Громадя́нська війна́ в Таджикиста́ні (, ; ) — збройний конфлікт в Таджикистані між прибічниками центральної влади та опозицією.
Найбільші збройні сутички проходили з серпня 1992 року до липня 1993 року, коли країна була фактично розділена на дві ворожі частини.
Після 1993 року конфлікт почав спадати, але окремі сутички проходили до 27 червня 1997 року.
Передісторія
Фактично прелюдією до майбутньої війни стали масові заворушення в Душанбе в лютому 1990 року, з вимогою відставки першого секретаря ЦК компартії Таджицької РСР Кахарі Махкамова, який в листопаді того ж року був обраний першим президентом Таджикистану.
Ці заворушення були організовані Рахмоном Набієвим, який після 1985 р. (був знятий ЦК КПРС у 1985 р. за аморальну поведінку з посади 1-ого секретаря ЦК Компартії ТРСР), вирішив взяти реванш і спробував повернутися до влади таким чином, тобто через організацію заворушень і погромів, потім звинувативши в цьому владу в особі Махкамова.
Після провалу ГКЧП, опозиція організувала численні мітинги з вимогами відставки Махкамова, що підтримав ГКЧП, та розпуску комуністичної партії і скасування закону про заборону Ісламської партії відродження. Через деякий час Махкамов подав у відставку з поста президента республіки.
24 листопада 1991 року у Таджицькій РСР пройшли президентські вибори, перемогу на яких здобув Рахмон Набієв, який набрав 56,92 % голосів. Його головний суперник Давлат Худоназаров, який підтримувався Демократичною партією Таджикистану, Партією ісламського відродження, Національно-демократичним рухом «Растохез» і мусульманським духовенством, набрав 30 % голосів.
Опозиція звинуватила владу у фальсифікації виборів. У перші кілька місяців після виборів у країні трималася крихка рівновага сил — провідним представникам ісламістської опозиції була гарантована недоторканність в обмін на згоду дотримуватися політичних методів боротьби за владу.
Передумови Передумовами до громадянської війни в Таджикистані слугували такі причини: важке економічне становище в республіці; клановий світогляд таджиків; високий рівень релігійності населення.
Спроба перебудови привела до виникнення ісламсько-демократичного руху в Таджицькій РСР.
Основу опозиції склали Партія ісламського відродження (ПІВ), Демократична партія Таджикистану і ряд інших рухів. Протистояння між колишньою комуністичною елітою та національно-демократичними й ісламськими силами перешло з політичної сфери в етнічно-кланову.
В радянські часи в політичному житті республіки домінували мешканці Ленінабадської області («ленінабадці»), які займали найвищі адміністративні посади, з якими співпрацювали вихідці з Кулябу — «кулябці», які в свою чергу займали найвищі посади в силових структурах.
Після проголошення незалежності Таджикистану інші кланові групи — «бадахшанці», «гіссарці» та «гармці» намагалися змінити розподіл ролей в керуванні країною.
Проблеми з сусідами В цей же час в Афганістані встановився режим талібів, а Узбекистан почав грубо втручатися у справи колишньої братської республіки. В цей же час на території Таджикистану зіткнулися інтереси США і Ірану.
Нарешті, СРСР не стало, а новостворена РФ вже не могла виконувати обов'язки арбітра в цьому регіоні. Напруга поступово зростала, його логічним підсумком стала громадянська війна в Таджикистані.
Хід війни
Виступи опозиції На початку березня 1992 року був заарештований голова Душанбінського міськвиконкому Максуд Ікрамов, 11 березня два роки ув'язнення отримав один із керівників «Растохеза» Мірбобо Міррахімов.
23 березня перед президентським палацом на площі Шахідон почались багатоденні мітинги памірців з вимогами відставки Сафаралі Кенжаєва.
26 березня Кенжаєв звинуватив міністра внутрішніх справ Мамадайоза Навджуванова, памірця за походженням, у перевищенні своїх обов'язків. За два тижні кількість мітингуючих зросла до 50-60 тисяч осіб.
21 квітня опозиція взяла в заручники 20 осіб, серед яких 16 депутатів та два заступника прем'єр-міністра. Наступного дня Кенжаєв покинув свою посаду.
