Джеймс К(еннет) Морроу (; 17 березня 1947, Філадельфія) — американський письменник-фантаст. Відомий як романіст та автор оповідань, що розглядаються великі філософські та теологічні питання крізь призму своєї сатиричної чутливості та фантастичної заглибленості у сутність сюжетів. Лауреат найпрестижніших міжнародних, національних та іноземних премій в царині фантастики, як то Всесвітня премія фентезі, Неб'юла тощо.
Більшість творів Морроу опубліковано як наукову фантастику та фентезі, але він також є автором двох альтернативно-історичних романів, «Останній мисливець на відьом» та «Відновлені Галапагоси». Він по-різному описує себе як «наукового гуманіста», «збентеженого паломника» та «дитя Просвітництва».
Морроу жив у Стейт-Коледжі, Пенсільванія зі своєю другою дружиною, Кетрін Сміт Морроу, та двома собаками. Зараз вони мешкають у Гантінгдоні, Пенсільванія.
Ранні роки життя та освіта
Джеймс Кеннет Морроу народився в Джермантауні, Філадельфія 17 березня 1947 року, єдиною дитиною Емілі Морроу, уродженої Девелін, та Вільяма Морроу (не має відношення до видавця з таким самим ім'ям). Під час Другої світової війни армія США звільнила Білла Морроу від призову до війська через його роботу на заводі «Мідвейл стіл» ().Після війни Емілі та Вільям купили невеликий будинок у передмісті Філадельфії Рослін, Пенсільванія, вибір якого був значною мірою обумовлений чудовою репутацією системи державних шкіл Абінгтон-Тауншип. Джеймс Морроу безпосередньо пов'язує свою кар'єру письменника з гуманітарною програмою навчання в середній школі Абінгтона. Зокрема, заняття з світової літератури в 10 класі під керівництвом Джеймса Джордано спонукали його мріяти про те, що одного дня він буде писати романи та оповідання, натхненні філософськими творами авторів, включених до навчальної програми, серед яких Данте, Вольтер, Достоєвський, Кафка, Камю та Ібсен..
Протягом свого підліткового віку Морроу зняв серію 8-міліметрових жанрових фільмів разом зі своїми друзями з Абінгтонської середньої школи, серед яких були Джо Адамсон, який згодом знімав документальні фільми в Лос-Анджелесі; Девід Е. Стоун, який став звукорежисером у Голлівуді; та Джордж Шелпс, який залишився в районі Філадельфії і став планувальником передмістя. Продукція «Abington-International Movie Company» включала екранізації творів Едгара Аллана По «The Tell-Tale Heart», Огеста Дерлета і Марка Шорера «Повернення Ендрю Бентлі» Огаста Дерлета та Марка Шорера, а також «Балада про старого моряка» Самуеля Тейлора Колріджа, яка отримала почесну згадку в конкурсі фільмів для підлітків «Kodak Movie News» 1964 року.
Під час навчання в Пенсильванському університеті Морроу заробляв на життя, працюючи кінорежисером у державних школах Філадельфії, знімаючи та монтуючи серію 16-міліметрових фільмів, що документували та прославляли інновації, якими система славилася наприкінці 1960-х років.
Отримавши ступінь бакалавра в Пенсильванському університеті в 1969 році, Морроу переїхав до Сомервіля, штат Массачусетс, щоб навчатися в Гарвардській вищій школі освіти (HGSE).
Кар'єра до письменницької діяльності
Після отримання ступеня MAT у Гарварді в 1970 році, Морроу знайшов роботу в районі Бостона як спеціаліст з навчальних медіа та графічний художник, спочатку в державних школах Ньютона (1971–1973), а потім у державних школах Челмсфорда (1973–1978). Серед навчальних матеріалів, які він підготував за ці роки, були «Ілюстроване кіно: комікс-фільм» (Hayden Book Company, 1973, у співавторстві з Маррі Свідом) та «Медіа та діти: навчання в школі на прикладах реального світу» (Hayden Book Company, 1977, також у співавторстві з Маррі Свідом).
