Оси́п (Оста́п) Беньямі́нович Шо́р (; * 30 травня 1899, Нікополь — †6 листопада 1978, Москва) — відомий шахрай, інспектор кримінального розшуку, прототип літературного героя Остапа Бендера, брат поета Анатолія Фіолетова (1897 — 1918).

Більшу частину життя прожив в Одесі, останні роки провів у Москві. Шор відомий своїми аферами та життєвими цитатами. Саме з нього був списаний образ літературного авантюриста Остапа Бендера, а подорож Осипа Шора із Петрограда до Одеси пізніше ввійшла до книги «12 стільців» Євгена Петрова та Іллі Ільфа.

У 1918 році разом із братом Натаном Шором, який був більше відомий під літературним псевдонімом Анатолій Фіолетов, працював інспектором міліції Вадим Лебедев «Секретное досье Остапа» .

Надалі, переживши втрату брата, знову подорожував країною. Наприкінці життя працював провідником товарних вагонів.

Біографія

Дитинство та юність

Народився майбутній «Великий Комбінатор» у місті Нікополь, у родині Беньяміна Хаїмовича Шора, купця 2-ї гільдії, та Катерини (Куні) Бергер, яка була дочкою одеського банкіра. Батько Осі, або Остапа, як його називали рідні та друзі, був власником магазину колоніальних товарів, що давало родині великий прибуток.

Остап був другою дитиною в сім'ї і мав старшого брата Натана, котрий в подальшому став відомим поетом Анатолієм Фіолетовим.

У 1901 році від серцевого нападу помирає батько Осипа та Натана. Сім'я переживає велике горе. Разом із матір'ю діти переїхали жити до Одеси. Родина жила в будинку під номером 78, що знаходився по вулиці Полтавської перемоги (нині це вул. Канатна).

Через кілька років Катерина Бергер вийшла заміж за купця Раппопорта із Санкт-Петербурга. Діти залишаються жити в дідуся.

Хлопчаки полюбляли читати пригодницьку літературу та марили навколосвітнім плаванням. Проте діду це не надто подобалося, тому він влаштував їх на роботу до себе в крамницю, щоб брати розуміли, як заробляється шматок хліба. Вони повинні були допомагати в торгівлі, господарстві та навіть контрабанді. У старого крамаря вдома часто збиралися тодішні кримінальні авторитети, бандити та шахраї. Все це сильно вплинуло на розвиток Осипа Шора.

У 1906 році Ося Шор вступає на навчання до чоловічої гімназії Іліади (приватна гімназія І.Р. Раппопорта Свидетельство об окончании Одесской частной мужской гимназии И.Р. Раппопорта, выданное Одесским учебным округом за № 16560/4461 , нині 68-а Одеська школа). Найулюбленішим предметом Шора було правознавство. В майбутньому саме знання з юриспруденції не раз допомагали Осипу.

Також Осип полюбляв займатися спортом. Він гарно грав у футбол (був одним з найкращих бомбардирів, що й не дивно, беручи до уваги зріст Остапа — 1 м. 90 см.), завдяки якому познайомився з майбутнім письменником Юрієм Олешею, займався класичною боротьбою та гирьовим спортом. Спортивні досягнення Осипа Шора високо оцінив відомий тоді російський футболіст та авіатор Сергій Уточкін, який пророкував хлопцю велике майбутнє.

1914 року Натан Шор, під псевдонімом Анатолій Фіолетов, видав власну збірку поезії «Зелені агати» (рос. «Зелёные агаты»). Вірші Фіолетова друкували в провідних літературних журналах Санкт-Петербурга та Москви. У дім до Шорів почали навідуватися відомі письменники і поети, серед яких був Валентин Катаєв, Едуард Багрицький, Олександр Біск та багато інших.

Найбільшою мрією Осипа було виїхати до Бразилії чи Аргентини. Тому він навіть почав по-особливому вдягатися: світлий одяг, білий капітанський кашкет і, звісно ж, шарф.

