Боспорська держава, Боспор (Боспорське царство, Боспор Кімерійський) — одна з античних держав Північного Причорномор'я з центром на берегах Керченської протоки.
Назва Назва Кімерійський Боспор пішла від назви міста Кімерис на азійському березі Босфорської протоки (Керченської). За античними авторами Кімерійський Боспор поділяв це царство на дві частини. Столицею європейської частини був Пантікапей, а азійської — Фанагора. Сама назва «Боспор» () походить від (форма родового відмінка від — «бик», «віл»), і («прохід», «перехід»)Entry: '' at Henry George Liddell, Robert Scott, 1940, A Greek-English Lexicon.. Походження топоніма аналогічно етимології назви «Босфор» і пов'язане з міфом про Іо.
Боспорське літочислення
У Боспорському царстві існувала своя система літочислення, яка відома нам з боспорських монет. Числа позначалися на монетах як букви, наприклад: ΓΛΥ (433), ΓΙΥ (413), ΖΗΙ (678)
Історія
Археанактіди На підставі повідомлення Діодора Сицилійського, що 438 (або 437) року до нашої ери завершилося правління Археанактидів, які царювали 42 роки в Боспорі Кімерійському (давня назва Керченської протоки), прийнято вважати, що Боспорська держава виникла близько 480 року до н. е. Ймовірно, це відбулося внаслідок об'єднання грецьких полісів, які на той час існували на західному (Пантікапей, Тірітака, Мірмекій) та східному (Гермонасса, Фанагорія) берегах Керченської протоки. Столицею Боспорської держави був Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Археанактидів заступили Спартокіди (були при владі з 438 (або 437) року до кінця 2-го століття до нашої ери).
Спартокіди
В кінці 5 століття до н. е. до складу Боспорської держави увійшов Німфей, який до того належав Афінам. У роки правління царя Левкона І (389 або 388 — 349 або 348 роки до нашої ери) кордони Боспорської держави значно розширилися. Було завойовано Феодосію. Царству належали весь Керченський півострів, населений скіфами, а також Таманський півострів, пониззя Кубані та Східного Приазов'я. Внаслідок цього змінився характер Боспорської держави: об'єднання античних полісів перетворилося на державне утворення, куди входили античні міста і місцеві племена. Ці риси наближали Боспорське царство до еллінських держав, що виникли наприкінці 4 століття до н. е.. В першій половині або в середині 3 століття до нашої ери Боспорська Держава заснувала в гирлі Дону місто Танаїс. Наприкінці 1 століття до н.е. це місто здійснило невдалу спробу відокремитись від метрополії.
Період найбільшого економічного і культурного розквіту Боспору припадає на 4-3 століття до нашої ери.
Криза В другій половині 2 століття до н. е. Боспорську державу спіткала гостра соціально-економічна криза, що посилювалася загрозою з боку скіфської держави в Криму, яка зазіхала на незалежність Боспору. Невпевнений у своїх силах боспорський цар Перісад V близько 107 року до нашої ери передав владу понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Під час переговорів про передачу влади між полководцем Мітрідата VI Діофантом і Перісадом на Боспорі вибухнуло повстання скіфів, на чолі якого став Савмак. Повстання охопило весь Керченський півострів. Повстанці вбили Перісада і проголосили Савмака царем. Діофант, який встиг втекти, наступного року очолив каральну експедицію, що жорстоко придушила повстання. Боспор увійшов до Понтійського царства.
Мітрідатіди У 80-ті роки до н. е. боспорці повстали проти Мітрідата, але були приборкані ним, а керування над Боспором цар передав своєму синові Махару. Але той повстав проти батька і прийняв бік Риму, проте повстання було придушене. У 60-ті роки до н. е. Мітрідат VI намагався перетворити Боспор на свою опорну базу в боротьбі проти Риму. Але, зазнавши в цій боротьбі цілковитої поразки, Мітрідат VI в 63 році до нашої ери покінчив життя самогубством у Пантікапеї. Римляни поставилина трон Боспору Фарнака, сина Мітрідата VI. Відтоді почався період політичної залежності Боспорської Держави від Риму.
