Луїза Буржуа (; 25 грудня 1911 — 31 травня 2010) — американська скульпторка, живописиця і графікеса французького походження. Найбільш знана за масштабною скульптурою та інсталяціями, Буржуа була також плідною художницею та принт-мейкеркою. Протягом довгої кар'єри досліджувала розмаїття тем, включаючи дім та родину, сексуальність і тіло, смерть та підсвідоме. Хоча Буржуа виставлялася з абстрактними експресіоністами, а її робота має багато спільного з сюрреалізмом та феміністичним мистецтвом, формально до конкретного мистецького напрямку вона не приєднувалась.
Ранні роки Луїза народилася 25 грудня 1911 року в досить заможній родині реставраторів та торговців гобеленами. Дитинство провела у французькій провінції, в Обюссоні за домальовуванням фрагментів, яких бракувало в гобеленах, що потребували реставрації. Утім, вона ніколи не мала справи з тканиною та голкою, та й мати не хотіла, щоб донька займалася шиттям чи ткацтвом. У інтерв'ю для журналу Sculpture 2005 року Буржуа сказала, що дитячий досвід роботи з гобеленами мав значення, радше, для її розуміння мистецтва як реставрації пошкоджених частин життя, перетворення фрагметованого на цілісне. Крім того, для неї ці старовинні ткані картини були першими контактами з історією мистецтваhttp://rupo.ru/m/2428/luiz_burzhua._...freydizma.html.
Освіта 1921—1927 Lycée Fénelon, Париж 1932—1935 Вивчала математику в Сорбоні, Париж 1935—1936 École du Louvre, Париж 1936—1937 Atelier Roger Bissière de l‘Académie Ranson 1936—1937 Académie d‘Espagnat 1936—1938 École des Beaux-Arts with Devambez and Colarossi, Париж 1937—1938 Académie de la Grande Chaumière with Othon Friesz and Wlérick, Париж 1938 -Академія Жуліана, Париж 1938 Académie Scandinavie with Charles Despiau.
Колекціонерка просторів та спогадів Як каже Луїза Буржуа, вся її творчість — це спроба впоратися з емоціями і досягти ментального здоров'я. «Мої емоції неспіврозмірні з моїми габаритами. Не самі емоції, а їх сила — вона просто нестерпна для мене. Тому я віддаю їх енергію скульптурам». Луїза Буржуа в своїх творах займалася автопсихоаналізом, а мистецтвознавці аналізують її досліди над власною душею, втілені в потужні, захоплюючі для уяви пластичні формули.
Дитинство При зовнішньому благополуччі стосунки між батьками не були ідеальними: батько практично відкрито зраджував матір з англійською гувернанткою, найнятою ним же для Луїзи, її брата і сестри. Гувернантка жила з родиною протягом десяти років, мати ж сприймала тривалий адюльтер як данину, беручи участь в існуванні сімейного подвійного стандарту, що обтяжував дітей. Ця ситуація стала для Луїзи драмою, яку вона переживала все життя і переосмислювала у творчості. Вона вважала батька зрадником, а після смерті матері намагалася накласти на себе руки. Вона досі згадує, як одного разу батько за столом почистив мандарин, зробив з нього маленьку безглузду фігурку і, сміючись, показував всім зі словами: «Це Луїза». Мати Луїзи, Жозефіна Буржуа, після повоєнної епідемії грипу мала майже інвалідність, і Луїза піклувалася про неї та возила на південно-французькі спа. Художниця називала матір дуже мудрою людиною, захисницею та найкращою подругою. Мати померла в 1932 році, того ж року Луїза вступила до Сорбонни вивчати філософію, алгебру та геометрію, також відвідала СРСР. У пізніх інтерв'ю Буржуа казала, що геометрія давала впевненість на противагу емоційній плутанині, яку вона відчувала, — її бакалаврська кваліфікаційна робота стосувалася Канта і Паскаля (останнього вона відзначала також як індивіда, що відійшов від математики в бік релігії після «містичного досвіду» нещасного випадку).
З 1936 року Буржуа почала займатися в паризьких художніх школах та студіях, включаючи Ecole des Beaux-Arts і Академію de la Grande-Chaumiere. Художниця-початківиця відвідувала майстерню скульптора Костянтина Бранкузі, культової постаті паризького авангарду; брала уроки у кубіста Фернана Леже, котрий повідомив Буржуа про те, що її чуттєве сприйняття близьке до виражальних засобів скульптури. Фернан Леже оцінив обдарованість Буржуа та спонукав її зайнятися скульптурою. Буржуа оселилася в будинку, де знаходилася галерея Андре Бретона «Gradiva» — так відбулося її детальне знайомство з роботами Арпа, Міро, Дюшана, Далі, де Кіріко, Пікассо, Ман Рея.
У 1938 році Луїза Буржуа одружилася з випускником Гарварда, американським мистецтвознавцем Роберто Голдвотером, і переїхала до Нью-Йорка, де він став першим директором Музею первісного мистецтва. Оскільки на Францію насувалися німецькі війська (американське громадянство вона отримала тільки в 1955-му). Аж до смерті чоловіка в 1974 році тривав зразковий союз двох творчих і люблячих людей, що віддають сили і час мистецтву і вихованню трьох синів..
Творчість Луїза Буржуа — приклад художниці, що «полюбила свій симптом», міфологізувала факти власного дитинства, нав'язливі ідеї і кошмари.
На початку творчої кар'єри Буржуа займалася графікою і живописом. В Америці Буржуа з чоловіком мали тісні контакти з гуртком французьких експатів-сюрреалістів (також і з багатьма представниками мистецького та інтелектуального середовища, включаючи Жака Лакана). Вплив перших на подальшу творчість художниці неоднозначний, оскільки, попри деякі схожі мотиви й форми, — скажімо, зображення розрізаного тіла чи графіки «Femme Maison» («жінко-будинків») (1945-1947) і «Fallen Women» (1946-1947) — Буржуа завжди відхрещувалася від будь-яких паралелей із сюрреалізмом, досить зневажливо та критично ставилася до представників течії, особливо до Сальвадора Далі. Ці роботи — роздуми художниці про роль жінки в сім'ї, яку багато визначають виключно як підтримання домашнього вогнища. Скульпторка підкреслює, що це пародія на сюрреалізм, який намагався представляти жінку як конструкцію. Автори офіційної рецензії до фільму «Louise Bourgeois. The Spider, the Mistress and the Tangerine» побачили тут привид Фрейда й пояснили ворожість Буржуа до сюрреалістів тим, що вони були для неї «батьківськими фігурами». Але ці висновки, вочевидь, безпідставні: таке ставлення було типовим для тогочасної нью-йоркської школи. Слід взяти до уваги й твердження художниці про повну байдужість до сновидінь як джерела образів. Крім того, Буржуа була схильна розглядати свою творчість окремо від мистецьких течій: в інтерв’ю Sculpture вона назвала себе «самотньою бігункою на довгу дистанцію» — і якби це було інакше, навряд чи її роботи зберігали б сучасність у середовищі «актуального мистецтва» останніх років.
У 40-х роках Буржуа сконцентрувала свою увагу на скульптурі, в якій вона нині визнана однією з провідних майстрів XX століття. Її перші пластичні роботи несуть у собі формальний вплив архаїчної давньогрецької, африканської, давньоамериканської скульптури. У цих роботах чітко простежується вплив найбільших скульпторів минулого століття Костянтина Бранкузі, Генрі Мура, Альберто Джакометті, які також спиралися на архаїчну пластику. На початку скульптури Буржуа складалися з груп абстрактних і органічних форм, що часто були вирізані з дерева.