Зако́н за́родкової поді́бності − емпіричне узагальнення К. М. Бера (1828): в онтогенезі усіх тварин спочатку проявляються ознаки вищих таксономічних категорій (типу, класу), в ході подальшого диференціювання розвиваються особливості ряду, родини, роду, виду та особини. У зв'язку з цією закономірністю представники різних груп організмів (наприклад, класів підтипу хребетних) на ранніх стадіях онтогенезу зазвичай мають більшу подібність між собою, ніж дорослі особини. Наприклад, в онтогенезі курки перш за все стають помітними характерні риси типу хордових, пізніше − підтипу хребетних, згодом класу птахів, ряду куроподібних тощо.
В основі дії закону зародкової подібності лежить більша життєздатність тих мутантів, у яких фенотиповий ефект мутацій проявляється на пізніших стадіях онтогенезу; мутації, які проявляються раніше, частіше приводять до порушень роботи складних кореляційних систем в організмі, який розвивається, що приводить до його загибелі. Тому онтогенез в цілому проявляє тенденцію залишатися консервативним (особливо на ранніх стадіях). Зародкова подібність різних видів є наслідком їхньої філогенетичної спорідненості та вказує на спільність походження, що вперше підкреслив Ч. Дарвін.
Істотно порушувати зародкову подібність можуть ценогенези та філембріогенези.
Див. також Біогенетичний закон Рекапітуляція
Посилання Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М. : Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с.