Берна́рд (Аро́н-Бер Шимо́н) Миха́йлович Кратко́ (29 січня 1884, Варшава — 1 серпня 1960, Київ) — український радянський скульптор і педагог. Чоловік скульпторки Жозефіни Діндо з 1926 рокуІгор Резнік. Бернард Михайлович Кратко / Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. 10 серпня 2022..

Біографія Народився року у місті Варшаві (нині Польща) у бідній єврейській сім'ї (був сьомою дитиною з десяти). 1896 року став учнем у літографській майстерні; водночас відвідував вечірню рисувальну школу при Художньо-промисловому музеї. Протягом 1901—1906 років навчався на скульптурному відділенні у Варшавській вищій школі образотворчих мистецтв, був учнем професора Ксаверія Дуніковського. За дипломну роботу, композицію «Той, хто крокує», був нагороджений закордонною поїздкою і упродовж 1906—1908 років подорожував по Німеччині, Італії, Єгипту і ПалестиніКратко Бернард Михайлович / Харківська державна академія дизайну та мистецтв..

Після подорожі пів року вивчав монументальну скульптуру у Берліні у професора Ігнатіуса Ташнера. З 1910 року, після повернення до Варшави, виконував замовлення для видавництва та скульптурні портрети; брав участь у виставках. Створив серію ілюстрацій до творів Іцкоха Переца. Потім працював графіком на Варшавському скульптурному заводі. У 1910—1911 роках мандрував Польщею у пошуках зразків єврейського народного мистецтва і старовинного одягу. У цей період створив для Варшави скульптуру-фонтан «Чотири пори року».

В 1916 році переїхав до Петрограда, де працював на фабриці художнього лиття. Тут він зблизився з членами творчого об'єднання «Світ мистецтва», брав участь у виставках «Товариства заохочення мистецтв».

У 1918 році направлений до Києва для роботи інструктором при Народному комісаріаті просвіти. З 1920 по 1925 рік жив у Харкові, де працював у галузі освіти — організував виробничо-навчальну школу, був директором середньої художньої школи, професором скульптури Харківського художнього технікуму. У 1925—1934 роках викладав скульптуру у Київському художньому інституті, а, після реорганізації інституту у Всеукраїнський художній інститут, у 1934—1936 роках обіймав посаду директора. Вступив до Асоціації революційного мистецтва України та зблизився з Михайлом Бойчуком.

7 грудня 1937 року заарештований енкавеесниками і за звинуваченням у зв'язках з «ворогом народу» Михайлом Бойчуком засуджений до заслання на невизначений термін до Середньої Азії. У місті Чарджоу Туркменської РСР, де відбував заслання, працював штукатуром на будівництві, організував для робітничої молоді студію рисунка й живопису, налагодив ви­­готовлення малої скульптури для місцевих потреб. У 1945 році знову повернувся до Києва, у 1948 році переїхав на Донбас.

1953 року, після смерті Йосипа Сталіна, переїхав до Києва, працював у навчально-виробничих майстернях при Київському художньому інституті. Домігся від влади своєї повної реабілітації, яка була оголошена постановою Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому від 2 квітня 1960 року. Помер у Києві 1 серпня 1960 року. Похований на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 25, ряд 1, місце 26), поряд з його дружиною. Надгробок — бронзове погруддя Бернарда Кратка роботи Жозефіни Діндо з написом: «Скульпторы Жозефина Константиновна Диндо, 1902—1953; Бернард Михайлович Кратко, 1884—1960».

Учні

Бульдин Кость Петрович; Волькензон Олександр Йосипович; Гаврилюк Юхим Семенович; Гайчук-Раздорська Таїсія Іванівна; Гевеке Павло Павлович; Гергін Тетяна Григорівна; Гріншпун Мойсей Гершкович; Давид Марія Олександрівна; Дараган Андрій Іванович; Діндо Жозефіна Костянтинівна; Івковська Людмила Семенівна; Ковальов Олександр Олександрович; Морозова Ганна Никифорівна; Орендовська Лідія Василівна; Петрашевич Галина Львівна; Пивоваров Григорій Леонтійович; Писаренко Анастасія Митрофанівна; Ражба Яків Самійлович; Федченко Василь Харлампійович; Фрідкін Борис Маркович; Футерман Арон Якович. </div>

Творчість

Працював у галузях станкової і монументальної скульптури, створював погруддя, портрети, композиції, пам'ятники. Серед робіт: погруддя: «Червоноармієць» (1919, Національний художній музей України; 1924), Тараса Шевченка (1919, гіпс, Київ; 1921, гіпс, Харків), Карла Маркса (1920, не збережено), Григорія Сковороди (1923); композиції: «Біженці» (1920-ті), «Коваль» (1925), «Шахтарі» (1946); портре­ти: «Василь Седляр» (1920-ті), «Марія Зань­ко­вецька» (1928), «Павло Волокидін» (1934, Національний художній музей України), «Михайло Бой­­чук» (1934), «Петро Столярський» (1936), «Володимир Дранишников»; меморіальна дошка з барельєфом страчених декабристів у Києві на вулиці Михайла Грушевського, № 14 (1925); серія горельєфів та барельєфів для Палацу Культури у Щербинівці на Донеччині (1932—1935); пам'ятники: Якову Свердлову у Єнакієвому (1951), Володимиру Леніну на шахті імені Челюскінців у Сталіно (1953), Жозефіні Діндо (1955), Миколі Щорсу в Житомирі (у співавторстві з Петром Ульяновим та Максом Гельманом). Разом із дружиною прикрасив портал будинку Селянського санаторію в Одесі.

Брав участь у конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові на його могилі в Каневі (1926, 1933).

Виноски

Примітки

Література