Барві́нок звичайний, або барвінок мали́й (Vinca minor L.; місцеві назви — барвін-зілля, барвінок хрещастий, могильник) — рослина роду барвінок (Vinca) родини барвінкових (Apocynaceae).
Опис Барвінок звичайний — вічнозелений напівчагарничок 30-60 см заввишки.
Кореневище — тонке, горизонтальне, до 70 см завдовжки.
Стебла барвінку — повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються.
Листки — супротивні (З-7 см завдовжки, 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі.
Квітки — двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконосах. Оцвітина — подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, частки її ланцетні, голі, віночок синій, трубчасто-лійкоподібний (до 25 мм у діаметрі), трубочка віночка завдовжки до і2 мм. Тичинок п'ять, маточки — дві, зав'язі верхні.
Плід складається з двох видовжених, стрічкоподібних листянок.
Поширення Барвінок малий росте у листяних лісах, переважно в грабових або в грабово-дубових, часто утворює суцільні зарості на десятках гектарів. Тіневитривала рослина.
Період цвітіння — у травні — червні.
Барвінок звичайний поширений у Карпатах, Розточчі, Опіллі, західному Поліссі, Лісостепу (крім Донецького), західному Степу.
Культивують у парках, на кладовищах.
Основні заготівлі провадять у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмельницькій і Вінницькій областях, заготівля можлива також у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Черкаській і Кіровоградській областях.
Запаси сировини барвінку малого є великими.
Практичне використання Барвінок звичайний — лікарська, отруйна і декоративна рослина.
У науковій медицині використовують траву барвінку малого (Herba Vincae minoris). З сировини виділено 45 алкалоїдів, в основному це похідні індоліну, індолу, оксиіндолу, індоленіну.https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/8941/barvinok#:~:text=БАРВІНОК%2C%20Vіnca%20L.,напівкущів%20родини%20барвінкових%20(Apocynaceae). З неї виготовляють препарат девінкан (містить алкалоїд вінкамін) у таблетках і ампулах, який застосовують при гіпертонічній хворобі першої і другої стадій та серцебитті неврогенного характеру і вегетативних неврозах.
З барвінку виготовляють препарати, які застосовують при болях голови як засіб, що розширює судини головного мозку. Трава барвінку малого містить алкалоїди вінин, пубесцин, мінорин ізовінкамін, віназид.
У народній медицині траву барвінку малого використовують як кровоочисний, в'яжучий, легкий проносний і кровоспинний засіб, при кровоточивості ясен і болі зубів, неприємному запаху з рота, хворобах горла, а також при бронхітах, запаленні тонкої і товстої кишки.
Слід пам'ятати, що барвінок звичайний є отруйною рослиною, тому препарати з неї треба точно дозувати. Тварини її не поїдають.
Барвінок звичайний, як і решта видів барвінку, є улюбленою декоративною рослиною українців. Барвінок звичайний широко культивують у парках, лісопарках, скверах, суцільних насадженнях і куртинами на схилах, ровах, кам'яних гірках. Його вирощують на кладовищах і в горщиках на балконах.
Краще за все барвінок росте в напівтіні на пухкому, перегнійному ґрунті, може розвиватися і на відкритих місцях. Виведені садові форми з білими, чорно-фіолетовими, мідно-червоними і пурпурово-червоними квітками, з сріблястим листям, жовтим по краю або строкатим.
Збирання, переробка та зберігання Заготовляють траву барвінку малого навесні та на початку літа під час і після цвітіння (травень — червень), зрізуючи її серпом або секатором. Не можна виривати рослини з кореневищами.
На одних і тих же масивах заготовляти цю рослину можна через 3—5 років.
Траву сушать на горищах або під навісами з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (3-5 см) на папері або тканині.
Сировину експортують за кордон. Пакують її в льняно-джгутові мішки однакової ваги, зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях на стелажах або підтоварниках.
Вид потребує дбайливого використання та охорони.
Див. також Список дикорослих корисних рослин України
Примітки
Джерела та література
Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7
Посилання