У відповідь прибічники влади організували 26 квітня на площі Озоді перед Верховною Радою свій мітинг у підтримку Кенжаєва.
29 квітня опозиція блокувала президентський палац. Наступного дня у відповідь Верховна Рада оголосила про введення прямого президентського правління.
01 травня президент Рахмон Набієв видав указ про формування особливого батальйону Національної гвардії та санкціював видачу зброї прибічникам влади на площі Озоді.
05 травня в одному з кишлаків Яванської нохії пройшла збройна сутичка — місцеві жителі відмовили у проїзді прибічників влади з Куляба для участі у мітингу. На місце прибула Національна гвардія та мітингуючі з площі Озоді. В ході сутички загинуло дві особи з батальйону та 15 місцевих жителів.
Через декілька годин опозиція захопила телецентр, пізніше блокували транспортні магістралі Душанбе, встановили контроль над аеропортом та вокзалом. На їхній бік стали місцева міліція, ОМОН та радник президента з військових питань Бахром Рахмонов.
07 травня президент підписав з опозицією угоду, за якою їй був наданий контроль над 8 міністерствами, розпускалась гвардія, повноваження президента зменшились. Однак ситуація в країні не стабілізувалась.
10 травня опозиція рушила до будівлі Комітету нацбезпеки, де був президент. Опозиціонери вимагали, щоби він виступив перед ними. По мітингуючих був відкритий вогонь, загинуло 14 осіб. На площі Шахідон розгорівся новий мітинг. Наступного дня був сформований Уряд національного перемир'я, в якому опозиція отримала 8 посад.
16 травня прибічники опозиції роз'їхались по домівках.
Початок громадянської війни. Повалення Набієва
На початку червня бойові дії між прихильниками Набієва та ісламсько-демократичною опозицією перемістилися з Душанбе в південні регіони.
19 червня в Душанбе під керівництвом заступника голови ІПВ Давлата Усмона і голови ДПТ Шодмона Юсуфа був утворений Штаб національного порятунку, який організував сили на підтримку ІПВ і ДПТ, до складу яких увійшли сили МВС, призовники та добровольці.
27 червня в південних районах Таджикистану спалахнули збройні зіткнення, що почалося через конфлікт місцевого населення Вахшського району з переселенцями з сусідніх регіонів. Скориставшись цим, озброєні прихильники Набієва з Куляба захопили місцеву радіостанцію і повідомили про напад на Вахшівського тритисячного загону демократів-ісламістів, закликавши жителів Куляба, Ленінабада і узбецьке населення в Курган-Тюбе почати збройну боротьбу з ісламськими демократами. В ході п'ятигодинного бою, в якому з обох сторін згідно з даними республіканського МВС брало участь близько 400 осіб і два БТР, загинули 35 і були поранені 56 осіб.
29 червня в Курган-Тюбе за посередництва Давлата Худоназарова було досягнуто згоди про припинення протиборчими сторонами бойових дій. За відомостями Кулябського обласного виконавчого комітету, число біженців в результаті зіткнень в червні-липні склало 132 тисячі людей.
01 липня через загострення ситуації на півдні уряд прийняв постанову про охорону особливо важливих об'єктів в республіці, відповідно до якого частинам російської 201-ї мсд була доручена охорона Нурекської ГЕС, Яванского електромеханічного комбінату, Вахшська азотно-тукового заводу, ряду об'єктів військового призначення, а також кількох ділянок автодоріг на гірських перевалах уздовж кордону Кулябської і Курган-Тюбінской областей.
27 липня протиборчі сторони підписали в Хорозі угоду про припинення вогню з 10:00 28 липня. Однак, через кілька годин після цього, в Бохтарському районі Курган-Тюбінскій області сталося збройне зіткнення між прокомуністично налаштованими таджиками Кулябського походження з кишлаку Сарі Пул-1 і прихильниками опозиції Гармського походження з кишлаку Сарі Пул-2, що призвело до втручання збройних підрозділів СНД, дислоковані в області, і міліціонерів.
24 серпня ісламськими бойовиками Р. Нуруллобековим і Д. Махмудовим був убитий генеральний прокурор Таджикистану Нурулла Хувайдуллоєв, це викликало на батьківщині загиблого в кишлаку Пангаз Аштского району Ленінабадської області і в Кулябі масові мітинги, на яких різко засуджувалося уряд національного примирення.