Під час війни між Гаєм Цезарем і Гнеєм Помпеєм боспорський цар повстав, оголосив себе царем і царів й спробував відвоювати Понтійське царство, але зазнав поразки у битві при Зелі від Цезаря 47 року до н. е.. Того ж року Фарнак II зазнав поразки від боспорського намісника Асандра, що повстав, захопив владу й оженився на Динамії, доньці Фарнака. З його діяльністю до 20 року до н. е. пов'язують будівництво оборонних укріплень (так званий Асандрів вал, мабуть, що відокремив Керченський півострів від решти Криму) для захисту від сусідніх племен, великі відновлювальні роботи, активізацію морських сил, успішну боротьбу з піратами. У 25 році до н. е. римський імператор Август відібрав в Борспорського царство поліс Херсонесу, якому надав обмежену свободу. У 17-15 роках до н. е. на Боспорі править цариця Динамія, яка маневрувала між місцевими династами та Римом, намагаючись зберегти самостійність царства. За підтримки римлян понтійський цар Полемон I захопив Боспор, але 9 чи 8 року до н. е. загинув у війні з плем'ям аспургіанів (в Прикубанні), вождь яких Рескупорід захопив трон
Тиберії Юлії Савромати За перша представника династії зросла територія держави за рахунок тимчасового приєднання Херсонеса. Цар вів успішні війни зі скіфами та таврами. У 14 році він отримав звання «друга римлян» і домігся від Риму визнання прав на боспорський трон. На монетах були портрети римських правителів. І все-таки ступінь залежності не завжди був однаковим і таким, яким бажали цього в Римі. Вже син Рескупоріда Мітрідат III вів війни з римлянами. Але в роки правління його брата Котіса I зміцнів зв'язок із Римом. З кінця I століття Рим все більше бачить у Боспорі важливий форпост на північному сході, здатний стримувати тиск варварів. При Рескупоріді II і Савроматі I будуються оборонні споруди, зміцнюються кордони, посилюється армія та флот. Савромат I та Котіс II здобувають перемоги над скіфами. При Савроматі II боспорський флот очищає від піратів південні береги Чорного моря. Спільні воєнні дії з сусідами мали посилити незалежність Боспора від Риму.
Значне збільшення у складі населення міст сарматського етнічного елементу спричинило до дедалі більшої «сарматизації» культури Боспорської Держави. В перші століття на Боспорі правила царська династія Тіберіїв Юліїв, генеалогічно пов'язана з Мітрідатом VI. Царів Боспору затверджували римські імператори, які розглядали його, як союзну державу. В 2-3 століттях нової ери боспорський цар Савромат ІІ (174 або 175 — 210 або 211 роки) завдав вирішальної поразки скіфам. Їх, а також таврів, які населяли гірський Крим, було включено до Боспорської Держави. За його царювання Боспор досяг і певної незалежності від Риму. Проте навала готів (середина 3 століття) підірвала економічне життя Боспорської Держави
Боспор у IV—VI ст. У 239 році готами було захоплене й сплюндроване важливе місто Горгіппія. Водночас між 238 та 240 роками війська Боспору зазнали нищівної поразки від аланів, які захопили степову частину Криму й сплюндрували Неаполь Скіфський. У 251 році аланські племена захопили й сплюндрували Танаїс, що значно погіршила оборону півночі Боспору. Рескупорід V вимушений був укласти мирний договір з готами, герулами і боранами, яким фактично переходив під зверхність останніх. У 256 році було укладено мир з варварами, за якими останні змогли використовувати боспорський флот на напади на балканські та малоазійські області Римської імперії. Довгий час вважалося, що Боспорська держава була знищена навалою готів у 70 роках IV ст. Однак, новітні дослідження доводять континуїтет варварської та античної складової політичної та матеріальної культури упродовж усього пізньоантичного періоду і навіть пізніше, у IV—VI ст.
276 року Тейран I завдав поразок готам і боранам. Він своїми зовнішніми успіхами заклав основи нового тимчасового відродження Боспорського царства. Савромат IV відновив союз з Римською імперією, проте Радамсад знову увійшов до союзу з готами, але загинув у 322/323 році. За цим велася боротьба між представниками проготської і проримської груп знаті. У 375—376 роках Боспорська держава зазнала розгрому з боку гуннів. Дуптун став останнім боспорським царем, після чого владу в Пантикапеї, до меж якого зменшилися кордони Боспорської держави, перебрали утигури і гунни.
