Священний цар (, , ) — другий за значимістю після Великого понтифіка служитель релігійного культу у Стародавньому Римі. Посада утворена після вигнання останнього царя Тарквінія Гордого у 510/509 році до н. е. і проголошення республіки. Цей жрець перейняв релігійні функції та виконував обряди, які до того здійснювали римські монархи. Функції царя з управління державою перейняли консули.
Священний цар виконував: релігійні обряди () у всіх календах, які раніше відправлялися царями; щотижня оголошував () свята при нундінах; умилостивлював богів при появі поганих ознак; головував в калатних коміціях в dies fissi (24 березня і 24 травня).
Священний цар жив на Священній дорозі (), його посада була довічною. Перші священні царі були патриціями і призначалися авгурами за вказівкою Колегії понтифіків.
Дружина священного царя носила титул (священна цариця). У день вигнання царів () вона здійснювала жертвопринесення у коміції.
Інавгурація новообраних священних царів проходила на калатних коміціях.
Примітки
Джерела
Fasti //