Згодом Осип вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету, але був змушений залишити навчання; у 1916 році, коли Ося вирішив переїхати до матері в Петроград, хлопець власноручно написав заяву про вступ на механічний факультет Технологічного інституту імені імператора Миколи I. Однак невдовзі в столиці імперії вибухнуло народне повстання, яке пізніше увійде в історію як Жовтневий переворот. У місті почався голод, а сам Остап захворів на бронхіт. Пізніше про ці події Осип згадував так:

Перші афери

Ще будучи простим учнем, Осип здійснив свою першу справжню аферу. Рабин Берштейн весь час бідкався, що парафіяни не бажали жертвувати гроші на потреби синагоги, адже наближалася війна. Ося запропонував Берштейну розпочати продаж місць до раю, за його вказівкою рабин намалював карту раю, який являв собою готель. Також на схемі внизу був розміщений прейскурант, де кожен міг вибрати зручний для себе «номер» за певну суму грошей.

За виручені гроші рабин зміг не тільки відреставрувати синагогу, але й відремонтувати власний дім. За іншою версією тих подій, Осип сам намалював карту раю у вигляді готелю а рабин показував її прихожанам стверджуючи що бідний, голодний хлопчик намагається таким хитрим чином заробити собі на хліб, але він ще зовсім дитина і тому має дитячий світогляд, а прихожани розчулившись щедро жертвували кошти. «Прототип великого комбінатора» .

Після цього до Осипа поступово почали звертатися за допомогою люди, які хотіли провернути деякі справи. Одного разу до Осі звернувся злодій на прізвисько Васька Косий. Він та його банда пригледіли для пограбування один банк, проте їм не хотілося розпочинати стрілянину та й до того ж вони не знали, як відкрити двохсоткілограмовий сталевий сейф, де зберігалися банкноти. Остапу вистачило лише одного погляду на банк, щоб зрозуміти: потрібно переодягтися сажотрусами і потрапити до банку через пічні труби. За це Остап після пограбування отримав грошову винагороду від Васьки Косого.

Звертався по допомогу до Остапа й купець Кутякін, щоб той допоміг йому позбавитися від надокучливого конкурента купця Розенбаума. Обидва підприємця займалися консервуванням вина цукром, яке скисало у них, навіть не доїхавши до Самари. Ося Шор підказав Розенбауму, як покращити його вино, аби те не прокисло, «навіть доїхавши до Хабаровська».

Завдяки цій «допомозі» Шора, купець Розенбаум розорився: його вино мало такий насичений смак, що його не пили навіть п'яниці.

Коли розпочалася Перша світова війна, багато молодих одеситів отримали повістки до армії, проте окрім патріотично налаштованих юнаків були, звісно, й такі, що не хотіли йти на фронт. Осип вигадав як можна уникнути призову. Шор дізнався, що до армії не призивають підданих інших держав, зокрема турків. Користуючись цим, Ося зробив багатьом друзям та знайомим липові довідки, які свідчили про те, що вони є турецькопідданими. Коштував такий документ від 800 до 1000 рублів.

Одного разу, коли Осип йшов по вулиці, йому трапилася на дорозі курка, на якій майже не було пір'я. Ося вигадав ще одну аферу, яка розпочалася з того, що він презентував цю курку на сільськогосподарській виставці. Новина про лису курку відразу ж стала сенсацією. Одеські репортери друкували статті про відкриття російських селекціонерів — курку, яку не треба общипувати. Було відкрите товариство «Ідеальна курка» (рос. «Идеальная курица»), очолював його професор-селекціонер, який насправді був перевдягнутим Осипом Шором. Товариство займалося розведенням голих курей. Професор здійснив декілька презентацій, прочитав лекції, після чого до фірми стали приходити агенти найбільших м'ясозаготівельних заводів Російської імперії. Професор-селекціонер прочитав їм лекцію з птахівництва. Агенти повірили йому і наперед заплатили за пробну партію курей. Проте наступного ранку професор, а разом із ним і товариство «Ідеальна курка», зникли. Замість них у кабінеті, який винаймав Шор, було знайдено коротку записку, де було наступне:

Завдяки цій афері Осип Шор заробив достатньо, щоб жити до кінця життя безбідно, однак Остап вже мав декілька інших грандіозних планів. Проте в Одесі залишатися йому було небезпечно: по місту було розклеєно багато повідомлень про розшук із портретом професора-селекціонера. Остапа розшукувала поліція. Тому Шор не вигадує нічого кращого, як виїхати на деякий час до столиці тодішньої імперії Санкт-Петербургу, де жила його матір.