З 1972 по 1973 рік Морроу знову об'єднався зі своїми друзями-кінематографістами з середньої школи Адамсоном і Стоуном, щоб створити 16-міліметровий сатиричний короткометражний фільм під назвою «A Political Cartoon»,, в якому розповідається про мультиплікаційного персонажа, який стає президентом США.Стоун, Дейв, Джо Адамсон і Джим Морроу. «Зйомка політичної карикатури». Filmmakers Newsletter 8.3 (січень 1975): 18–22. За словами Морроу, 22-хвилинний фільм був їхньою другою «сатиричною атакою на американську республіку» після однієї з попередніх спільних робіт 1960-х років, «Людина, яка володіла Америкою». У фільмі також з'явилися дві камео-ролі Багз Банні від Warner Bros. Він був розповсюджений The Creative Film Society в 1994 році, і був показаний у кінотеатрі «Orson Welles Cinema» в Кембриджі, Массачусетс того ж року. У 1996 році фільм був випущений на VHS компанією Kino Video як частина «Cartoongate!», збірки короткометражних анімаційних фільмів. У 1972 році Морроу одружився з Джин Пірс, колегою по випуску HGSE. У них народилося двоє дітей, Кетлін і Крістофер. Пара розлучилася в 1995 році. У 1996 році Морроу одружився з Кетрін Сміт — книгопродавчинею, незалежною редакторкою, науковицей та критикинею.
Морроу працював одним з головних авторів піврічного періодичного видання «A Teacher's Guide to NOVA» (WGBH Educational Foundation). Він також став постійним автором журналу «TV Guide», пишучи такі коментарі, як «Телебачення не перетворило нас на лемінгів і вікінгів» (9 жовтня 1982 р.), «Великий брат ще не стежить за нами» (28 січня 1984 р.), «Нам потрібна щовечірня програма новин про гонку ядерних озброєнь» (8 березня 1986 р.) та «Найкращий спосіб дивитися телевізор? Гучно і разом» (11 квітня 1987 р.).
У 1977 р. TSR випустила настільну гру Джеймса Морроу про вбивство та таємницю «Підозра»,, на створення якої його надихнула екранізація роману «Вбивство в Східному експресі» 1974 року. Шість років по тому Морроу був найнятий компанією Circuits and Systems з Нью-Гемпширу для розробки графіки та допомоги у створенні сценарію для «Fortune Builder» (1984), гри для ColecoVision, яку іноді вважають попередницею «SimCity».
Кар'єра письменника
З публікацією свого першого роману «Вино насилля» () 1981 року Джеймс Морроу розпочав повноцінну кар'єру письменника комедійних, але філософських творів, тим самим виконавши угоду, яку він уклав із собою в десятому класі, щоб взяти участь у світі ідей, відкритому для нього завдяки курсу світової літератури Джеймса Джордано.
Протягом наступних тридцяти чотирьох років Морроу написав десять романів, три окремі повісті та кілька десятків оповідань, багато з яких сатирично висміювали традиційні християнські аргументи про функціонування всесвіту. Окрім захоплення релігійними питаннями, характерними темами Морроу є безглуздість війни, необхідність фемінізму та зв'язок між батьками і дітьми. З часів середньої школи його світогляд був переважно світським і атеїстичним.
В цілому, творчість Морроу була позитивно сприйнята критиками як у науково-фантастичному співтоваристві, так і в мейнстрімному літературному світі. «Останній мисливець на відьом» (2006) отримав високу оцінку від рецензента «New York Times» Дженет Маслін та редактор «The Washington Post Book World» . На початку 2010 року, завдяки російським перекладам його роману «Єдина дочка» (1990) та збірки «Біблійні історії для дорослих» (1996), Морроу був запрошений взяти участь у П'ятнадцятій міжнародній конференції, присвяченій Толстому. Після тижня, проведеного в Москві, він і Кетрін поїхали до маєтку Толстого, де автор виступив з доповіддю під назвою «Чарльз Дарвін приїжджає до Ясної Поляни», науковим експериментом, заснованим на романі Морроу «Відновлені Галапагоси» (на той час у процесі написання) про прихід дарвінівського світогляду.Приблизно в час проведення Толстовської конференції темна теологічна комедія Морроу «Бездоганний в Абаддоні» (1996) привернула увагу Бернарда Швейцера, професора Лонг-Айлендського університету в Брукліні, який запросив романіста приєднатися до нього та Ґреґорі Т. Еріксоном з Нью-Йоркського університету, щоб заснувати організацію, присвячену вшануванню єретичних, блюзнірських і релігійно неортодоксальних аспектів літератури та мистецтва. 3 травня 2013 року в клубі Torch Club Нью-Йоркського університету було урочисто відкрито Міжнародне товариство з вивчення єресі. Окрім Швейцера, Еріксона та Морроу, серед засновників були філософиня і романістка Ребекка Ньюбергер Ґолдштайн та літературний критик і романіст .
