Золота́ Орда́, або Улус Джучі — у 1240–1502 роках кочова держава у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного СибіруГаленко О. І. Золота Орда, Улус Джучі // . Заснована Джучі, старшим сином Чингісхана. Постала на базі монгольських завоювань 1220-1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії. Керувалася прямими нащадками Джучі, які носили титул ханів, а з кінця XIV століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Велика Орда, Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська орда, Казанське ханство, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство, а Велике князівство Московське стало незалежною державою.
Назва Велика Держава (тюрк. Ulug Ulus) — назва у тюркських джерелах. Золота Орда (; ; ) — походить від назви в московських літописах XVI століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). Похідні: Золотоординська держава (, ) Золотошатрове ханство () Джучівська держава, або Джучівський улус (（, Ulūs-i Jūchī; ) — назва в іраномовних джерелах. Кипчацьке ханство (), або Дешт-і-Кипчак — у східних джерелах. Біла Орда (Ак-орда) та Синя орда (Кок-орда).
Політична історія
Утворення
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства та руські землі, які були завойовані монголами наприкінці 30-х — на початку 40-х років XIII століття і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході і до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV століття — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.Лебедев В. П. Судьба ордынских поселений Волго-Сурского междуречья в XIV веке по нумизматическим данным / В. П. Лебедев // Степи Европы в эпоху средневековья: Зб. наук. пр. — 2008. — Т. 6. — С. 401—406.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю й Індії. Ця імперія була за своєю суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель, підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
У Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд зі значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
Розвиток
Хоча до Золотої Орди входила частина земель Русі, татари не асимілюються русько-візантійською культурою, а лише поверхово ісламізуються. Ординське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, послаблювало їх політично, призводило до посилення феодального роздроблення. В землях на заході Русі боротьбу проти Золотої Орди на початку 1240-х очолив князь Данило Галицький. Проте невдовзі він змушений був визнати владу монголо-татарських ханів, але взагалі галицько-волинські князі перебували у меншій залежності від Золотої Орди, ніж землі решти князів на північ від Русі.
Московське князівство васально залежало від Золотої Орди.
У XIV ст. внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів військово-політична могутність Золотої Орди поступово занепадала. Хан Золотої Орди Берке (правив у 1257-1266) підтримує у 1265 болгар проти Візантійської імперії та вступає в союз з мамелюками проти держави Ільханів.
За правління Менгу-Тимура у 1266-1282 держава стає самостійною від Монгольської імперії, започатковується карбування власної монети. Але з тим у другій половині XIV ст. розпочинається розпад Золотої Орди. Скориставшись з феодальної роздробленості руських земель та з ослаблення Золотої Орди, Велике князівство Литовське поступово з 1363 прилучає до себе Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, які до того перебували під монголо-татарським контролем, а польські феодали загарбали Галицьку землю та західну частину Волині. Великий князь Литовський Ключовими в боротьбі литовсько-руських сил проти Золотої Орди стали битва на річці Ірпінь та битва на Синіх Водах, в результаті яких майже всі українські князівства звільнились від влади Золотої Орди.
До того ж в саму Золоту Орду роздирали міжусобиці. На початку 1360-х років татарський темник половецького походження Мамай захопив владу. За законами лише чингізид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, в тому числі Московський улус.
У 1377 році Тохтамиш за підтримки Тимура почав завоювання Золотої Орди, яка знаходилась під владою заколотника. Московські князі, не визнаючи влади Мамая, виступили на боці свого сюзерена чингізида Тохтамиша. Під командуванням князя московського Дмитра Донського об'єднані московитські сили у Куликовській битві 1380 розгромили військо темника Мамая. Вирішальну роль у битві зіграв засадний полк воєводи Боброка-Волинського. Втім через подальшу непокору вже в 1382 сам Тохтамиш захопив Москву, відновивши сплату данини та її васальне положення.
Деякої могутності Золотій Орді вдалося досягнути після об'єднання у 1378 році з Білою Ордою. Але пізніше значних ударів Золотій Орді завдав середньоазійський правитель Тимур (походи 1389, 1391, 1395-1396 на Надволжя, Крим та інші території). Спроби Едигея й інших правителів Золотої Орди припинити розпад і відновити її могутність успіху не мали. Виділилося наприкінці 15 століття Сибірське ханство, наприкінці XIV — початку XV ст. — Ногайська орда, потім виникли Казанське ханство (1438), Кримське ханство (1449), у 1460-х — Казахське, Узбецьке, Астраханське ханство.
У 1502 році кримські татари руйнують столицю Сарай. Розпавшись у другій половині XV — на початку XVI ст. на окремі самостійні ханства, Золота Орда припинила своє існування.