Одна з найвідоміших робіт «Сліпий, поводир сліпого» (1947), напряму споріднюється з шедевром Пітера Брейгеля-старшого «Притча про сліпих». Конструкція з двадцяти довгих рожевих дерев'яних підпор, що звужуються донизу, а вгорі з'єднуються чимось на зразок нетривкого містка-стягування. Буржуа пояснює, що ця скульптура — ремінісценція дитячого бажання сховатися під столом під час обідніх сімейних скандалів. «Femme Maison» теж з'явилися в 1940-х. Мотив дому має безліч конотацій, пов'язаних із дитячим досвідом та з ностальгією, Буржуа неодноразово вербалізувала цю тему сама. Пізніші її роботи часто були побудовані на відтворенні ключових «місць пам'яті»: власної дитячої кімнати та батьківської спочивальні — зокрема «Red Room (Child)» і «Red Room (Parents)», інсталяції 1994 року. Ще один мотив, що з'явився в сорокових, — трактування людського тіла в серії скульптур «Персонажі», що становлять собою довгасті металеві фігури на постаментах — деякі з них парні, деякі з видозміненими грудьми, — покликані репрезентувати індивідів із реальності Луїзи Буржуа. Деформоване, фрагментоване, багатофункціональне тіло є чи не основним елементом її творчості. На «Документі», 1992, та Венеційському бієнале, 1993, художниця представляла в одній із «Кліток» показову в цьому плані роботу «Істеричний вигин» («Arch of Hysteria») — спазматично випнуту фігуру без голови та рук, цього разу чоловічу. В інтерв'ю, що його Буржуа давала стосовно вищезгаданих мистецьких заходів (Pat Steir Talks with Louise Bourgeois. Mortal Elements. Artforum International. Summer 2003), вона підкреслює свою індиферентність до статі скульптури й робить акцент на жесті відрізання. Цей акт також часто фігурував у її роботах — згадаймо хоча б неймовірно ніжну складану ляльку-ножик «Femme Couteau» (2002).
Перші скульптури Буржуа були виставлені в 1949 році в галереї Перідо в Нью-Йорку.
Творчість періоду п'ятдесятих не надто активна — зокрема це пов'язано з депресією через смерть батька в 1951 році та перехід до викладацької діяльності й роботи над книжковою крамницею. Втім, її роботи регулярно брали участь у різноманітних групових виставках у галереях Нью-Йорка та багатьох інших американських міст, хоча персональних виставок пройшло лише дві.
У 1960-х Буржуа почала працювати з гіпсом, латексом, смолою та, після відвідання Італії, з бронзою і мармуром. Із-під її рук виходять псевдоорганічні об'єкти, а також творіння, основою яких були жіночі й чоловічі геніталії, — довгостроковий і дуже впізнаваний лейтмотив її творчості. Цей зсув у мистецькому підході критики відносять до постмінімалізму, тобто символістської опозиції до гегемонії художньої мови мінімалізму. Він яскраво виражений у знаковій скульптурі «Собака»/«Nature Study» (1984—1994), що зображує тварину-гермафродита. Робота ілюструє також ту тенденцію мистецтва Буржуа, яку сама художниця називає «передгендерністю», — зосередження на тілесному вимірі без уваги до позатілесного виміру статі. Це варто розглядати в полі не самодостатньої андрогінності, а, швидше, ваги для Буржуа міфічного співіснування чоловіка та жінки — серед її скульптур та малюнків різних років дуже багато сплетених пар, мотивів кохання та чуттєвого обміну.
Луїзу Буржуа можна віднести до числа художниць-постсюрреалісток, що заявили про себе головним чином у 30-40-ві, вже після того, як сюрреалістичний рух у Франції прийшов у занепад. Художники цього кола ніколи не утворювали згуртованих груп, не були схильні до декларативних заяв, широкомовних програм і маніфестів. У той же час серед них можна виділити групу, об'єднану не тільки романтичним інтересом до «темної сторони» психічного та інтелектуального життя, а й до тіла як маніфестації цієї «темної сторони». Сексуальність для Буржуа пов'язана з травмою і болісним пошуком своєї ідентичності, ролі в міжстатевих стосунках. У 1968 році Луїза Буржуа створила дві скульптури, одночасно іронічні і шокуючі: «Fillette» («Дівчинка») і «Janus Fleuri» («Квітучий Янус»).
«Дівчинка» являє собою гігантський фалос з латексу, що розгойдується на гаку м'ясника. Ця скульптура — перш за все, критичний погляд на іконографію фалоса і чоловічого статусу, з ним пов'язаного. Підстава скульптури читається і як жіночі груди, і чоловічі сім'яники, і округлі початки жіночих стегон. З'єднання протилежностей, а також захмарені сексуальні чоловічі веселощі — збуджений пеніс піднявся лише для того, щоб бути підвішеним на металевий гак подібно до м'ясної туші, готової до нарізання скибками.