Чисельність насе́лення Узбекиста́ну 2015 року становила 29,199 млн осіб (46-те місце у світі). Чисельність узбеків стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 17 ‰ (108-ме місце у світі), смертність — 5,3 ‰ (180-те місце у світі), природний приріст — 0,93 % (123-тє місце у світі) .

Природний рух За загальною чисельністю населення Узбекистан займає третє місце серед країн, що входять до складу СНД, поступаючись лише Росії та Україні. Збільшення чисельності населення Узбекистану відбувається під впливом ряду причин: історичних, соціально-економічних і особливо характерних для республіки, демографічних чинників. У свою чергу ці чинники безпосередньо пов'язані між собою.

Рівномірний ріст чисельності населення Узбекистану відбувається протягом багатьох років. Але були періоди, коли ця тенденція певною мірою порушувалася, наприклад, у 1941–1945 роках. Мобілізація військовозобов'язаного населення на фронт спричинила різке скорочення демографічної бази його відтворення. Негативне демографічне відлуння війни позначається і в наші дні. Як підтверджують статистичні дані, найвищі темпи зростання чисельності населення республіки за всю її історію припадають на сучасний етап, коли середньорічний приріст чисельності населення сягає 3—3,5 %. За останні три десятиліття чисельність населення Узбекистану зросла майже на 12 млн осіб, коли за попередній такий самий період — на 3,5 млн. Постійне випередження інших республік СРСР в плані темпів зростання населення супроводжувалось систематичним збільшенням питомої ваги Узбекистану в загальній чисельності населення пострадянського простору. Так, якщо 1926 року в Узбекистані проживало трохи більше 3 % населення країн, що входять тепер до складу СНД, то нині цей показник становить більше 7 %.

Відтворення Народжуваність в Узбекистані 2005 року дорівнював 26,2 ‰, станом на 2015 рік — 17 ‰ (108-ме місце у світі). Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,79 дитини на одну жінку (153-тє місце у світі). Рівень застосування контрацепції 64,9 % (станом на 2006 рік). Середній вік матері при народженні першої дитини становив 23,8 року (оцінка на 2006 рік).

Смертність в Узбекистані 2005 року становила 7,95 ‰, 2015 року — 5,3 ‰ (180-те місце у світі).

Природний приріст населення в країні 2008 року становив 1,67 %, 2015 року — 0,93 % (123-тє місце у світі). Характерною особливістю Узбекистану є високі темпи приросту населення. У цьому відношенні Республіка Узбекистан поступається тільки Таджикистану, випереджаючи всі інші держави ближнього зарубіжжя. Якщо за період з 1897 по 1993 роки чисельність населення колишнього СРСР зросла менше ніж у 2 рази, то по Узбекистану цей показник становив більш як 5,5 раза. 1992 року природний приріст становив 26,6 ‰, і був у 4 рази більшим, ніж у країнах СНД. Тенденція високого темпу приросту чисельності населення республіки триватиме й у перспективі. Високий рівень природного приросту населення в республіці — наслідок збереження тенденції високої народжуваності і низької смертності.

Вікова структура

Середній вік населення Узбекистану становить 28,1 року (132-ге місце у світі): для чоловіків — 27,6, для жінок — 28,7 року. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 73,55 року (128-ме місце у світі), для чоловіків — 70,5 року, для жінок — 76,78 року.

Вікова структура населення Узбекистану, станом на 2015 рік, мала такий вигляд: діти віком до 14 років — 24,56 % (3 676 029 чоловіків, 3 496 916 жінок); молодь віком 15—24 роки — 19,92 % (2 945 837 чоловіків, 2 869 483 жінки); дорослі віком 25—54 роки — 43,46 % (6 310 206 чоловіків, 6 379 037 жінок); особи передпохилого віку (55—64 роки) — 7,17 % (987 930 чоловіків, 1 104 347 жінок); особи похилого віку (65 років і старіші) — 4,9 % (610 272 чоловіки, 819 885 жінок).

Шлюбність — розлучуваність Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 7,8; коефіцієнт розлучуваності — 0,6; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — (дані за 2006 рік). Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб, дорівнює 25,2 року, жінки — 22,4 року, загалом — 23,8 року (дані за 2006 рік).

Розселення Густота населення країни 2015 року становила 70,3 особи/км² (139-те місце у світі). Населення республіки розміщено по території нерівномірно, і за середньою густотою населення Узбекистан перебуває попереду ряду країн СНД, випереджаючи за цим показником інші республіки Центральної Азії. У зв'язку з швидким зростанням чисельності населення густота на початок 1993 року зросла порівняно з 1959 роком майже в 3 рази і становить у середньому 48,5 особи/км².

У зв'язку зі специфічними особливостями природних умов — гористість, пустельність клімату — в Узбекистані об'єктивно склалася концентрація населення головним чином в оазах. У пустельних районах республіки густота населення дуже низька. У Каракалпакстані вона становить 8,1, в Навоїйській області — 6,5 особи/км².

Говорячи про густоту населення, необхідно підкреслити, що окремі області Узбекистану за цим показником випереджають всі інші регіони СНД. Серед 164 адміністративних одиниць (країв, областей, автономних областей), що входять до складу СНД, всього в шести областях середня щільність населення на кожен квадратний кілометр території становить більше 150 осіб, п'ять з них — це області Узбекистану. А Андижанська область за густотою населення випереджає навіть таку густонаселену область, як Московська, і займає перше місце серед регіонів СНД. Середня густота населення в Андижанській області 452,1 людини на кожен квадратний кілометр площі, а в Московській області — 334,5 людини. В Андижанській області, що займає менше 1 % території республіки, проживає 9 % всього населення Узбекистану. Густо заселена в межах республіки і Ташкентська область. Тут середня густота населення на один квадратний кілометр площі становить 279,3 людини, тобто в 6 разів більше, ніж у середньому по республіці. Така висока густота населення в цій області пов'язана перш за все з розташуванням тут значної кількості великих промислових підприємств і міських поселень. При цьому велике місце належить Ташкенту — найбільшому з міст Центральної Азії.

