Давньогре́цька колоніза́ція, часто Вели́ка гре́цька колоніза́ція (VIII — VI ст. до н. е.) — процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Сам термін «колонізація» походить від (живу, населяю, обробляю). Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, мало назву метрополія (місто — мати). Власне, грецька колонізація мала вплив на подальший розвиток міст-полісів, а також сприяла утворенню торговельних і культурних зв'язків грецького суспільства з іншими народами.
Причини Причинами заснування греками колоній були сильне економічне зростання, що призвело до перенаселення батьківщини, а також те, що земля цих грецьких міст-держав не могла утримувати велике місто. Території, які греки намагалися колонізувати, були гостинними і родючими. Грецька колонізація зазвичай була мотивована комбінацією факторів, залежно від контексту.
Демографічний тиск та екологічні фактори спонукали до колонізації інших земель. Згідно з розповіддю Геродота про заснування колонії Кірена в Лівії, це пов'язано з соціальними заворушеннями на острові Фера ( мегаполіс ), спричиненими сильним перенаселенням та тривалою посухою. Геродот навів дві різні версії відкриття Кірени. Версія кіренейців наголошувала на божественному призначенні Батта (засновника) оракулом Аполлона для заснування колонії в Лівії. Включення Геродотом релігійних пророцтв та міфічних елементів відображало упередженість до ролі релігії як одного з факторів, що сприяють колонізації. На противагу цьому, версія, надана феранцями, зосереджувалася на їхньому царі Грінні та його наказі відправити Батта для заснування колонії в Лівії. Хоча ця версія була більш реалістичною, вона також могла служити пропагандою для ферейців, щоб підтримувати свої історичні та культурні зв'язки з кіренейцями заради економічних та політичних вигод.
Крім того, родючі землі на Пелопоннесі обмежені. Фукідід згадував, що ранні грецькі міста-держави часто боролися за якісні землі, які використовувалися в сільському господарстві, здійснюючи жорстокі набіги. Це створювало додаткове навантаження на населення міст-держав, що ускладнювало заселення громад і заохочувало міграцію.
Ще однією причиною грецької колонізації було розширення свого впливу. Оскільки стародавні греки на Пелопоннесі розвинули почуття ідентичності, у них виникло бажання поширювати свою культуру через колонізацію. На початку грецької колонізації (8-7 століття до н.е.) апойки (ἀποικία) були одним з найпоширеніших типів грецьких колоній. Хоча ці колонії зазвичай були незалежними від метрополії і мали власне управління, їхній устрій зазвичай моделювався за зразком рідного міста. Крім того, вони зазвичай підтримували міцні культурні зв'язки з метрополією через спільну спадщину, що дозволяло грецькій культурі поширюватися серед місцевого населення.
Розповідь Дідора про заснування колонії Турія була зумовлена запрошенням сибаритської влади заснувати грецьку колонію з різних грецьких міст-держав. Археологічні розкопки виявили зруйновані грецькі споруди та артефакти, які можуть дати уявлення про грецьке походження міста. Крім того, афіняни прагнули розширити свій вплив і шукали союзників під час Пелопоннеської війни. Розповідь Фукідіда про спробу афінян колонізувати Сицилію, під час Пелопоннеської війни була зумовлена підтримкою сицилійських міст, що підкреслює важливість створення альянсів для розширення власної сфери впливу.
У деяких випадках деякі колонії були засновані, щоб втекти від громадянських заворушень або політичної нестабільності. Наприклад, криза ідентичності в метрополії спричиняла політичну та соціальну напругу, що призводила до вигнання певних груп населення. Страбон згадував про заснування Тараса парфянами, які були нащадками спартанських жінок, але були позбавлені повноправного громадянства. Після невдалої спроби змови проти місцевих жителів, їх закликали знайти колонію Тараса, щоб запобігти подальшому конфлікту. Розповідь Страбона про заснування Тараса парфянами узгоджується з іншим історичним контекстом, таким як Мессенська війна, яка породила парфян. Вигнавши одну зі сторін, можна було пом'якшити соціальні конфлікти в рідному місті. Сучасні дослідники також припускають, що такі фактори, як втеча від злочину або навіть дослідження, могли мотивувати інших засновувати нові колонії.
