Лікія

Лі́кія (, , лік. Trm̃mis) — історичний регіон, держава на південному заході Анатолії (Малої Азії), провінція Римської імперії. Назва походить від імені народу лікійців — нащадків лувійців, що населяли басейн річки Ксант і прилеглі території на узбережжі Середземного моря. Лікійці розмовляли однією з хетто-лувійських мов і користувалися власною абеткою, створеною у V–IV століттях до н. е.

Географія Географічні та кліматичні умови Лікії впливали на концентрацію античних поселень на береговій лінії та краях долин порівняно з високогір'ям. У той час як гори, що різко піднімаються досить близько до берегової лінії моря, є фактором, що сприяє виникненню двох різних кліматичних режимів, у цьому районі загалом спостерігається типовий середземноморський клімат, при цьому зимова температура рідко опускається до –5… –10 °С. Сильні дощі, які зазвичай йдуть навесні та восени, руйнують круті та похилі схили гір, що призводить до збіднення ґрунту. Нагромадження мулу, що переноситься дощовими водами та струмками, вздовж берегової лінії або на плато у високогір'ях також є причиною утворення рівнин, придатних для сільського господарства.

Міста Лікії Міра (Демре) Олімпос Ідріос (Кемер) Фазеліс Телмес (Фетхіє) Ксант Сімена Аріканда Ліміра Летоон Патара

Історія Лукка

У пізньому бронзовому віці Лікія була частиною земель народу лукка, відомих з хеттських та давньоєгипетських записів. Вважається, що топоніми Лукка та Лікія є спорідненими, як і назви численних лукканських та лікійських поселеньIlya Yakubovich (2010) Sociolinguistics of the Luvian Language, Leiden: Brill, p. 134Bryce, Trevor (2005). The Trojans and their Neighbours. Taylor & Francis. pp. 81–82. ISBN 978-0-415-34959-8.

Лікійці називали свою землю Трм̃міса. Грецька форма Лікія (Λυκία), можливо, походить від хеттського лукка, хоча греки були знайомі з місцевою назвою, засвідченою Гекатеєм Мілетським та Геродотом у формі язичницького імені Терміли. Грецька міфологія пояснює походження назви через однойменного героя Ліка. Геродот також записує легендарні перекази, згідно з якими лікійці походять з острова Крит.

Перші держави на території Лікії — Міра і Кувалія — відомі за хеттських часів — були населені племенами солімів і термілів. Археологічні пам'ятки народу лукка є рідкісними. Народ лукка був відомий своєю неспокійністю, а хеттські та єгипетські записи описують їх як грабіжників, повстанців та піратів. Народ лукка воював проти хеттів у складі конфедерації Ассува, пізніше воював за хеттів у битві при Кадеші та входить до числа груп, відомих сучасним вченим як «народи моря»Beckman, Gary; Bryce, Trevor; Cline, Eric (2012). The Ahhiyawa Texts. Brill. p. 99. ISBN 978-1-58983-268-8Bryce, Trevor (2005). The Trojans and their Neighbours. Taylor & Francis. pp. 82, 148–149. ISBN 978-0-415-34959-8.

Згадані у хеттських документах і лікійці (Лукка), але тоді вони населяли землі на захід від сучасної Лікії. Вже в ті часи існували тісні стосунки лікійців із греками, їхній цар Іобат був родичем коринфських володарів, у Лікії, згідно з міфами, здобував свої перемоги давньогрецький герой Беллерофонт, а ще раніше лікійці («циклопи») допомагали у будівництві тиринфському царю Пройту і мікенському володарю Персею. У Троянській війні більшість лікійців на чолі із царями Главком і Сарпедоном воювали на боці троянців.

Існування Ксанфа (, лік. Arnna), як одного з політичних центрів регіону засвідчено, починаючи з хетто-лувійського часуCarruba O. Neues zur Frühgeschichte Lykiens // Festschrift für Jürgen Borchhardt zum sechzigsten Geburtstag am 25. Februar 1996, dargebracht von Kollegen, Schülern und Freunden / Hrsg. F. Blakolmer. Wien: Phoibos Verlag, 1996. S.28-31.

Архаїчна Лікія За доби архаїчної Греції в Лікії існувало кілька десятків міст-держав, об'єднаних у конфедерацію на зразок амфіктіонії. Найшанованішим богом лікійців був аналог грецького Аполлона, згодом саме аполлонова ліра карбувалася на місцевих монетах.

Перський період Країну намагався приєднати до своїх володінь лідійський цар Крез, але марно. До перських володінь Лікію приєднав у 546 до н.е. Гарпаг, проте лікійці зберегли самоврядування. Лікія разом з Карією стала сатрапієюKeen, Antony G. (1998) . Dynastic Lycia: A Political History of the Lycians & Their Relations with Foreign Powers, c. 545 – 362 BC. Mnemosyne: bibliotheca classica Batavia. Supplementum. Leiden; Boston; Köln: Brill, p. 84. Політика Ахеменідів щодо Лікії була невтручанням. У країні навіть не було сатрапа. Причина такої nthgbvjcns після такого рішучого початкового опору полягає в тому, що перси використовували інший метод контролю: розміщення аристократичних перських сімей у регіоні.

Зберігали владу правителі численних міст-держав, насамперед Ксанф і Телмес на заході; Фелл, Тріса, Тюсе та Ісінда в центральній частині; Ліміра — на сході. Більш за все відомостей про правителей Ксанфа. Першим відомим є Хезіга I, про якого йдеться на Ксанфському обеліскуKeen 1998, p. 81.. Син останнього Кіберніс очолював лікійський флот у війні Ахеменідської імперії з давньогрецькими полісами й загинув у битві при Саламіні. Припускають, що його було поховано у гробниці Гарпій. Наступним правителем став Хезіга II.

У 468 до н.е. Лікія отримала незалежність і увійшла до Делоського союзуKeen 1998, p. 97, але згодом повернулася під владу персів. Купрлі був першим царем, про якого достовірно відомо з монетних легенд. Конкуренція між династами призводила до розширення влади та могутності окремих родин династів: Кпрілідів в Ксанфі і Гарпагидів у Телмесі. 440 року до н.е. внаслідок династичного шлюбу відбувається об'єднання Західної Лікії під владою Гарпагидів.

Зі зменшенням могутності Афін під час Пелопоннеської війн зі Спартою, більшість лікійських міст вийшли з Делоського союзу, за винятком Тельмесса та Фаселіса. У 429 році до н. е. Афіни відправили флот на чолі із Мелесандром проти Лікії, щоб спробувати змусити її знову приєднатися до союзу. Але ксанфський династ Херіга завдав афінянам поразкиThe History of the Peloponnesian War: Translated from the Greek of Thucydides. To which are Annexed, Three Preliminary Discourses. I. On the Life of Thucydides. II. On His Qualifications as a Historian. III. A Survey of the History. Edward Earle T.H. Palmer, printer. 1818. p. 173Tuplin, Christopher (2007). Persian Responses: Political and Cultural Interaction with(in) the Achaemenid Empire. ISD LLC. p. 150. ISBN 978-1-910589-46-5. Херіга також зумів об'єднати під своєю владою усю Лікію.

Його онук Арбіна був відомим своєю гробницею. Антумпара допомагав центральній влади придушити велике повстання сатрапів. Разом з його правління Лікія поділяється на східну і західну. Східна частина країни перебувала під владою царя на ім'я Перикл, що зміг здолати Антумпару, але невдовзі й сам загинув у боротьбі з лідійським сатрапом Автофрадатом. Невдовзі сатрапом Лікії було призначено карійського династа Мавсола.

Царі Ксафна Хезіга I (бл. 540/530—520 до н.е.) Кіберніс (520—480 до н.е.) Хезіга II (500—бл.480 до н.е.) Купрлі (бл.480—440 до н.е.) Хезіга III (?—460 до н.е.) Гарпаг (460—450 до н.е.) Херіга (440—410 до н.е.) Херей (410—390 до н.е.), також цар Лікії Арбіна (390—380 до н.е.) Антумпара (380—360 до н.е.) Царі Антіфелла Мітрапата (390—370 до н.е.) Царі Ліміри Перикл (380—360 до н.е.), також цар Лікії

Елліністичний період Персія утримувала Лікію, поки її не завоював Олександр III Македонський у 334–333 роках до н. е. Останній призначив сатрапом Лікії та прилеглих до неї земель до гори Тавр НеархаArrian, Anabasis of Alexander, 3.6. Після смерті Александра Македонського в 323 році до н. е., Лікія стала місцем боротьби діадохів. 304 року до н.е. її захопив Антигон Одноокий, після загибелі якого 300 року до н.е. увійшла до складу царства Лісімаха, що перейміг Плейстарха. Після загибелі Лісімаха 281 року до н.е. увійшла до складу Птолемеївського Єгипту. У 270-х роках до н.е. зазнала нападів галатів.

Близько 200 року до н.е. Лікію було захоплено селевкідським царем Антіохом III, після поразки якого за Апамейським договором 188 року до н.е.

Незалежність

На початку II ст. до н.е. з метою звільнення з-під влади Родосу утворюється Лікійський союз, що складався з 23 містBryce, T.; Zahle, J. (1986). The Lycians. Vol. 1. Copenhagen: Museum Tusculanum Press, p. 102 (в подальшому згідно Плінію Старшому їх збільшилося до 36). Із них шість міст мали перший ранг – Ксанф, Патара, Пінара, Міра, Тлос та Олімп. Усі державні питання вирішувалися союзними зборами (койнон синедріон), в яких голоси розподілялися пропорційно розміру міста: 3 голоси було у великих полісів, 2 — у середніх і 1 — у невеликих. Ліміра, ймовірно, мала три голоси з I ст. до н.е. Менші міста мали лише два або один голос, або вони об'єднувалися як «комунальний союз» (симполітію) під керівництвом одного міста — з одним голосом у межах союзу. Прикладом цього є симполітія, очолювана Аперлаєм, до якої належали Ісінда, Аполлонія та Сімена. Це також може пояснити різну кількість членів у джерелах.

На чолі союзу стояв лікіарх, діяли загальні суди (δικαστήριά), скарбниця. У деяких грецьких написах з Лікії згадуються граматеї (головні секретарі), стратеги, навархи та гіппархи як додаткові посадові особи. Міста по черзі приймали збори союзу. Втім питання зовнішньої політики перебували під контролем Римської республіки. У I ст. н.е. посаду лікіарха на деякий час змінив верховний жрець культу імператора, що поєднував обов'язки граматея. Ця вища керівна посада відповідала принципу ануїтету; офіційні документи в Лікії датувалися відповідно до терміну повноважень лікійського жерця. Булевтерій Патари в цей період, ймовірно, служив місцем зустрічей Лікійської ліги.

У 169 році до н.е., під час Третьої Македонської війни, коли відносини між Римом і Родосом загострилися, римський сенат видав декрет, яким надавав карійцям та лікійцям свободуLivy, The History of Rome, 44.15.1. Згідно з Полібієм це стало близько 169 року до н.е.Polybius, The Histories, 30.5.12

У 81 році до н.е. Луцій Ліциній Мурена, що брав участь у Другій Мітрідатовій війні, скинув Моагета, тирана тетраполіса у Кібіраті (північна Лікія). За цим Мурена включив міста Балбуру та Бубон до складу території Лікійського союзуHill, George Francis (1897). "Catalogue of the Greek Coins of Lycia, Pamphylia, and Pisidia". A Catalogue of the Greek Coins in the British Museum. London: Trustees of the British Museum, p. xxiii.

За часів незалежності Лікія пережила добу піднесення. Історики нараховують у ці часи до 70 лікійських міст, що переживали справжній розквіт. У першій половині I ст. до н.е. тут утворилося самостійне царство Зенікета, що активно підтримував місцеве піратство. У 77 році до н.е. Публій Сервілій Ватія Ісаврік переміг піратів Лікії та ПамфіліїDrinkwater, J.; & Grünewald, T (2004): Bandits in the Roman Empire: Myth and Reality, Routledge, pp. 86-87.

У 42 до н.е. країна була нещадно пограбована Брутом, що збирав кошти на війну з Антонієм і Октавіаном.

У 43 імператор Клавдій спробував перетворити Лікію в римську провінцію, об'єднавши із сусідньою Памфілією, але Нерон повернув країні самостійність. В часи перших римських імператорів в лікійському місті Родіаполь мешкав визначний лікар Геракліт.

Римський період

Після смерті Нерона 68 року Лікія назавжди втратила незалежність. У 74 році імператор Веспасіан об'єднав Лікію та Памфілію у провінцію Лікія та Памфілія. У ці часи країною розповсюджується християнство. Особливої слави Лікія здобула завдяки єпископу міста Міри — Миколая, який, народився в лікійському місті Патара. За часів Феодосія I Лікія знову стала окремою провінцією із столицею в Мірі.