Мірсаїд Міршакар (, Мірсаїд Міршакаров / ; *, кишлак Синдев Ферганської області Російської імперії — 1 серпня 1993) — таджицький радянський письменник, драматург і поет (класик сучасної таджицької літератури), державний діяч. Народний поет Таджикистану (1962). Лауреат Сталінської премії 3-го ступеня (1950). Член ВКП(б) (від 1942 року).
Біографія
Мірсаїд Міршакар народився 23 квітня (6 травня) 1912 року в кишлаку Синдев (тепер Шугнонської нохії Таджикистану) у родині дехканина, що займався тваринництвом.
Навчався у школі в кишлаку Поршнев, потім у школі-інтернаті Хорога. Юнаком-комсомольцем брав активну участь у зведенні Вахшської ГЕС. Будівництву каналу, який дав можливість зрошувати 6 000 гектарів землі, на яких були створені великі плантації бавовнику, присвячена поема Міршакара «Прапор свободи».
М. Міршакар закінчив курси Центральної школи радянського і партійного будівництва у 1930 році.
Від 1930 року працював у газеті «Комсомоли Тоҷикистон», був редактором газети «Зарбдори сохтмони Вахш» («Ударник Вахшбуду»).
До 1937 року — у лавах Робітничо-селянської Червоної армії.
Від 1937 року — відповідальний секретар, редактор газети «Васияти Ленин».
У період 1940—43 років Мірсаїд Міршакар — відповідальний секретар Правління Спілки письменників Таджицької РСР. Був начальником репертуарного комітету Управління у справах мистецтв РНК Таджицької РСР.
У 1946—59 роках — відповідальний секретар Правління СП Таджицької РСР, заступник завідувача Відділу агітації та пропаганди ЦК КП Таджицької РСР.
Мірсаїд Міршакар — депутат Верховної Ради Таджицької РСР 3-9 скликань. Член ЦК КП Таджицької РСР від 1963 року.
У 1961—75 роки М. Міршакар посідав посаду Голови Верховної Ради Таджицької РСР.
Нагороди та звання
Сталінська премія третього ступеня (1950) — за поеми «Золотий кишлак» (1942), «Непокірний П'яндж» (1949); Народний поет Таджицької РСР (1962); Премія імені Ленінського комсомолу Таджицької РСР (1972); Почесна медаль «Борцеві за мир» (Радянський комітет захисту миру); 2 ордени Леніна; Орден Жовтневої Революції; 2 ордени Трудового Червоного Прапора; Орден «Знак Пошани».
Літературна діяльність
Головні твори Мірсаїда Міршакара: «Прапор бригади» (1934); «Учитель любові» (1945); «Ташбек і Гулькубран» (1946); «Помилка Бобосафара» (1947); «Золотий кишлак» (1949); «Моє місто» (1951); «Непокірний П'яндж» (1949); «Тухматшоєв» (1953); «Ленін на Памірі» (1955); «Трагедія Усманова» (1957); «Подруги» (1961); «Любов і обов'язок» (1962); «Погляд Леніна» (1964); «Ледачий степ» (1964); «Кохання горянки» (1964); «Сторінки щоденника» (1975).
Також писав дитячі книжки, зокрема: «Діти Індії»; «Корабель мрії» (1965); «Веління любові» (1969); «Перли для Амріти» (1970); «Дні юності» (1971); «Під синім небом» (1974); «Я їх люблю» (1975).
Посилання Міршакар // ЕСУ
Мірсаїд Міршакар на www.pisateli.freenet.tj (Письменники Таджикистану) // "Писатели Таджикистана", Душанбе: «Ирфон», 1986