Ді́но Дзофф (; 28 лютого 1942, Маріано-дель-Фрьюлі, Італія) — колишній італійський футбольний воротар, пізніше — футбольний тренер.

Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003). Включений до переліку «100 найкращих футболістів світу», складеного у 2004 році на прохання ФІФА легендарним Пеле. Провів 112 офіційних матчів у складі збірної Італії, займаючи таким чином, станом на серпень 2010 року, третє місце серед гравців італійської збірної за кількістю ігор, проведених в її складі. Згідно з опитуванням, проведеним 2000 року Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики, зайняв третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя.

Шестиразовий чемпіон Італії, двічі володар Кубка УЄФА (одного разу як гравець і одного разу як тренер), у складі збірної Італії — чемпіон світу 1982 року та чемпіон Європи 1968 року. Багаторічний капітан національної команди Італії.

Клубна кар'єра Професійну кар'єру розпочав у 19-річному віці виступами за команду Серії A «Удінезе». Втім, в елітній лізі італійської першості в складі цього клубу провів лише 4 гри, оскільки наступного сезону «Удінезе» вибув до Серії B. Після одного повного сезону в Серії B повернувся до вищого дивізіону, перейшовши 1963 року до клубу «Мантова». Відіграв у цьому клубі 4 сезони, у тому числі й сезон 1965—1966, який команда через невдалі виступи у попередньому році також провела у другому за ієрархією національному дивізіоні.

1967 року змінив команду-аутсайдера Серії A на суттєво вищий за класом «Наполі», який на той час був регулярним претендентом на медалі чемпіонату. Провів у неаполітанській команді 5 сезонів, ставши за цей період одним з найнадійніших воротарів італійської першості, свідченням чого був перший виклик до національної збірної в 1968 році.

Перед початком сезону 1972—1973 голкіпер, якому на той час вже виповнилося 30 років, перейшов до «Ювентуса». Однак саме роки виступів в складі туринського клубу стали для Дзоффа періодом справжнього розквіту ігрової кар'єри. За 11 років гри за «Ювентус» гравець не пропустив жодної гри в Серії A — захищав ворота «Ювентуса» в усіх 30 матчах кожного з цих 11 сезонів. В складі команди з Турина Дзофф шість разів виборював чемпіонські титули, двічі ставав володарем Кубка Італії, а також виграв Кубок УЄФА сезону 1976-77.

Завершив активну ігрову кар'єру у віці 42 років, після закінчення сезону 1982—1983. До 2006 року залишався найбільш віковим воротарем в історії італійського футболу, що виступав в Серії A. В сезоні 2005—2006 це досягнення перевершив Марко Баллотта.

Виступи за збірну

Дебютував в складі національної збірної Італії 20 квітня 1968 року у грі відбіркового турніру до чемпіонату Європи проти збірної Болгарії. У червні того ж року відстояв у воротах національної команди в усіх 3 матчах італійців у фінальному турнірі тогорічної континентальної першості (півфінал, фінал та повторний фінальний матч), за результатами якої збірна Італії уперше в історії стала чемпіоном Європи.

Протягом наступних років тренерський штаб збірної використовував Дзоффа паралельно з іншим воротарем, Енріко Альбертозі. А вже починаючи з 1972 року Діно Дзофф став беззаперечним першим номером італійської команди. Був основним голкіпером збірної протягом наступних 11 років. Брав участь у фінальних турнірах чемпіонатів світу 1970, 1974 та 1978 років, а також чемпіонату Європи 1980 року.

Останнім великим турніром гравця, якому вже виповнилося 40 років, став чемпіонат світу 1982 року в Іспанії, під час фінальної частини якого Дзофф відстояв у воротах команди в усіх 7 іграх турніру, пропустивши 6 м'ячів. У фінальному матчі турніру італійці переграли збірну ФРН та втретє в історії стали найсильнішою командою світу.

Протягом тривалого періоду Дзофф був рекордсменом збірної Італії як за загальною кількістю офіційних матчів, проведених у її складі (112), так й за кількістю таких матчів, проведених як капітан команди (59). Наразі, станом на серпень 2010 року займає третє місце за першим показником та четверте — за другим.

Протягом 1972—1994 років Дзофф також встановив світовий рекорд з тривалості «сухої серії» в офіційних матчах національної збірної — за цей період суперники 1142 хвилини не могли забити гол у ворота, які він захищав.

Тренерська діяльність По завершенні ігрової кар'єри перебував на тренерській роботі, спочатку входив до тренерського штабу свого останнього клубу, «Ювентуса». 1988 року очолив цю команду, в сезоні 1989—90 привів її до перемог у розіграшах Кубка Італії та Кубка УЄФА. Попри ці досягнення у 1990 році був звільнений з посади в «Ювентусі» та приєднався до римського «Лаціо». Протягом 1990—1994 був головним тренером команди, згодом президентом клубу, з 1996 — знову головним тренером.

Протягом 1998—2000 років очолював тренерський штаб національної збірної Італії, готував команду до участі у чемпіонаті Європи 2000 року. Під час фінальної частини цієї континентальної першості італійці дійшли до фіналу, де у драматичному матчі поступилися збірній Франції. По завершенні турніру Дзофф подав у відставку з посади у збірній.

Повернувся до «Лаціо», звідки також невдовзі пішов після невдалого старту сезону 2001–02. 2005 року протягом нетривалого періоду очолював «Фіорентіну», якій допоміг зберегти місце в Серії A.

Статистика виступів

Статистика клубних виступів СезонКлубЧемпіонатЛігаІгорГолів1961-62 «Удінезе»A4-91962-63B34-451963-64 «Мантова»A27-251964-65A32-371965-66B38-261966-67A34-231967-68 «Наполі»A30-241968-69A30-251969-70A30-211970-71A30-171971-72A23-231972-73 «Ювентус»A30-221973-74A30-261974-75A30–1975-76A30-241976-77A30–1977-78A30-171978-79A30–1979-80A30-251980-81A30-151981-82A30-141982-83A30-26Усього в Серії A 570 -432

Матчі за національну збірну

Досягнення та нагороди

Як гравця Ювентус: Чемпіон Італії (6): 1972-73, 1974-75, 1976-77, 1977-78, 1980-81, 1981-82 Володар Кубка Італії (2): 1978-79, 1982-83 Володар Кубка УЄФА: 1976-77

Збірна Італії: Чемпіон світу: 1982 Віце-чемпіон світу: 1970 Чемпіон Європи: 1968 Переможець Середземноморських ігор: 1963

Як тренера Ювентус: Володар Кубка Італії: 1989-90 Володар Кубка УЄФА: 1989-90

Збірна Італії: Срібний призер чемпіонату Європи: 2000

Особисті Найвидатніший італійський футболіст 50-річчя (1954—2003) Внесений до переліку ФІФА 100 (125 найкращих гравців світу за версією Пеле) Третє місце у списку найкращих воротарів XX сторіччя за версією IFFHS. Командор Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1982)Офіційний сайт Президента Італії Великий офіцер Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000)Офіційний сайт Президента Італії Кавалер Ордена ФІФА «За заслуги» (1995);

Примітки

Посилання

Розгорнута біографія Статистика виступів за збірну Миф