Гао Сінцзянь КИТАЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ГАО СІНЦЗЯНЯ () ( 4 січня 1940, Ганьчжоу) — китайський і французькийФранцузький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів прозаїк, романіст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «Твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».

Біографія Гао Сінцзянь народився в Ганьчжоу, Цзянсі, Китай. Гао став громадянином Франції у 1997 року. Проживає в Парижі. У 1992 році він був нагороджений орденом мистецтв і літератури від французького уряду.

Ранні роки в провінціях Цзянсі і Цзянсу

Батько Гао був клерком в банку «Bank of China», а його мати була членом YMCA. Його мати була актрисою у анти-японському театрі під час Другої японо-китайської війни.Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel. Під впливом своєї матері, Гао полюбив малювання, писання та театр з малолітства.Biographie de Gao Xingjian sur le site des prix Nobel. Під час навчання у середній школі Гао читав багато західної літератури в перекладі, і вивчав малювання ескізів, малювання тушшю, живопис маслом та глиняну скульптуру під керівництвом художника Юня Цзунїна ().

У 1950 році його сім'я переїхала в Нанкін, столицю провінції Цзянсу. У 1952 році Гао пішов до середньої школи № 10 у Нанкіні, яка була середньою школою при Нанкінському університеті.

Роки в Пекіні та провінції Аньхой

У 1957 році Гао закінчив школу, і за порадою своєї матері, вибрав Пекінський університет іноземних мов (BFSU, ) замість Центральної академії мистецтв (), хоча він вважався талановитим у мистецтві.

У 1962 році Гао закінчив факультет французької мови, BFSU, та став працювати перекладачем у Китайському міжнародному книжковому магазині (). У 1970-х, через офіційну політику «вниз до села», він пішов і залишився в селі і працював на фермах у провінції Аньхой. Короткий час він працював вчителем китайської мови у середній школі у провінції Аньхой. У 1975 році йому було дозволено повернутися в Пекін і стати керівником групи французького перекладу для журналу «Будівництво в Китаї» ("").

У 1977 році Гао працював у Комітеті зі зовнішніх відносин Китайської асоціації письменників (). У травні 1979 року він відвідав Париж, разом з іншими китайськими письменниками, у тому числі з Ба Цзінь, і був франко-китайським перекладачем в групі. У 1980 році Гао став сценаристом і драматургом Пекінського народного художнього театру ().

Гао відомий як піонер абсурдистської драми в Китаї, де п'єси «Сигнал тривоги» ("", 1982) та «Автобусна зупинка» ("", 1983)Article Universalis sur Gao Xingjian. були поставлені в період його роботи драматургом в Пекінському народному художньому театру з 1981 по 1987. Бувши під впливом європейської театральної моделі, Гао заробив репутацію авангардистського письменника. Інші його п'єси, «Дика людина» (1985) та «Протилежний беріг» ("", 1986), відкрито критикували державне правління.

У 1986 році Гао було помилково діагностовано на рак легенів, і він почав 10-місячний похід уздовж Янцзи, результатом якого став роман «Гора духів» («»). Цей твір — частково мемуари, частково роман — був вперше опублікований в Тайвані 1989 року, змішує жанри і розповіді від різних персонажів. Він був наведений шведським Нобелівським комітетом, як «один з цих сингулярних літературних творів, що, здається, неможливо порівняти ні з чим, окрім самих себе». Книга докладно викладає його подорож з провінції Сичуань до узбережжя, і життя серед китайських меншин, таких, як цян, мяо, і ї на околицях цивілізації хань.

Роки в Європі і в Парижі

У 1987 році Гао переїхав у Баньоле під Парижем. Політичний твір «Втікачі» (1989), який посилається на протести на площі Тяньаньмень у 1989 році, привів до заборони всіх його творів у Китаї.

Бібліографія («“Зимові зорі», 1979) («Перші розвідки в мистецтво сучасної художньої літератури», 1981) («Сигнал тривоги», 1982) («Автобусна зупинка», 1983) («Дика людина», 1985) («“Голуб, якого називають червоногубий», 1984) — збірка повістей («Протилежний беріг», 1986) («Вудка для мого дідуся», 1986) — збірка розповідей («Гора духів», або Дивотворні гори, 1990) (Without -isms, «No Ideology», 1995) (One Man’s Bible, 1998)

Примітки

Посилання

Нобелівська біографія Станіслава Семенюк, Володимир Урусов. Подорож Гао Сінцзяня. Уривки творів Гао Сіндзянь. Право літератури на існування – Нобелівська лекція. Перекл. Василь Білоцерківський Гао Сіндзянь. Осінні квіти