Архіви України — сукупність архівних установ та систем, що існували в минулому. Мережа архівних установ різних регіонів України, пов'язаних з історією державних інститутів, громадських, релігійних об'єднань і рухів. Архівні установи обумовлені історичними змінами в адміністративно-політичному та адміністративно-територіальному устроях держави.
Історія
Архіви Київської Русі З утворенням Давньоруської держави та поширенням писемності на її землях виникли перші архіви. Основними центрами зосередження найдавніших писемних документів були великокнязівський двір, церкви, монастирі та приватні зібрання.
Київський великокнязівський архів З виникненням централізованої держави формувався й апарат управління. На чолі держави стояв князь із дружиною. Члени князівської дружини (мечники, тіуни та ін.) за дорученням князя виконували важливі функції управління й суду. Окремими містами і волостями керували посадники, а міські ополчення очолювали тисяцькі. У віданні дружинників, бояр були важливі сфери економічного, політичного життя. У результаті їх діяльності створювалися документи внутрішньополітичного управління (донесення, свідчення), місцем зосередження яких була князівська канцелярія. Поява у князівських дворах (не лише у центрах земель, але й в удільних столицях) князівських канцелярій була пов'язана, перш за все, постійними зовнішньополітичними контактами, які супроводжувалися угодами та іншими юридичними документами. Сліди таких угод, які мали можливість бачити літописці, збереглися в текстах самих літописів. Можна сперечатися про їх число і стосовно конкретних гіпотезЮрасовский A. B. К вопросу о степени аутентичности венгерских грамот XII в. Ипатьевской летописи // Древнейшие государства та территории СССР. Мат. и исслед. −1981 г. — М., −1982. — С. 189–193., але щодо їх наявності сумнівів немає. В окремих випадках (на жаль дуже рідко) збереглася пряма вказівка літописця на таку угоду («обіт»): «єго же за множеством весь не списахом».Котляр М. Ф. Дипломатія Галицько-Волинської Русі (Тенденції. Напрямки. Методика досліджень) // Четвертий міжнародний конгрес україністів. — Одеса. 26-29 серпня 1999 р. -Історія. — Ч. 1. — 1999. — С.67-73. З рубежа XII–XIII ст. збільшилася необхідність захисту раніше наданих земельних і адміністративно-господарських прав та привілеїв з допомогою правових документів, зросло число актів, княжих статутів та інших правових постанов. Нерозвиненість державних структур не дозволила архівам виокремитися в самостійні установи, й документи довгий час з канцелярії надходили до державної скарбниці (казни).Брайчевський М. Ю. Київський великокнязівський архів Х-ХІІІ ст. // Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доп. респуб. наради, грудень 1988 р. — К., 1988. — С. 102 Київський великокнязівський архів, разом із книгозбірнею та скрипторієм, зберігався в Михайлівському приділі Софійського собору, формуючи відому Софійську бібліотеку Ярослава Мудрого, засновану, за літописними даними, у 1037 р. В Софійській бібліотеці, крім книг релігійного та світського змісту, грецьких і болгарських рукописів, творів давньоруською мовою, зберігалися юридичні та дипломатичні акти. Тут зосереджувалися й приватні акти, купчі, оскільки Софійських собор виконував роль князівського терему.Солонська Н. Г. Літописні джерела до історії формування бібліотеки Ярослава Мудрого // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомч. збірн. наук. пр.. — К., 2001. — Вип. 3. — С. 211–212. У великокнязівському архіві зосереджувалися важливі юридичні документи: «Руська правда», «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха», церковні устави Аскольда, Володимира, Ярослава, «Заповіт Ярослава Мудрого», приватне й дипломатичне листування великих князів, міждержавні договори. Давньоруські літописи подають тексти міждержавних угод київських князів, зокрема перших договорів Києва з Константинополем (907, 911, 944, 971 рр.). Подібні договори складались у двох примірниках («на двою харатью»), на одному з яких зазначалися імена руських послів («імена наша написана»), а на іншому — грецьких. Саме цей останній примірник призначався для київських князів. Серед інших, тут зберігалися затверджені візантійськими імператорами і надіслані через послів грамоти з текстами договорів Русі з Константинополем 944 р. та 971 р.
Стан збереження
Автентичні тексти міждержавних угод не збереглися, зміст давньоруських актів відзеркалено у наративних джерелах — літописах.
Монастирські архіви
Другим важливим місцем зосередження документів у Давньоруській держави були церковні архіви, які формувалися при церквах, монастирях, митрополичих та єпископських катедрах з часу запровадження християнства й інституційного утвердження церкви на території України. Документи зберігалися в монастирських ризницях разом із культовими речами (церковним начинням) та богослужебними книгами. При архівах-бібліотеках монастирів виникали скрипторії, де створювалися літописні зводи, публіцистичні й літературні твори. При Київській митрополії існували канцелярія й архів, де зосереджувалися важливі державні документи, духовні та дарчі грамоти. Давньоруська Православна Церква була не лише важливим духовним та культурним осередком, численні пожертви й придбання земель перетворили її на великого землевласника. Земельні пожалування Церкві великі князі та феодали підтверджували тестаментами, які разом із документами про заснування монастирів, привілеями та документами на право володіння зберігались у монастирських архівах.
Стан збереження
Церковні архіви Київської Русі майже не збереглися: ворожі навали, війни, природні катаклізми — основна причина втрат найдавніших документів.
