Сер Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (; 30 листопада 1874, Бленгеймський палац, Вудсток — 24 січня 1965, Лондон, Велика Британія) — британський журналіст, політик та державний діяч XX століття. У 1940—1945 і 1951—1955 роках — прем'єр-міністр Великої Британії. Від 1900 до 1964 року (за винятком 1922—1924 років) — депутат парламенту () від п'ятьох різних виборчих округів. Більшу частину політичної кар'єри перебував у лавах Консервативної партії (в 1940—1955 роках — її очільник). Дотримувався ідеології економічного лібералізму та імперіалізму. У 1904—1924 роках належав до Ліберальної партії. Також прославився як військовик, історик, маляр і письменник. Серед його численних нагород — Нобелівська премія з літератури.
Народився в Оксфордширі в заможній аристократичній родині змішаного англо-американського походження. 1895 року пішов служити до британської армії та став учасником військових дій у Британській Індії, англо-суданській війні та Другій бурській війні. Прославився як військовий кореспондент, а також завдяки книгам про ці кампанії. 1900 року обраний депутатом від Консервативної партії. 1904 року перейшов до табору лібералів. В Герберта Асквіта Черчилль працював та міністром внутрішніх справ, впроваджуючи реформу в'язниць та реформу соціального забезпечення працівників. Станом на початок Першої світової війни Черчилль обіймав посаду Першого лорда Адміралтейства. Після того, як кампанія в Галліполі зазнала фіаско, його понизили до посади канцлера герцогства Ланкастерського. У листопаді 1915 року подав у відставку і впродовж півроку служив на Західному фронті, зокрема, командиром 6-го . 1917 року повернувся до уряду, очільником якого тоді був Девід Ллойд Джордж, та обіймав послідовно посади , військового міністра та Державного секретаря авіації, . На останній із цих посад керував укладенням англо-ірландського договору та зовнішньою політикою Великої Британії на Близькому Сході. На два роки опинився поза парламентом, а потім повернувся канцлером скарбниці в консерваторів Стенлі Болдвіна. 1925 року повернув фунт стерлінгів до золотого стандарту за довоєнним паритетом. Загалом вважають, що це спричинило дефляційний тиск і пригнічення британської економіки.
У 1930-х роках, не маючи державної посади, став рупором тих, хто закликав до переозброєння Великої Британії, аби протистояти дедалі відчутнішій загрозі з боку нацистської Німеччини. На початку Другої світової війни його знову призначено Першим лордом Адміралтейства. У травні 1940 року став прем'єр-міністром, змінивши Невілла Чемберлена. Черчилль курував участь Великої Британії у боротьбі союзників проти держав Осі, що завершилась перемогою 1945 року. Після поразки консерваторів на загальних виборах 1945 року став . На тлі розгортання холодної війни з Радянським Союзом він публічно попереджав про утворення «залізної завіси», створену Радянським Союзом в Європі, та пропагував європейську єдність. 1951 року вдруге став прем'єр-міністром. Опікувався в той час закордонними справами, особливо англо-американськими відносинами і, попри тодішній процес деколонізації, намагався зберегти Британську імперію. Серед досягнень його уряду на внутрішній арені — житлове будівництво і розроблення ядерної зброї. З огляду на погіршення стану здоров'я, 1955 року Черчилль склав із себе повноваження прем'єр-міністра, хоча й залишався депутатом парламенту до виборів 1964 року. Помер 1965 року. На честь нього влаштовано .
Черчилля вважають однією з найвизначніших постатей XX століття. Досі популярний у Великій Британії та Західному світі, де його розглядають як лідера часів війни, що відіграв важливу роль у захисті європейської демократії проти поширення тоталітаризму.
Початок життєвого шляху
Дитинство та школа: 1874—1895
Вінстон Черчилль народився 30 листопада 1874 року в Бленемському палаці в Оксфордширі, — основній резиденції його родини. Батько, лорд Рендольф Черчилль, — член Консервативної партії, обраний 1873 року депутатом парламенту (MP) від Вудстока. Мати, Дженні, — дочка заможного американського бізнесмена . По батьковій лінії Вінстон був нащадком Джона Черчилля, 1-го герцога Мальборо.
1876 року дідуся Черчилля по батькові, , призначено , яка тоді входила до складу Сполученого Королівства. Рендольф став його особистим секретарем, і сім'я переїхала до Дубліна. 1880 року там народився брат Вінстона, . Більшу частину 1880-х років Рендольф та Дженні рідко бачилися з синами, тож за ними доглядала няня . Пізніше Черчилль писав, що «вона була моєю повірницею усі двадцять років мого життя».
Семирічного Вінстона віддали вчитися до пансіону у містечку (графство Беркшир). Там він погано вчився і мав найгірші оцінки за поведінку. 1884 року перейшов до у , де став вчитися набагато краще. У квітні 1888 року, у віці 13 років, він насилу склав вступний іспит до школи Герроу. Батько хотів, щоб Вінстон підготувався до кар'єри військовика, і тому останні три роки в Герроу він навчався у військовому класі. З третьої спроби йому вдалося вступити до Королівської військової академії в Сандгерсті. Його прийняли кадетом у кінноту. Заняття розпочались у вересні 1893 року. Невдовзі після того, як Черчилль здобув освіту у Сандгерсті, помер його батько.
Куба, Індія та Судан: 1895—1899
У лютому 1895 року Черчилль здобув звання другого лейтенанта 4-го власного гусарського полку королеви, що був розквартирований в Олдершоті. Прагнучи стати свідком бойових дій, він використовував зв'язки матері, щоб його посилали в гарячі точки. Восени 1895 року він разом із другом , який тоді був субалтерном, вирушив на Кубу, щоб стати свідком війни за незалежність. На шляху туди Черчилль вперше побував у Нью-Йорку. Це місто йому дуже сподобалося. Він захоплено писав матері про Сполучені Штати: «який надзвичайний народ американці!». На Кубі він приєднався до іспанських військ, що намагалися придушити повстання, і потрапив у декілька сутичок зі стріляниною. У жовтні 1896 року у складі 4-го гусарського полку прибув до Бомбея. В Індії загалом пробув 19 місяців. Жив у Бангалорі. Тричі відвідував Калькутту, а також брав участь в експедиціях до Гайдарабада та .
В Індії Черчилль цілеспрямовано взявся за самоосвіту. Серед іншого, познайомився з працями Платона, Гіббона, Дарвіна та Маколея. Книги йому надсилала мати, з якою він часто листувався, коли перебував за кордоном. В одному з листів до неї 1898 року він так описав свої релігійні погляди: «я не визнаю християнських чи будь-яких інших релігійних вірувань». Черчилль був хрещений в Англійській церкві. Утім, пізніше зізнавався, що замолоду пережив період шаленого антихристиянства, а в зрілому віці був агностиком. В іншому листі, до свого двоюрідного брата, він назвав релігію «солодким наркотиком» і сказав, що віддає перевагу протестантизму перед католицизмом, оскільки вважає, що той «на один крок ближче до Розуму».
Цікавлячись справами у британському парламенті, він називав себе «лібералом в усьому, крім імені», але додавав, що ніколи не зможе підтримати Ліберальну партію в питанні Гомрулу. Натомість приєднався до того крила Консервативної партії, що виступало під гаслами . Під час короткого візиту додому виголосив свою першу публічну промову на партійних зборах в Баті. У той час він дотримувався суміші реформаторських та консервативних поглядів, наприклад, підтримував поширення , але водночас виступав проти .
Черчилль попросився вступити добровольцем до під командуванням , що вирушала в на північному заході Індії для придушення . Блад погодився прийняти його за умови, що той поїде туди як акредитований журналіст. Це був початок письменницької кар'єри Черчилля. У жовтні 1897 року він повернувся до Бангалора й там написав свою першу книгу «», що одержала схвальні відгуки. Тоді ж він написав свій єдиний художній твір, руританський роман «». Щоб тримати себе постійно зайнятим, Черчилль взявся за письменництво. Рой Дженкінс називає це заняття його «цілою звичкою», особливо коли під час політичної кар'єри він опинявся без посади. Письменництво було головним способом Вінстона відволіктись від періодичної депресії, яку він сам називав «чорним собакою».
Завдяки своїм зв'язкам у Лондоні Черчилль долучився до кампанії генерала Кітченера в Судані в ранзі субалтерна 21-го уланського полку, водночас пишучи репортажі для «The Morning Post». Після битви під Омдурманом, що відбулась 2 вересня 1898 року, 21-й уланський полк розформовано. У жовтні Черчилль повернувся до Англії й почав писати книгу «Річкова війна», де йшлося про цю кампанію. Вона вийшла друком у листопаді 1899 року; саме тоді він вирішив залишити армію. Він критикував воєнні дії Кітченера, особливо його немилосердне поводження з пораненими ворогами та осквернення могили Мухаммада Ахмада в Омдурмані.
2 грудня 1898 року Черчилль вирушив до Індії, щоб упорядкувати свої військові справи й оформити відставку зі складу 4-го гусарського полку. Там він проводив багато часу за грою в поло, єдиним видом спорту з м'ячем, яким коли-небудь цікавився. Залишивши гусарський полк, 20 березня 1899 року він відплив із Бомбея, сповнений рішучості розпочати політичну кар'єру.
Політика та Південна Африка: 1899—1901
Прагнучи потрапити до парламенту, Черчилль виступав на зборах консерваторів. Він став одним із двох кандидатів від партії на у двомандатному (Ланкашир). На зустрічах із виборцями Черчилль називав себе «консерватором і консервативним демократом». Хоч місця від Олдема раніше діставались консерваторам, але цього разу з невеликою перевагою перемогли ліберали.
Передчуваючи початок Другої бурської війни між Британією та бурськими республіками, Черчилль відплив до Південної Африки як журналіст Морнінг Пост під редакцією . У жовтні він прибув до зони конфлікту поблизу Ледісміта, який тоді був в облозі бурських військ, і вирушив до . Поїзд потрапив під обстріл бурських військ і зійшов з рейок. Черчилля взяли в полон і запроторили до табору військовополонених у Преторії. У грудні він втік із в'язниці та ухилився від переслідувачів, сховавшись у шахті. Зрештою, ховаючись у вагоні вантажного потяга, він дістався безпечного місця в португальській Східній Африці. Його втеча привернула велику увагу.
У січні 1900 року він ненадовго вступив лейтенантом до полку , взявши участь у бойових діях за зняття і взяття Преторії. В обох місцях був у перших рядах британських військ. Разом зі своїм двоюрідним братом 9-им герцогом Мальборо він прийняв капітуляцію 52 охоронців бурського табору військовополонених. Протягом усієї війни публічно засуджував упередження проти бурів, закликаючи ставитись до них «з великодушністю і терпимістю», а після війни закликав британців бути великодушними переможцями. У липні пішов у відставку і повернувся до Британії. Його репортажі для «Морнінг Пост» вийшли окремою книгою , що розійшлась великим накладом.
У серпні Черчилль винайняв квартиру у лондонському районі Мейфер, на , 105, де жив і працював наступні шість років. На він знову став одним із кандидатів від консерваторів у двомандатному окрузі Олдем. Цього разу 25-річний Черчилль із невеликою перевагою посів друге місце і вперше став депутатом парламенту. Того ж місяця він опублікував книгу про свої пригоди в Південній Африці. Ця книга лягла в основу низки лекцій, які він прочитав у листопаді в Британії, США та Канаді. Так він хотів заробити на прожиття, адже депутати парламенту тоді ще не отримували зарплатні. У США Черчилль зустрівся з Марком Твеном, президентом Вільямом Мак-Кінлі та віцепрезидентом Теодором Рузвельтом; з останнім він не ладнав. Пізніше, навесні 1901 року, також читав лекції в Парижі, Мадриді та Гібралтарі.
Депутат-консерватор: 1901—1904