Урбанізація

В Узбекистані відбувається, хоча і не дуже швидкими темпами, процес урбанізації, тобто зростає число міст, підвищуються їх роль і значення в соціально-економічному розвитку республіки, збільшується чисельність міського населення. Узбекистан середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 36,4 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,45 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки).У порівнянні з 1939 роком число міст Узбекистану зросла майже в 5 разів.

Головні міста держави: Ташкент (столиця) — 2,251 млн осіб (дані за 2015 рік). Загалом у країні налічується 118 міст.

Ташкент — столиця країни, третина населення якого становлять слов'янські народи. 1966 року місто перенесло руйнівний землетрус, але було швидко відновлене. У Ташкенті зосереджена значна частина промислових підприємств республіки, через нього проходять найважливіші дороги; він є центром економіки, освіти й культури країни. Друге за величиною місто — Самарканд (404 тис. осіб) — столиця Узбецької РСР до 1930 року — славиться своїми архітектурними пам'ятками. Низка великих міст лежить у Ферганській долині: Наманган (300 тис. осіб); Андижан (310 тис.); Фергана (200 тис.); Коканд (176 тис.). Слід згадати також Бухару (255 тис. осіб), стародавнє місто, яке тривалий час було найбільшим культурним і політичним центром узбецького народу. Нукус (189 тис. осіб) є столицею Каракалпацької автономної республіки.

Тенденція зростання абсолютної чисельності міського населення республіки продовжується, проте за останні роки питома вага міського населення в загальній чисельності населення не тільки не збільшується, а навпаки, дещо знижується. Так, якщо, за даними 1979 року, міське населення становило 41,2 відсотка, в 1989 році — 40,7, то в 1993 році — 39,4 відсотка. Це пов'язано, по-перше, з тим, що природний приріст сільського населення набагато вищий міського і, по-друге, за останні кілька років не відбувається штучного переведення окремих сільських населених пунктів у ранг міських поселень.

В Узбекистані за період з 1940 по 1993 рік чисельність сільського населення збільшилася більш ніж у 2,5 рази (з 4945 тис. у 1940 році до 13144 тис. у 1993 році). Цим республіка різко відрізняється від ряду регіонів колишнього СРСР, де чисельність сільського населення постійно скорочується, головним чином за рахунок міграції в міста.

Дуже високими темпами зростає населення столиці республіки — міста Ташкента. Якщо в 1939 році в Ташкенті проживало 556 тис. осіб, то на початок 1994 — 2121 тис. осіб. У 1939 році по загальній чисельності населення Ташкент посідав восьме місце в СРСР, тепер вийшов на четверте в СНД, поступаючись таким великим містам, як Москва, Санкт-Петербург та Київ. Велика роль у процесі урбанізації республіки відводиться таким стародавнім містам, центрам культури і цивілізації, як Самарканд, Бухара, Андижан, Фергана, а також порівняно молодим промисловим і культурним центрам — Алмалику, Ангрену, Навої, Зарафшану, Чирчику та іншим.

Міграції У зміні чисельності населення того чи іншого регіону певну роль грають міграційні процеси. Річний рівень еміграції 2015 року становив 2,37 ‰ (173-тє місце у світі). Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Розмах будівництва за роки довоєнних п'ятирічок, а також землетрус 1966 в місті Ташкенті, розвиток продуктивних сил викликали великий міграційний приплив до Узбекистану з інших регіонів. Найбільший потік мігрантів спостерігався з Росії, України, Казахстану, інших районів. Але у 1980-х роках почався їх відтік, що часто створює проблему гострої нестачі кваліфікованих кадрів. Проте у перші роки XXI століття в в міграційному процесі відбулися значні зміни і тепер в республіці сальдо міграції є негативним. 2005 року рівень еміграції оцінювався в 1,61 на 1000 жителів країни.

На даний час для Республіки Узбекистан характерна маятникова міграція, тобто пересування населення із сіл у міста протягом доби. Це пов'язано, перш за все, з роботою чи навчанням мешканців сіл у містах. В цьому відношенні особливо виділяються Ташкентська (головним чином місто Ташкент), Андижанська, Ферганська області, в містах яких широкий розвиток одержали різні галузі промисловості. Маятникова форма міграції сприяє підвищенню рівня зайнятості сільських жителів, їх культури, поліпшенню взаємин міст і сіл.

Біженці й вимушені переселенці У країні мешкає 86,7 тис. осіб без громадянства.

Расово-етнічний склад

Узбекистан — багатонаціональна республіка. Головні етноси країни: узбеки — 80 %, росіяни — 5,5 %, таджики — 5 %, казахи — 3 %, каракалпаки — 2,5 %, татари — 1,5 %, інші — 2,5 % населення (оціночні дані за 1996 рік). Частка титульної нації, узбеків, у загальній чисельності населення систематично збільшується.

Однією з найбільших етнічних меншин залишаються слов'янські народи: росіяни та українці (5 %), проживають також татари, корейці та інші. За станом на 2000 рік найбільшими національними меншинами країни були: