Львівський автобус — система громадського транспорту Львова, яку обслуговують автобуси великої та середньої місткості, які працюють у режимі «звичайний», і є основним видом міського громадського транспорту за пасажиропотоками, кількістю маршрутів та одиницями рухомого складу. Станом на серпень 2026 року виконавчий комітет Львівської міської ради (ЛМР) затвердив 73 міські маршрути. З них 55 обслуговують шість перевізників, визначених на конкурсах, а 18 не працюють. Через Львів також проходить кілька десятків приміських обласних маршрутів (нумерація маршрутів № 100—999), які затверджує Львівська обласна військова /державна адміністрація (ЛОВА).
Станом на 2010 рік автобусний транспорт у місті перевіз 128,9 мільйонів пасажирів, що становить 63,1 % усіх пасажирських перевезень у містіПасажири у м. Львові надають перевагу маршрутним автобусам Головне управління статистики у Львівській області.» Згідно з даними АСООП "Леокарт" у січні 2024 року автобусними маршрутами Львівської громади перевезено 6 244 369Відповідь ЛКП "Львівавтодор" на інформаційний запит. пасажирів або 70,5% від загальної кількості поїздок всіма видами громадського транспорту Львівської громади (без обласних маршрутів ЛОДА).
За підсумками 2024 року всіма категоріями пасажирів здійснено 89 889 017 (89 мільйонів 889 тисяч 017) поїздок, що складає понад 70% поїздок серед всіх видів транспорту.
Історія
Омнібус Омнібус — нерейковий громадський транспорт на кінній тязі — з'явився у Львові у 1835 році. Існувало три маршрути (подано сучасні назви вулиць): І: Залізничний вокзал — вул. Чернівецька — вул. Городоцька — вул. Менцинського — вул. Гнатюка — проспект Свободи — площа Галицька — площа Соборна — площа Митна ІІ: Площа Митна — вул. Личаківська — Верхній Личаків ІІІ (функціонував лише влітку): Площа Галицька — проспект Тараса Шевченка — вул. Грушевського — вул. Франка — вул. Стрийська — Стрийський парк Залежно від секції ціна проїзду коливалася від 3 до 12 центів. Омнібус припинив існування у 1900 роціОмнібус та кінний трамвай на вулиці Дрога до дворца Центр міської історії Центрально-Східної Європи.
Зародження автобусного сполучення в міжвоєнній Польщі
В перше післявоєнне десятиліття життя у Львові налагоджувалося: у 1920-х роках спостерігався ріст населення й території міста: відбувалося як зведення нових районів, так і приєднання до міста прилеглих сіл, що вилилося в масштабне розширення міських меж у 1931 році. Для сполучення з новими районами магістрат постановив запровадити в місті автобусне сполучення.
12 квітня 1928 року запрацював перший автобусний маршрут «А», який сполучив площу Кропивницького з летовищем на Скнилові. Того ж року були відкриті маршрути «В» (Вулиця Стрийська — Персенківка) й «С» (Вулиця Стрийська — Новий Львів). У 1930 році відкрито маршрути «D» (Вулиця Замарстинівська — Голоско — Брюховичі) і «Е» (Костел святої Анни — Клепарів). Автобусне господарство входило до складу Міського управління електричними підприємствами і безпосередньо підпорядковувалося службі руху трамвая. Розклад руху автобусів чітко узгоджувався з рухом трамвайних вагонів.
Спочатку по кожному маршруту курсувало по одному автобусу, а восени 1931 року придбано ще чотири польські автобуси «Зауер». У 1939 році автобусне господарство відокремлене в самостійне підприємство. Тоді на його балансі перебувало 16 машин. Маршрутна мережа становила 12,2 км.
+Пасажиропотік у 1930-х роках Рік 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 Пасажиропотік нема даних
Розвиток за радянських часів Після приєднання Західної України до Радянського Союзу за Пактом Молотова — Ріббентропа у вересні 1939 року, нова влада намагалася всіляко демонструвати переваги життя в СРСР над життям за Польщі. Це відобразилося й у сфері транспортного сполучення у Львові. Вже в травні 1940 року до міста прибула перша партія радянських автобусів ЗІС-16, яка складалася з шести машин обтічної форми. Проте на подальшій заваді розвитку автобусного руху стала німецько-радянська війна.
По закінченню Другої світової війни автобусне сполучення швидко відновилося і почало розвиватися прискореними темпами, особливо у 1960-х роках. Так, у 1961 році 15 автобусних маршрутів обслуговували 43 машини, у 1962 — 17 маршрутів 49 машин, у 1963 році — 87 машин, а вже у 1964 році 18 маршрутів обслуговували 110 автобусів, за цей рік перевезено близько 23 мільйонів осіб.
Із кінця 1970-х років у Львові запровадили автобусні маршрути, які почали працювати у режимі «експрес» і «маршрутне таксі». Вартість проїзду у «експресах», маршрути яких були довшими за звичайні, становила 10 копійок. Роль «маршрутних таксі» у радянські часи відігравали мікроавтобуси РАФ-2203 «Латвія». Ці мікроавтобуси поступили на баланс АТП-14606 (нині ТОВ «Фіакр-Львів»), а вартість проїзду в них становила аж 15 копійок, тобто була вп'ятеро дорожчою, а ніж у трамваях.
З середини 1970-х років у Львові почали експлуатуватися комфортабельні і місткі автобуси угорського виробництва Ikarus 260 із трьома ширмовими дверима.
Станом на 1986 рік у Львові було 32 автобусних маршрути. З них дев'ять — за межі міста: по одному в Винники, Дубляни, Лисиничі, Рудно, Рясне, Сокільники, Великі Кривчиці; два — в Брюховичі.«Львов. Туристская схема» / ред. В. Г. Усенко. — ГУГК СССР, 1986
Автобусний рух міста активно розвивалася й надалі: розширювалася маршрутна мережа, постійно оновлювався рухомий склад. Напередодні розпаду СРСР налічувалося близько 40 міських маршрутів: № 1—30 обслуговувалися автобусами великої місткості, а № 30—40 — середньої та малої (РАФ та ПАЗ).
Зміни після здобуття незалежності У середині 1990-х років всі три найбільших АТП Львова — № 14606, 14630 і 14631 були приватизовані. Міська влада фактично втратила важелі впливу на ці підприємства.
У листопаді 1995 року створено Львівське комунальне АТП № 1, для якого місто придбало 26 нових автобусів моделі ЛАЗ-42021. Ці автобуси почали обслуговувати найбільш навантажений сихівський напрямок і працювали на маршрутах № 2 «вул. Сихівська — Головний вокзал» та № 9 «Вул. Сихівська — площа Липнева». Трохи згодом ЛК АТП № 1 також почало обслуговувати автобусами ЛАЗ-42021 маршрут № 55 "Автостанція № 6 (вул. Личаківська) — завод «ЛОРТА»).
Якщо на початках в режимі «маршрутне таксі» працювали лише мікроавтобуси РАФ-2203, які експлуатувало АТП-14606, і малі автобуси ПАЗ-672 і ПАЗ-3205, які перебували на балансі у АТП-14630, то із середини 1990-х у режимі «маршрутки» почали працювати і ЛАЗ-695Н.
Зі здобуттям незалежності України на фоні загальних кризових тенденцій комунальні автобусні підприємства відчули різку нестачу фінансування, через що втратили можливість оновлювати рухомий склад. Їхня частка на ринку стрімко скоротилася. На заміну прийшли приватні перевізники.
Загалом у 1995 році на закупівлю нового рухомого складу міського громадського транспорту із бюджету міста Львова витрачено 367 мільярдів карбованців (після деномінації 1996 року – 3,67 млн грн. або майже 1,84 млн доларів США за тодішнім курсом). Із цієї суми 323 мільярди гривень (3,23 млн грн. або 1,62 млн доларів США) витратили на закупівлю на Львівському автобусному заводі 21 тролейбуса (ЛАЗ-52522) і 18 автобусів (ЛАЗ-52523). Крім того 16 листопада 1995 року влада міста уклала угоду із спільним українсько-швейцарським підприємством «Ілта-Київ» на постачання 11 мікроавтобусів «Peugeot J9 Karsan». Ці мікроавтобуси обійшлися місту в 44 млрд карбованців (440 тис. грн, тобто вартість одного мікроавтобуса — близько 20 тис. доларів США). Кожен із мікроавтобусів міг вміщувати 15 сидячих пасажирів, іще 11 пасажирів могли їхати стоячи.
У 1995—1997 роках на міських автобусних маршрутах з'являються нові на той час мікроавтобуси приватних перевізників Peugeot J9, Iveco Daily та ін. Ці транспортні засоби мали малу пасажиромісткість, в той же час вартість проїзду була доволі висока (і значно вища ніж в електротранспорті чи автобусах), а споживання пального значно менше ніж в ЛАЗах та Ікарусах.
Наприкінці 1990 — початку 2000-х років розповсюдження набули машини, перероблені з вантажних мікроавтобусів Mercedes-Benz T1 та Mercedes-Benz T2. Такі засоби громадського транспорту виявилися вкрай некомфортними. Вони мали малий салон, низьку стелю й одні двері без автоматичного відкривання; салон не вентилювався і не обігрівався; сидіння були некомфортними. Водії визначалися низькою культурою обслуговування й часто порушували Правила дорожнього рухуМаршрутки як проблема. Юлія Поліковська, zaxid.net. Проте, менш ніж за 10 років вони забрали на себе значну частину пасажирів.
На початку 2000-х років залишилося лише кілька маршрутів, які обслуговувалися великими автобусами, зокрема, № 1, 7, 22, 25, 27, 55. Втім, інтервали руху були надзвичайно великими, а рухомий склад застарілим та, відповідно, незручним. Протягом кількох наступних років і ці великі автобуси зникли з вулиць. У 2006 році з міських маршрутів остаточно зник останній великий автобус ЛАЗ-695.
Паралельно з цим громадський автотранспорт, замість роботи в звичайному режимі рейсових автобусів, який передбачає фіксовані обов'язкові зупинки, став працювати в режимі «маршрутного таксі», який передбачає зупинку лише на вимогу пасажирів. Згодом ця назва розповсюдилася, і, трансформувавшись у народній мові в слово «маршрутка», поступово витіснила з широкого вжитку термін «автобус».
Впродовж 2000—2008 років на маршрутах «приватників» з'являлись різноманітні мікроавтобуси та вантажні фургони, переобладнанні під пасажирські (переважно Mercedes-Benz T1). Це були найгірші роки за рівнем комфортності міських автобусних перевезень. Напис «Дверима не гримати» та «Насіння їсти зі шкарлупою» надовго закарбуються у пам'яті львів'ян. Останні перероблені вантажні Mercedes офіційно зникли з міських маршрутів аж з 1 січня 2012 року, хоча деякі перевізники ще продовжували їх використовувати всупереч забороні.
Починаючи з 2005 року перероблені з вантажівок мікроавтобуси почали змінюватися комфортабельнішими моделями українського виробництва — БАЗ А079 «Еталон», Богдан А092, БАЗ 2215 Дельфін та подібними. Однак і вони мають малу місткість і були сконструйовані на базі вантажних автомобілів.
Впродовж 2004—2010 років перевізниками закуплено велику кількість таких автобусів. Це стало найбільшим до цього моменту оновленням автобусного парку міста. Цьому сприяла велика кількість легкодоступних кредитів у 2005—2008 роках, і відносно висока вартість проїзду порівняно до рівня мінімальної заробітної плати та вартості пального. В цей час працювало 24 приватних перевізники та комунальне АТП-1, яке володіло ~10 % ринку перевезень, і виконувало, так звані «соціальні перевезення».
У 2007 році Львівська міська рада заборонила маршрутним таксі зупинятися на вимогу пасажирів будь-де, окрім фіксованих зупинок громадського транспорту.
Відродження руху великих автобусів
Наприкінці 2000-х років розпочався процес відновлення руху великих та надвеликих автобусів у Львові. У 2008 році один з приватних перевізників почав експлуатацію автобусів великої пасажиромісткості ЛіАЗ 5256 на ЛиАЗ-5256.35 № АТ 0537 АА. Фотобус ЛиАЗ 5256 #АТ 1875 АА. Transport.Wros.Biz , однак менш ніж за рік відмовився обслуговувати маршрут.
У 2009 році комунальне АТП № 1 відкрило , який обслуговували автобуси ЛАЗ 5252. Згодом воно почало експлуатацію на цьому маршруті 4 сучасних надвеликих автобусів ЛАЗ А292, два з яких місто придбалоДва надвеликі «лазівські» автобуси курсуватимуть Львовом. zaxid.net. На початку 2010 року ЛАЗ передав Львову один автобус ЛАЗ А183 як плату за борги перед «Львівтеплоенерго»ЛАЗ розрахувався з боргами за тепло автобусом. Його запустять на міський маршрут № 5 galinfo. У 2010 році приватне АТП-14630 придбало 10 сучасних напівнизькопідлогових автобусів Богдан А09280 і Богдан А601Завтра у Львові на маршрут № 24 виїдуть нові автобуси zaxid.net.