Територія і населення За часів Тиберіїв Юліїв в часи найбільшого піднесення володіння становили 2 тис. км². Населення коливалося від 80 до 250 тис. осіб.
Устрій За Археанактидів та Спартокідів це була спадковою тиранією. Влада володарів не була безмежною, що відбилося у титули Археанатидів — архонт Пантикапею і Боспору, Спартокідів — архіонт Боспорту і Феодосії й цар васальних племен. З часів Евмела вони носили титул царя Боспору, але лише з Перісада III цей титул остаточно закріплюється. З часів мітрідатів остаточно перетворилося на еллінську монархію.
Було поєднання царського панування з полісною державністю, де необмежена влада царя, його верховна влада на землю, потужний бюрократичний апарат поєднувався з деякими демократичними інститутами полісів, зокрема до часів Спартока III певний вплив мали народні збори Пантікапею. Для управління підвладними територіями цареві допомагав «головний намісник царства», що також відповідав за мобілізацію військ та інколи керував армією. Іншими важливими посадами були управляючий царським майном, управляючі царськими маєтками, помічник царя, начальник царських стаєн. Справами релігійних культів керував «керуючий священними справами», а також ίερων οικονόμος – розпорядник засобами фіасів та інших релігійних та культових спілок. Епімелети опікувалися державним будівництвом.
З часів Мітрідатів утворюється пінакіда (царська канцелярія), яку очолював епікід, наприкінці династії Тиберіїв Юліїв — епарх. Очільнику пінакіди допомагав архіграматей (головний секретар). До штату пінакеди входи писарі (граматеї)Латышев В.В. Краткий очерк истории Боспорского царства // ИТУАК. 1892. Вып. 17, c. 63-64Блаватский В.Д. Античная археология и история. М., 1985, c. 246. З часів Тиберіїв Юліїв військовою частиною пінакіди керував комес. Двір царя і його гвардію об'єднувала сакрально-військова колегія аристопілітів.
За часів Спартокідів держава поділялася на архонства Пантікапею і Феодосії, що охоплювали більшу частину кримських володінь, а також поліси з різним ступенем самостійності, «царства» Синдика, Меотія, Дандарія, Фатея, Псесія. Держава за часів Тиберіїв Юліїв поділялася на «округи» Горгіппії, Феодосії, «острів» (Фанагорії), Танаїс, землі аспургіан. На чолі їх перебували намісники (епітіси). Спадковими намісниками Горгіпії були представники роду Неоклідів, гілки правлячої династії Тиберіїв Юліїв. На чолі Танаїсу стояв пресбевт, якому підпорядковувалися еллінарх (очільник грецької громади) і архонт танаїтів). В свою чергу останні підпорядковувалися «намісникам царства» (ό ἐπὶ τῆς βασιλείας), що мали військові, господарські функції. Існували намісники європейської і азійської частин держави; намісник царської резиденції. Вони підпорядковувалися «головному наміснику царства».
За Спартокідів зберігали свої полісні права міста Пантікапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія, Кепи, Гермонасса, Горгіппія. Починаючи з 80-70-х років І ст. до н. е. Мітрідат евпатор проводить політику обмеження полісних свобод, скорочення земель, що належать полісам, і, навпаки, розширення території «царської землі», де створюються укріплені військово–землеробські поселення — катойкії і клерухії.
Суспільство Поділялося на знать, жрецтво, вільних громадян полісів, найманців, що отримали клери, ремісників і рабів. Знать поділялася за нащадків перших грецьких колоністів (землевласницьку аристократію), племінну знать, торговельну олігархіюГайдукевич В.Ф. История античных городов Северного Причерноморья // АГСП. 1955. Т. I. , c. 115]. За Спартокідів відбулось змішання місцевої і грецької знаті у боспорську аристократію. Остання стала утворювати військово-релігійні братства — сіноди, що згадуються до III ст.(КБН, 81, 82,86, 91,96, 98,99, 103,105,108