Гадю́чник боло́тяний, також лаба́зник, гадю́чник в'язоли́стий (Filipendula ulmaria (L.) Maxim.), гадючник оголений як Filipendula denudata — за морфологічними ознаками близький до гадючника звичайного.
Морфологічна характеристика Багаторічна трав'яниста рослина 1-1,2 м заввишки. Має товсте дерев'янисте повзуче кореневище без бульб. Листки переривчасто-перисті з великим 3-5-роздільним кінцевим сегментом, бокових часток 25 пар. Зверху листки голі, зелені; зісподу з густим і тонким сіро- або білоповстистим запушенням. Чашолистків і пелюсток по п'ять (рідко шість). Квітки жовтувато-білі.
Екологія та поширення
Росте в заболочених листяних лісах, вільшняках, на лісових еутрофних болотах, у заплавних дібровах. Рослина тіньовитривала. Поширена по всій Україні, але на півдні трапляється рідше. Цвіте у червні — липні.
Хімічний склад У рослині знайдено дубильні речовини, летку олію з саліциловим альдегідом, геліотропін, аскорбінову та саліцилову кислоти, барвні речовини.Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
Застосування З лікувальною метою застосовують траву гадючника, яку збирають під час цвітіння (у червні-липні). Корені викопують рано навесні або пізно восени. Сировину добре висушують (корені попередньо миють та подрібнюють) і зберігають у щільній упаковці.
У народній медицині корені гадючника в'язолистого застосовують для лікування ревматизму, запалення верхніх дихальних шляхів, геморою, запалення сечових шляхів, для промивання гнійних ран, виразок, фурункулів.
Див. також Список дикорослих корисних рослин України
Примітки
Джерела
Посилання
Гадючник в'язолистий // Фармацевтична енциклопедія