Приблизно о 15:00 31 серпня «молодь Душанбе» спільно з біженцями з Курган-Тюбінській і Кулябськії областях, блокували виходи з президентського палацу, зажадали зустрічі з президентом. Через кілька годин вони захопили резиденцію, але Набієва там не виявилося, оскільки він встиг сховатися в гарнізоні 201-ї мотострілецької дивізії ОВС СНД. В руках загарбників виявилася група заручників чисельністю 48 осіб, одного з яких жорстоко вбили. Умовою їх звільнення біженці поставили негайну відставку президента і для більшої переконливості з вікна будівлі був висунутий гранатомет.
У телефонній розмові зі спікером Верховної Ради Акбаршо Іскандаровим, Набієв повідомив, що він не збирається йти на пенсію, а «заручників нехай стріляють, якщо хочуть». Через два дні заручники були відпущені. На тлі цих подій в Ленінабадській області було оголошено про створення «Національної гвардії» чисельністю в 2 тисячі людей.
02 вересня члени Кабінету міністрів підписали спільну заяву про недовіру президенту і прийняли рішення відкрити 4 вересня сесію Верховної Ради. В цей же день перед будівлею облвиконкому в місті Курган-Тюбе зібралися прихильники президента. Під час виступу сангак Сафарова загони ІПВ і ДПТ, взявши мітингувальників в кільце, відкрили вогонь, а також одночасно за підтримки бронетехніки захопили ключові місця в місті. У місті почалася різанина, в тому числі і в кварталі, де жили узбеки — вихідці з-під Самарканди. Тисячі людей ринули під захист 191-го полку 201-ї дивізії в прилегле до нього селище імені Ломоносова.
Намічена на 04 і 05 вересня сесія Верховної Ради Таджикистану, яка повинна була вирішити питання про відставку глави держави, не відбулася через відсутність кворуму.
07 вересня Рахмон Набієв спробував таємно відбути в рідний Ходжент, який, як і Куляб, що не контролювався ісламістами, але його перехопили по дорозі в аеропорт. З метою не допустити розправи над президентом до аеропорту прибули 4 танки, 1 БТР і 1 БМП 201-й мсд, а також 4 БТРи МВС Таджикистану. Увечері того ж дня після зустрічі з членами Президії Верховної Ради Таджикистану, Набієв підписав заяву про відставку.
Виконувачем обов'язків президента став голова Верховної Ради Акбаршо Іскандаров. Після цього політична криза в Таджикистані остаточно набула характеру громадянської війни. Події в Таджикистані призвели до масового виходу біженців.
Ескалація конфлікту
У наступні дні після відставки Набієва розгорнулися бойові дії. Голова Верховної Ради республіки Сафаралі Кенджаєв втік до Куляб і організував власні загони бойовиків.
На основі Кулябсько-гісарської коаліції був створений Народний фронт Таджикистану, який проголосив своєю метою відновлення «конституційного порядку». Його лідером став кримінальний авторитет Сангак Сафаров. У російськомовному середовищі прихильників ісламістів називали «Вовчик» (від слова ваххабізм), а прихильників Народного фронту — «Юрчик», від імені Юрія Андропова, через значну кількість в їх рядах колишніх співробітників міліції і КДБ Таджицької РСР.
Кулябські загони Народного фронту почали регулярні бойові операції проти Курган-Тюбе, де оборонялися загони опозиції. Обидві сторони використовували бронетехніку і важке озброєння. У Кулябській і Курган-Тюбінскій областях почався взаємний терор. Сангак Сафаров і його сподвижник Файзали Саїдов почали розправи над прихильниками ісламістів, а також жителями Гарма, Каратегіна, Курган-Тюбе, Гірського Бадахшана, які вважалися противниками Народного фронту.
У Курган-Тюбе і його околицях відбувалися жорстокі бої. Загони Гармських ісламістів, які прибули на допомогу Курганським прихильникам опозиції, відкинули «Юрчик» назад, в Кулябську область. Потім Гармські ісламісти влаштували різанину в узбецькому кварталі Курган-Тюбе, нападам піддалися і російські жителі цього міста. Тільки втручання дислокованих в місті підрозділів 201-ї дивізії запобігло подальші жертви.