Архіви Галицько-Волинського князівства
Архів князівської канцелярії
Одним із завдань князівської канцелярії було збирання й зберігання документів, які відображали різноманітні сторони політичного, економічного, культурного життя Галицько-Волинського князівства. Очолював князівську канцелярію хранитель «великої печатки» — печатник, функції якого були схожими з функціями канцлера у сусідніх Угорщині, Мазовії та інших землях. Вперше уряд печатника з'явився у Галицькій землі на початку XIII ст. Печатник-канцлер князя Данила Романовича — Кирило († бл. 1281 р.) з 1247 р. зайняв престол київського митрополита. Більшість вірогідних печатників також були духовними особами. Відомості про «малу печатку» дозволяють припускати, по аналогії з сусідніми країнами, також наявність уряду віце-канцлера. До князівської канцелярії повинні були входити перекладачі, писарі, які складали чернетки угод та документів, копіїсти та архіваріуси. Розвиток державного документу в Галичині та на Волині у XIII–XIV ст. випереджав аналогічні процеси в інших землях, що було зумовлено широкими контактами не тільки з сусідніми угорськими та польськими землями, південнослов'янськими державами і Візантією, але й з австрійськими, саксонськими та іншими більш віддаленими землями, де правова культура мала більш глибокі писемні традиції.Купчинський О. Із спостережень над розвитеом документа та діяльністю князівської канцелярії Галицько-Волинських земель XIII — першої половини XIV століть // Записки НТШ. — Т.231. — 1996,- С.44-108. При княжому дворі зосереджувалися документи про адміністративне управління, військові (князь зберігав списки бояр, які за його наказом з'являлися для війни чи охоронної служби), судові, фінансові, церковні справи, дипломатичні зв'язки Галицько- Волинського князівства з іншими князівствами Русі та іноземними державами. До канцелярії Данила Романовича надходили документи з Риму, Кракова, Риги, Сараю та інших міст. Усі ці документи перекладалися. За потреби, на них давалися відписи. Копії відписів, як і самі документи, зберігалися в князівському архіві. В князівській канцелярії вівся облік наявного земельного вотчинного фонду, зберігалися документи, які фіксували юридичні зміни у володінні землею, а в князівській казні зосереджувалися переважно тестаменти галицько-волинських князів на право успадкування їхніми нащадками земель та іншої власності.Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — С. 32-35.
Стан збереження
За підрахунками дослідників історії Галицько-Волинського князівства, в оригіналах і списках збереглося понад 20 актових джерел за період від 1282 до 1341 рр. — здебільшого документів, надісланих князівськими та міськими канцеляріями Галичини й Волині за кордон. Із княжої канцелярії в м. Володимирі (на Волині) походять відомі нині грамоті XIV ст. останніх галицько-волинських князів Андрія і Лева, Юрія II Болеслава. З канцелярій галицько-волинських правителів збереглися переважно акти, написані відповідно до загальноприйнятих на той час правил дипломатики латинською мовою.Купчинський О. А. Про принципи підготовки до видання корпусу документів Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV ст. // Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку. Тези доп. республ. наради, грудень 1988. — К., 1988. — С. 107–109. Тексти грамот, договорів та тестаментів в певній мірі зберегли літописні зводи, оскільки укладачі літописів послуговувалися княжими та монастирськими архівами, зверталися до актового матеріалу, давніших літописних редакцій, грецьких хронографів, які зберігалися при великокнязівській казні та церковних ризницях.
Монастирські архіви
У Галицько-Волинській державі значно зросли церковні архіви при єпископських катедрах (у 1302–1303 рр. галицька єпископія була реорганізована в митрополію), монастирях, церквах. Монастирі й церкви, засновані галицько-волинськими князями, крім маєтностей, грошових і речових пожертв отримували й богослужебні книги. На книгах із ризниць робили записи різного характеру. Маргіналії містять важливу інформацію про внутрішнє (господарювання, ведення скарбничих, торговельних справ, землеволодіння) та зовнішнє (зносини з Візантією) життя духовних корпорацій. Рукописні книги й документи поповнювали архіви-бібліотеки при церковних ризницях. Хранителями церковних архівів були ризничі.
Приватні зібрання
Нагромадження і зберігання документів призводило до зростання обсягу і вагомості князівських, церковних і монастирських архівів. Водночас створювалися не лише архіви великих феодалів, але й купців, можливо, й окремих ремісників. З'являлися колекціонери світських рукописів, релігійних творів та інших пам'яток руської й зарубіжної писемності.
Архіви доби Великого князівства Литовського
У XIV–XVI ст. українські землі Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини опинилися під владою Великого князівства Литовського (ВКЛ), яке успадкувало давньоукраїнські архівні традиції. Особливістю державного устрою ВКЛ було зосередження центрального управління в руках великого князя. З великокнязівської канцелярії, яка мала загальнодержавний характер, виходили документи, що регламентували життя на території ВКЛ: господарство, фінанси, військову справу, суд, зносини з іншими державами. Централізація влади у ВКЛ відобразилася і на архівах. Важливе нововведення в діловодстві середньовічних установ — регістри (реєстри) — книги з записом текстів вихідних документів, що було поштовхом для розвитку різновидів актових книг, до яких вписували різні документи. Упровадження актових книг в Україні було зумовлено поширенням на українських землях польської системи права, поділом території на воєводства та запровадженням, на зразок польських, адміністративно-судових установ, зокрема, шляхетських судів — земських і ґродських, підкоморських. Певні традиції давньоруського діловодства продовжували зберігатися в деяких частинах України ще у XVI ст. Незважаючи на використання технологій актового діловодства на всіх українських землях, спостерігаються його мовні особливості на певних регіонах. Так, у Галичині діловими вважалися латинська і польська мови, на Правобережжі — українська (до кінця XVII ст.), а на Лівобережжі — переважно російська мова.