Лікарсько-трудова експертна комісія (ЛТЕК) — в минуломуДо утворення в 1992 році медико-соціальних експертних комісій — комісія для експертизи тривалої або постійної (стійкої) втрати працездатності. Діяльність ЛТЕК регламентувалася положеннями про ЛТЕК, затвердженими Радами Міністрів відповідних союзних республік, республіканськими радами профспілок, міністерствами охорони здоров'я і соцзабезпечення (в УРСР — Положенням про лікарсько-трудові експертні комісії, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1963 року).
ЛТЕК перебували у віданні органів соціального забезпечення. Міські, районні й міжрайонні ЛТЕК організувалися на базі лікувально-профілактичних закладів; до складу цих ЛТЕК входили три лікарі-експерти (терапевт, хірург, невропатолог), представники відділу соцзабезпечення та професійні організації. Спеціалізовані (для експертизи хворих на туберкульоз, психічні, серцево-судинні захворювання та інші) ЛТЕК організувалися на базі спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів; до їх складу входили два лікарі відповідної спеціальності, лікар-терапевт або невропатолог. Вищими органами по експертизі працездатності були республіканські, крайові й обласні ЛТЕК.
Основним завданням ЛТЕК було встановлення наявності, причин і ступеня непрацездатності; встановлення часу настання, причини й групи інвалідності. На підставі висновку ЛТЕК робітники, службовці, колгоспники й ті, хто вчиться, за станом здоров'я могли бути увільнені від професійної праці або навчання. Направляли на ЛТЕК лікувальні заклади.
Недоліки Через брак профільних лікарів комісії доукомплектовувалися «терапевтами, гінекологами, фельдшерами, водіями, вчителями тощо». Через відсутність необхідної кваліфікації у цих «експертів» робота комісії фактично зводилася до обліку постраждалих. У висновку не вказували ані причину втрати працездатності, ані особливі вимоги до умов праці (скорочений робочий день, нічна робота тощо). Радянська влада була незадоволена роботою комісій і в середині 1945 року повідомила про необхідність їх перепроходження. Людей заново викликали у медичні заклади. Важко було жителям сіл. Через відсутність транспорту, яким можна було дістатися міста, доводилося просити про допомогу односельців. Ті возами доставляли інвалідів у місто. Дорогою рани могли відкритися, а культі ампутованих кінцівок почати боліти. Також не завжди солдатів приймали в призначений день, засідання комісій могло зірватися і люди з інвалідністю були змушені або повертатися за 20-25 км додому, або ночувати на вулиці.
Див. також Медико-соціальна експертна комісія
Примітки
Література