. У 1163, його два сини захопили Сілезію за допомогою Імперії, і поділили землю між ними як князі Нижньої і Верхньої Сілезії. Вони створили дві головні лінії П'ястів в Сілезії: Вроцлавську (від Вроцлав)) і Опольсько-Рацибузьку (Ополе і Рацибуж). Політика подрібнення продовжувалась їхніми наступниками, Сілезія поділялась на 16 князівств у 1390-х.
У 1241, після здійснення набігу на Малопольщу, монголи вдерлися у Сілезію і викликали панічну і масову втечу. Вони пограбували край, але припинили облогу замку Вроцлава: на загальну думку будучи відбитими Святим Чеславом — «чудотворною кулеподібною блискавкою». Вони потім знищили об'єднанні польські і німецькі сили у битві біля Легниці, яка відбулась на Легницьовському полі біля Легниця. Після смерті Угедей-хана, монголи змінили рух і пішли не далі в Європу, а повернулися на схід, щоб брати участь у виборі нового великого кагана.
Правлячі князі Сілезії вирішили відновити їх міста згідно з найостаннішими адміністративними ідеями. Вони заснували або відновили приблизно 160 міст і 1500 містечок і запроваили Німецький міський закон (Магдебурзьке право і Срода Слезьке право) замість давніх, традиційних слов'янських і польських законів. Вони також заповнили недавні втрати населення, запрошуючи новоселів, здебільшого німецьких і голландських колоністів зі Священної Римської Імперії. Починаючи з кінця XIII сторіччя або початку XIV князі Сілезії запросили німецьких поселенців осідати на їхніх землях. Німецькі території були більш густозаселеними, а місцеві правителі були зацікавлені у розвитку власних держав та міського простору. Німці селилися здебільшого в містах, разом з євреями і чехами. У сільській місцевості, особливо у Верхній Сілезії, поляки все ще переважали.
У другій половині XIII сторіччя, різні лицарські ордени керували в Сілезії — Лицарі Хреста з Червоною Зіркою, після них були Госпітальєри і Тевтонський Орден.
Сілезькі князівства Багато князів-П'ястів пробували знов включити Сілезію в Польське королівство і возз'єднати Польщу. Перші істотні спроби зробив князь Генрих IV Пробус Сілезький, але він помер в 1290 перед реалізацією його мети. Князь Пшемисл II Великопольський об'єднує два споріднених краї і був коронований у 1295, але убитий в 1296. Згідно з його волею, передбачається, що Великопольща була успадкована князем Генрихом Глогувським, який також прагнув об'єднати Польщу і навіть претендував на Князя Польщі. Проте, більшість знаті Великопольщі підтримували іншого кандидата від Куявської лінії П'ястів, князя Владислава I Локетека.
Владислав кінець кінцем виграв боротьбу внаслідок його ширшої підтримки. У той же час, король Богемії Вацлав II вирішив розширити його владу і був коронований як король Польщі в 1300. Половина наступного сторіччя була звичайна з війнами між Владиславом (пізніше його сином Казимиром III) і коаліцією Богемії, Бранденбургу і Тевтонського ордену що мали бажання поділити Польщу. Протягом цього часу сілезькі князі управляли маленькими королівствами, які були не в змозі об'єднатися з Польщею, і тому підкорились сусідній Богемії.
У 1327 князь Генрих VI Бреславський і князі Верхньої Сілезії визнали владу короля Іоанна Люксембурзького, в 1335 король Казимир III підтвердив об'єднання Сілезії і Богемії (Договори Тренчинський і Вишеградський). За наступні сторіччя, лінії князів-П'ястів у Сілезії відмерли і були успадковані Богемською короною:
Опольська (Ополе) в 1314; Свідницька (Свідниця) в 1368; Олесницька (Олесниця і Глогув) в 1476; Жаганьська (Жагань) в 1504; Войтовицька (Войтович, Вроцлав) в 1532 ; Цешинська (Цешин) в 1625; та Бжезько-Легницька (Бжег та Легниця) в 1675.
Хоча Фрідріх Вільгельм, останній чоловік із сілезьких П'ястів — князь Тешинський (Князівство Тешинське) помер 1625, влада у князівстві перейшла до його сестри Єлізовети Лукреції, дружини князя Ліхтенштейну, до її смерті в 1653, після чого влада перейшла до Богемської корони під Габсбурзьким правлінням.
Наприкінці XIV сторіччя, країна була поділена на 18 князівств: Вроцлавське, Бжецьке, Глогувське, Яворницьке, Легницьке, Зембицьке, Опольське, Свідницьке і Сцинавське в Нижній Сілезії; Битомське, Немодлінське, Козельське, Ниське, Опольське, Рацибозьке, Стшельце-Опольске, Тешинське і Опавське у Верхній Сілезії. Невеликі правителі цих князівств марнували свою силу винищувальними сварками і виявлялися абсолютно безсилими, щоб припинити беззаконня їх феодальних васалів. Після правління деяких князів Нижньої Сілезії, як наприклад Генрих І і Болко І, та Генрих II і IV, які мали успіх у возз'єднанні більшості князівств під їх правлінням, країна знову скочувалась до анархії.
Спадщина Сілезьких князів Богемія об'єднала край всередині Священної Римської Імперії. Під головуванням імператора Карла IV Сілезія і особливо Вроцлав (Vratislav, Breslau) отримав добрий поштовх розвитку — багато великих будівель і церков було побудовано. З XIII сторіччя збільшується германізація населення краю через прибуття нових німецьких поселенців і асиміляцію місцевих правителів і селян серед нової німецької більшості.
Між 1425 і 1435 Богемія була спустошена Гуситськими війнами. Гусити повстали проти німецького населення, і деякі регіони, особливо Верхня Сілезія, стали частково слов'янськими знову. Незважаючи на розмах повстання, Сілезія залишилася в значній мірі католицькою, виключаючи Тешинську Сілезію, де ідеї гуситів були популярними. Зв'язок з Богемією не приніс сілезцям ніякої вигоди, але залучив їх до руйнівних Гуситських війн. У спалаху цього конфлікту в 1420 вони надали підтримку їх королю Сигізмунду проти богемських гуситів, яких вони розцінили як небезпеку їхній німецькій національності, але цим актом вони піддали себе серіям вторгнень (1425—1435), якими країна була серйозно спустошена.
Унаслідок цих набігів, німецьке населення у Верхньої Сілезії постійно зменшувалося; здавалось йде повне повернення слов'ян, внаслідок цього був призначений гусит Їржи з Подебрад на Богемське царство в 1457. Хоча більшість сілезьких династій погодилася, бюргери Бреслау відчайдушно чинили опір новому сюзерену, і перед тим, як він взяв всю владу в свої руки, його витіснив Угорський король, Матвій Корвін, який був з готовністю визнаний як керманич (1469). Корвін надав великі повноваження намісникам і зробив конфіскації земель непокірної знаті. Призначаючи постійні збори сілезьких князів і власників великих маєтків задля взаємодії з його намісником, він зробив важливий крок у напрямку до відміни виняткової прихильності і установив ефективний центральний уряд. Не зважаючи на ці реформи сілезці, які відчули серйозні фінансові настійні вимоги Корвіна, розпочали чинити опір Богемській короні. Скориставшись слабкістю наступника Корвіна — Уласло II, вони вимагали поступки, які забезпечили їм практичну автономію. Вони зберігали ці привілеї у часи Реформації, яку сілезці, незважаючи на їх католицьке завзяття протягом гуситських війн, прийняли з готовністю і з малим опором.
Протестантська реформація
У XVI сторіччі в Сілезії 9/10 мешканців стали лютеранами. Тому зв'язки Сілезії стали ближчими до центрів Протестантської Реформації, Бранденбургу і Саксонії, тоді як зв'язки з католицькими регіонами — Богемією і Південною Німеччиною ослабли.