Сучасні дослідники припускають, що визнання економічної та стратегічної цінності призводить до подальшої колонізації. Багато колоній було засновано вздовж Середземного та Чорного морів як торгові вузли та центри комерції. Ці колонії називалися емпоріонами (ἐμπόριον), які зазвичай засновувалися у стратегічних місцях, що дозволяло їм контролювати та полегшувати певні торгові шляхи. З часом вони перетворювалися на важливі торгові центри. Наприклад, колонії емпоріонів були створені вздовж узбережжя Південної Італії та Сицилії через велику кількість природних ресурсів та родючих земель. Це допомагало полегшити морську торгівлю та розширити власну торговельну мережу. Більше того, вони могли регулювати податки в міру того, як розвивалися у більші колонії, що могло сприяти довгостроковому економічному процвітанню метрополії. Інші колонії були засновані вздовж берегової лінії як військові форпости для захисту торгових шляхів. Головною метою сицилійської експедиції, здійсненої афінянами під час Пелопоннеської війни, було захоплення Сіракуз, важливого стратегічного пункту і союзника очолюваної спартанцями Пелопоннеської ліги. За словами Фукідіда, афінян також приваблювало багатство і ресурси, доступні там, навіть якщо це було перебільшено. Крім того, він стверджував, що захоплення Сицилії зміцнить їхню владу в середземноморському світі. Незважаючи на те, що Фукідід переоцінював особисті фактори, такі як прагнення до багатства і слави окремих осіб, сучасні вчені визнають стратегічну важливість такої експедиції, яка допомогла б сформувати рішення, прийняті цими особами. Захопивши Сицилію, афіняни здобули б панування над торговельними шляхами в Середземномор'ї. Це свідчить про те, що вони, ймовірно, усвідомлювали стратегічні та торговельні вигоди, які приносили колонії.
У V-IV ст. до н. е. Афінська імперія заснувала новий тип колоній під назвою Клерухії (κληρουχία). На відміну від інших грецьких колоній, клерухії були політично залежними від Афін, їхнє управління відбувалося за зразком Афін, а громадяни зберігали афінське громадянство. Більше того, громадяни, що жили в цих колоніях, отримували землі в обмін на військову службу і повинні були сплачувати податки Афінам.
Існують дискусії щодо інших мотивів клерукії. Античні джерела припускають, що клерухії були створені для боротьби з бідністю шляхом роздачі землі бідним. З розповіді Плутарха випливає, що клерухії були створені як захід соціального захисту шляхом роздачі землі бідним.[ Більше того, в клерухії Бреї були стародавні написи, що передбачали виділення землі тільки для нижчого і середнього класів, за винятком вищих майнових класів. Навпаки, деякі давньогрецькі могильні знаки в Клерухії Евбеї свідчать про те, що в колонії проживали заможні люди. Археологічні знахідки на місці Врахоса на Евбеї свідчать про те, що він був населений не лише бідняками. Наприклад, присутність 200 неафінських найманців і потужне укріплення, свідчить про значні економічні та військові інвестиції в цей район. Інші сучасні дослідники припускають, що мотивом був захист зернового флоту, а клерухії були створені вздовж шляху до Чорного моря, де земля була більш родючою, ніж у Греції. Деякі острови, такі як Лесбос, приносили Афінам значні прибутки завдяки орендній платі з поселень. Отже, Клерухії були важливими для Афін не лише як стратегічні місця, але й як джерело багатства у вигляді сільського господарства та ренти, що було життєво важливим під час Пелопоннеської війни.
Характерні ознаки Заснування колоній, як правило, було організовано метрополією (материнським містом), хоча в багатьох випадках це могло включати співпрацю з іншими містами. Місце для колонізації обиралося заздалегідь з метою забезпечення переваг для бізнесу, а також безпеки від рейдерів. Для того, щоб створити відчуття безпеки і впевненості в новій колонії, вибір місця вирішувався відповідно до його корисності.Ніколаос Папахаціс; та ін. (1971).Ιστορία του[Історія грецької нації]. том. 2. Екдотика Афінон. До складу місії завжди входив лідер, або Ойкістеса, якого призначали колоністи. У нових містах колоністи розділяли землю, включаючи ферми. Система управління зазвичай приймала форму, подібну до тієї, що існувала в метрополії.
Грецькі колонії часто засновувалися вздовж узбережжя, особливо в період колонізації між 8 і 6 століттями до нашої ери. Багато грецьких колоній були стратегічно розташовані поблизу узбережжя, щоб полегшити торгівлю, комунікацію та доступ до морських ресурсів. Ці колонії відіграли вирішальну роль у поширенні грецької культури, торговельних мереж і впливу в Середземноморському та Чорноморському регіонах. Хоча деякі колонії були засновані в глибині країни з різних причин, прибережні місця були більш поширеними через тісний зв'язок греків з морем.
Географія Численні колонії були засновані в Північній Греції, головним чином в районі Халкідіки, а також у Фракії. Іонійці заснували свої перші колонії близько 7-го століття в Південній Італії, Фракії та на Чорному морі. Фера заснувала Кірену та Андрос, а Самос заснував численні колонії в Північному Егейському морі.
Македонія і Фракія Халкідіки були заселені евбейцями, головним чином з Халкіса, які дали назву цим колоніям. Найважливішими поселеннями евбейців в Халкідіці були Олінф (який був заселений у співпраці з афінянами), Тороне, Менда, Серміле, Афітіда і Клеоне на півострові Афон. Іншими важливими колоніями в Халкідіці були Акант, заснований колоністами з Андроса Елені Тріакупулу-Салакіду (червень 1997). " Ακάνθος-Εριίσσος-Ιερίσσος" [Аканф-Еріссус-Гієрісус] (PDF). Αρχαιολογία και Τέχνες (археологія та мистецтво) (грецькою). том. 63., і Потідея, колонія Коринфа. Тасосійці за допомогою афінянина Каллістрата з Афідні заснували місто Дат. Під час Пелопоннеської війни афіняни разом з Гагноном, сином Нікія, заснували місто Еннеа Ходой (Ἐννέα ὁδοὶ), що означає дев'ять доріг, на нинішньому місці "Пагорба 133" на північ від Амфіполіса в Серрі.
Численні інші колонії були засновані у Фракії іонійцями з узбережжя Малої Азії. Важливими колоніями були Маронея та Абдера. Мілетійці також заснували Абідос і Кардію на Геллеспонті та Редест у Пропонтіді. Самостійці колонізували острів Самофракія, ставши джерелом його назви. Зрештою, паросі колонізували острів Тасос під керівництвом екіста і батька поета Архілоха, Телесікла.
У 340 році до н.е., коли Олександр Македонський був регентом Македонії, він заснував місто Александрополь Медіка після перемоги над місцевим фракійським племенем.
Велика Греція: материкова Італія та Сицилія Основна стаття: Велика Греція
Велика Греція - це назва, дана римляними прибережним районам Південної Італії на території сучасних італійських регіонах Калабрія, Апулія, Базиліката, Кампанія та Сицилія, які були інтенсивно заселені греками.
Греки почали селитися на півдні Італії у 8 столітті до н. е.
Першою великою міграційною хвилею, спрямованою до західного Середземномор'я, була хвиля евбейців, прямувана до Неаполітанської затоки. Після Піфекуз (на острові Іскія ), найстарішого грецького поселення в Італії, неподалік заснували Куми, свою першу колонію на материку, а потім у Мессінській протоці — Занкл на Сицилії та неподалік, на протилежному березі, Регіум.STEFANIA DE VIDO 'Capitani coraggiosi'. Gli Eubei nel Mediterraneo C. Bearzot, F. Landucci, in Tra il mare e il continente: l'isola d'Eubea (2013) ISBN 978-88-343-2634-3
Другою хвилею були ахейці, які спочатку зосередилися на Іонічному узбережжі (Метапонтій, Посейдонія, Сібаріс, Кротон),Страбон 6.1.12Геродот 8.47 незадовго до 720 року до н.е. У невідомий час між 8 і 6 століттями до н.е. афіняни іонійного походження заснували Скіллетій (поблизу сучасного Катандзаро).