Подорож із Петрограда до Одеси

Через всілякі випробування, які випали на долю Осипа в революційному Петрограді, він вирішує повернутися до Одеси. Подолавши бронхіт, на який він захворів у місті, Остап, навіть не маючи при собі достатньо грошей, їжі і теплого одягу, вирушає поїздом до рідного міста. Але на першій же станції поїзд зупинили представники революційного комітету. Опинившись у провінційному містечку, голодний Шор вигадує спосіб швидко знайти собі їжу. Ося, вдаючи із себе пожежного інспектора, заходить до місцевої продуктової крамнички. Власницею крамнички виявилася молода та привітна вдовиця. Вона була дещо гладкою і в майбутньому стала прототипом мадам Грицацуєвої із твору «Дванадцять стільців». Продавчиня, нагодувавши Осипа, пожалілася тому на свою самотність. Шор не хотів обдурювати жінку, однак на вулиці вже починалася зима, а в країні лютував голод. Тому Остапу довелося залишитися у вдовиці. Аби не відчувати докорів сумління, він через тиждень знайомства одружився з власницею крамниці. Перезимувавши у жінки, Шор раптово зник, навіть нічого не пояснивши своїй «обраниці».

Щоб потрапити на агітаційний пароплав, єдиний який тоді курсував по Волзі, Остап видав себе за професійного художника. Коли ж керівництво пароплаву виявило, що Осип ніякий не художник, його з ганьбою залишили на найближчій пристані«Скоро только кошки родятся! Говорю вам как человек, измученный нарзаном...» .

У волзькому місті Козьмодем'янськ Остап представив себе місцевому люду як «великого комбінатора». Люди повірили, що він гросмейстер, і заплатили йому наперед за сеанс одночасної гри в шахи. Однак невдовзі козьмодем'янці зрозуміли, який це «гросмейстер», і ледь не втопили Шора у Волзі, коли той тікав на човні. Пізніше Ільф та Петров дещо змінять у своїй книзі події цієї пригоди і напишуть, що Остап одночасно грав з усіма любителями. Коли Шор прочитав цей епізод, то пожалкував, що в юнацькі роки обмежився лише збиранням грошей.

Також Остап часто вдавав із себе інспектора пожежної охорони і таким чином перевіряв будинки-інтернати літніх людей. Оскільки директори цих закладів дуже часто зловживали своїм становищем, а простіше кажучи, крали, то Остап отримував від них хабарі і безкоштовно обідав у цих начальників богоділень. Наприклад, у Москві Шор «обчистив» одного такого завгоспа другого дому старсовбезу (нині це дім на Вірменському провулку міста Москви) — прототипа літературного персонажа «блакитного злодюжки» Ахіна, у книзі Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців».

Врешті-решт у 1918 році Осип Шор, нарешті, дістався Одеси; але це було вже зовсім інше місто, не те, що знав колись Осип.

Боротьба з бандитизмом

Під час Визвольних Змагань 1917-1921 років в місті Одесі влада змінювалася понад 14 разів. Бували навіть такі випадки, що різні райони міста контролювали різні угрупування: УНР, анархісти, більшовики, білогвардійці та банда «Мішки Япончика» (Михайла Вінницького). Бандитизм набрав у місті нечуваних обертів, тому одесити, не бажаючи з цим миритися, об'єднувалися у так звані народні дружини місцевої міліції. Керували цими групами інспектори карного розшуку.

Саме таким інспектором і став Осип, котрий тільки-но повернувся до рідного міста. Він вступив на службу до ЧК. Зробив він це завдяки брату, якого Остап поважав і вважав за приклад. Натан працював у міліції, і Остап вирішив наслідувати його. Також цікавим фактом є те, що Євгеній Петров теж служив у карному розшуку Одеси саме в ці буремні роки.

Всього лише за кілька перших місяців роботи Осип Шор встиг розкрити справи про пограбування банків та мануфактури, заарештовував грабіжників під час злочину, а також влаштовував численні засідки на бандитів. У кінці 1918 року Шор здійснив три облави на членів банди Мішки Япончика. У перестрілках загинули дев'ять найближчих до нього «авторитетів». Після цього Мішка Япончик оголосив Осипа своїм головним, «кровним ворогом».