Занепад Золотої Орди
У складі Золотої Орди поряд жили люди, які сповідували різні віровчення — християни, мусульмани, юдеї, буддисти, язичники і т. д. З часом влада у Золотій Орді перейшла до рук нащадків Чингізхана, які сповідували іслам, що зробило іслам провідним віровченням у цьому царстві. Але на відміну від середньоазійських володінь Чингізидів, християнство мало широкі права, місцеві хани надавали пільги монастирям і т. д.
Усе змінилося в XV столітті, з появою мусульманської держави Тамерлана, який багато зробив для розпаду Золотої Орди. На престолі почали часто змінюватись хани, які перетворилися на маріонеток у чужих руках, Золота Орда втратила свій вплив.
Населення Загальна чисельність населення степової частини Улуг Улуса у середині XIV століття оцінюються від 2—2,8 до 3,3 – 3,5 млн осібИсхаков Д. М., Измайлов И. Л. Этнополитическая история татар (III - середина XVI вв.). – Казань: Школа, 2007 г. –С. 166.
Державний устрій
Золоту Орду досить добре можна характеризувати як імперію, в первісному значенні цього слова — військова влада. Основу держави становило кінне військо, на початку свого існування утворене степовими кочовими племенами. В Золотій Орді — вся влада (законодавча, виконавча і судова) зосереджена в одних руках, за невиконання наказу — смерть.
Ще одна важлива особливість устрою Золотої Орди — велике значення родоплемінних зв'язків. На чолі орд, які входили до складу Золотої Орди стояли як правило представники однієї родини — нащадки Чингіз-хана, чингізиди-оглани. Тому вирішення внутрішніх справ у Золотій Орді часто нагадує вирішення справ в одній великій родині.
До складу Монгольської імперії входили окремі військові одиниці — орди, кожна з яких контролювала область, яка за розмірами могла утворити окрему державу. В різних історичних джерелах ці області фігурують під назвами — улус (в сучасній турецькій перекладається як країна), царство, князівство, уділ, ханство, в Західній Римській імперії тих часів цій територіальній одиниці відповідає королівство. Уділ у свою чергу у військовому плані ділився на тумени (виставляли до 10 000 воїнів, давньоруською — тьма, військо, у римлян — легіон), який підкорявся темнику (інша назва — воєвода). Тумен ділився на тисячі (у козаків їм відповідають полки), якими керував тисяцький, тисячник (полковник). Тисяча ділилась на сотні (у римлян — центурії) якими керували сотники (у римлян — центуріони), сотні ділились на десятки, якими керували десятники. На місцях керували даругачи (відомі як баскаки) та танмачини (військові губернатори міст). Разом з тим у племінному плані улус поділявся на аїли, що складалися з кошів. Останні в свою чергу поділялися на уруги чи бої.
У XIV ст. набула поширення практика передачі аїлів у суюргал — спадкове надання, окремим особам. Власник суюргалу звільнявся від податків та повинностей у обмін на військову службу.
Ставлення до Монгольської імперії в сучасному світі неоднозначне. З одного боку вона позбавила самостійності велику кількість народів і племен, з іншого — вона протягом двох століть забезпечувала мир і законність на величезній території від Східної Європи до Тихого океану. Це стало основою розвитку міжнародної торгівлі (Великий Шовковий Шлях) і фінансової системи, поширення культури і знань.
У Золотій Орді адміністративна структура не була постійною, внаслідок зменшення або збільшення території. На заході Золотої Орди знаходилося Крило Мувала — від імені Мувала (Бувала), брата хана Бату. До нього входили: улус Курумиши (Поділля), улус Ногая (пониззя від Дніпра до Дунаю зі столицею у м. Ісакча), улус Манкерман (на місці Переяславського князівства), улус Картана на Дону, улус Шейбана в Криму (зі столицею в м.Солхат). Східною межею цього крила були Дон і Сіверський Донець, а західної — річки Смотрич, Південний Буг, Горинь, Кодима. В часом Ногай як онук Мувала (Бувала) став правителем Крила Мувала, його сини зберігали тут владу деякий час, конкуруючи з улусом Курумиши. В середині XIV століття найбільші улуси Курумиши і Ногая розпадаються на декілька частин, де правили родичі-еміри. Також на Лівобережжі Дніпра викоремлюються нові улуси — Юлуклук-Вазуклук (область біля річок Хопер і Оскол) та улус між річками Самара й Орель. 1362 року внаслідок перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах улус Курумиши припинив існування. Останнім відомим правителем Крила Мувала був Бек-Пулад.