Романи Перші два романи Морроу були відверто науково-фантастичними за змістом і тоном. «» (Holt, Rinehart and Winston, 1981) розповідає про пацифістську утопію, громадяни якої сублімують свої агресивні потяги через автобіографічні відеофантазії. «Континент брехні» (Holt, Rinehart and Winston 1984) пропонує футуристичний засіб розваги під назвою «dreambeans» або «cephapples»: генетично модифіковані фрукти, які занурюють споживачів у сценарійні галюцинації.
Далі автор спробував себе в більш безпосередній, політичній та експериментальній прозі. Хоча роман «» () (Henry Holt, 1986) спочатку продавався як роман «основного потку», проте світ наукової фантастики прийняв його, принісши Морроу його першу номінацію на премію «Неб'юла». Сюжет розвивається навколо «Неприйнятих» — примарної раси потенційних людей, які ніколи не народилися через “ядерний холокост". Вирішивши з розумом використати своє земне життя, неприйняті поставили вижилих архітекторів Армагеддону, включаючи головного героя роману, перед судом за прецедентом Нюрнберга.«Єдина дочка» (William Morrow, 1990) стала першою спробою автора дослідити тему, яка буде займати його протягом зрілих років творчості: загадку релігійної віри. Головна героїня — Джулі Кац, чиї екзистенційні проблеми пов'язані з тим, що вона є божественною зведеною сестрою Ісуса Христа, яка перевтілилася в сучасному Атлантік-Сіті.
У романі «Останній мисливець на відьом» (William Morrow, 2006) автор драматично зобразив народження наукового світогляду. Хоча більша частина роману виглядає як проста, хоча й комічна, історична фантастика, автор використовує особливий постмодерністський прийом: історію розповідає розумна книга, «Математичні принципи» Ісаака Ньютона. Оповідання обертається навколо Дженнет Стірн, яка ставить собі за мету життя скасувати Закон про чаклунство 1603 року. Морроу написав свій дев'ятий роман, данину поваги «Франкенштейну» Мері Шеллі, під назвою «Учень філософа» (William Morrow, 2008). Головний герой, Мейсон Емброуз, — невдалий студент-філософ, якого найняли, щоб прищепити моральні цінності таємничій молодій жінці, Лонді Сабактані, чия совість — чистий аркуш.
Подібно до «Останнього мисливця на відьом» святкує прихід Просвітництва, десятий роман Морроу, «Відвойовані Галапагоси» (; St. Martin's Press, 2015), радіє приходу еволюційної думки. Героїнею роману є вигадана персонаж, доглядачка зоопарку Чарльза Дарвіна, Хлоя Батерст, яка не зупиниться ні перед чим, щоб виграти Великий конкурс про Бога: 10 000 фунтів стерлінгів отримає перша людина, яка зможе довести або спростувати існування Бога.
Трилогія «Божество»
У 1990-х роках Морроу присвятив більшу частину своєї творчої енергії амбітному проекту, заснованому на припущенні, що Бог помер, залишивши після себе труп довжиною дві милі. Хоча кожна книга трилогії «Божество» має різних головних героїв і незалежний сюжет, певні персонажі та мотиви повторюються протягом усього циклу, як і Corpus Dei.
У романі Єгова з батогом, або «Буксуючи Єгову» () (Harcourt Brace, 1994) ангел Рафаїл доручає зганьбленому капітану супертанкера Ентоні Ван Хорну відбуксирувати божественне тіло до його останнього притулку в Арктиці. У міру просування вперед у подорожі і атеїсти, і віруючі докладають усіх зусиль, щоб зберегти смерть Бога в таємниці.