Носі́вка — місто в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області. Розташоване на річці Носівочці. Залізнична станція. Населення — 13,1 тис. осіб (1 січня 2025). Адміністративний центр Носівської міської громади, у 1923 — 2020 роках було центром Носівського району Чернігівської області.
Топоніми Історичні райони Носівки: кутки — Буняківка, Вербів (за назвою колишнього села), Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка (за прізвищем), Енгельса (за назвою колишнього колгоспу), Ємцівка (за прізвищем), Зборня, Кірова (за назвою колишнього колгоспу), Клинок, Кривенківка (за прізвищем), Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка (за прізвищем), Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Побідит (за назвою колишнього підприємства), Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка (за прізвищем), Сениківка (за прізвищем), Сільгосптехніка, Спащина (за назвою Спаського храму), Троєщина, Федченківка (за прізвищем), Фрунзе (за назвою колишнього колгоспу); Острів — Куликів; Ставки —Центральний (русловий ставок на річці Носівочка площею 2,0 га), ПМК (район цукрозаводу), Перевал, Лиман, Млинок, а також каскад невеликих руслових ставків у межах міста. Болото — Клепала; Урочища — Вишнякове, Струга, Осове; Могили — Шаулина, Кругла, Розрита; Ліси — Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали); Річки — Носівочка, Струга (пересохла), Остер; Греблі — Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова; Поля — Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, УшковщинаПавленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с., ISBN 978-966-502-543-6. Мікротопонім (2013)
Історія Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х років було залежне від держави Джучидів.
У середині XIV століття захоплена литовськими феодалами та увійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.
До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997. — С. 25Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.
З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.
У 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.
У 1662 та 1679 роках Носівка була спалена військами Кримського ханства.
У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 дворів (чоловіків та вдів). Згадано 4 мірошників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230.
У 1719 році в селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру«Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — с. 4.
У XVIII столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.
З 1751 року власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.«Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137. У 1786 році головним землевласником був генерал-поручник граф П.Ф.Апраксін, зять К.Розумовського.Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России. ‒ К., 1851. ‒ 724 с.,с.433
Опанас Шафонський у праці «Чернігівського намісництва топографічний опис» (1786) так описує Носівку:
У XVII—XVIII століттях в Носівці діяло п'ять козацьких шкіл, богодільні, проте вже 1859 року, внаслідок антиукраїнської політики російської імперії, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.
У 1861 році через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. З нагоди про це перед спорудою залізничної станції та у дворищі кобзаря Василя Нечепи встановлені погруддя поета.
У 1866 році у Носівці налічувалось 1991 дворів, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, два цегельних заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Володимир Мусін-Пушкін.
У 1885 році- центр волості Ніжинського повіту Чернігівської губернії. 2433 двори, 12 119 мешканців.
У 1897 році вже налічувалось 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.
З 1917 року у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної РадиІ. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок.
У січні 1918 року місто окуповане більшовицькими військами, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 року всі поміщицькі, графські землі були розкрадені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.
8 березня 1918 року до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами й місто було звільнене від більшовиків. Весною 1918 року в Носівці був створений осередок Спілки хліборобів.
24 січня 1919 року більшовицький Таращанський полк 1-ї української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки, тим самим розпочавши другу більшовицьку окупацію. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.
29 серпня 1919 року в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі й цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.
19 листопада 1919 року до Носівки втретє увійшли радянські окупаційні війська. У грудні 1919 року носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.
З 1921 року постійна комуністична влада.
У 1932—1933 роках багато носівчан померло внаслідок голодомору, який організувала радянська влада. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан
З 1960 року Носівка отримала статус міста. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.
У 1960—1980-х роках проведена реконструкція адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарникarhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!».
У 1961 році перед вокзалом залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 році через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події
У травні-червні 1991 року в Носівці відбулися голодування вчителів та масові протести, які отримали розголос у всеукраїнських масмедіа та привели до зміни керівників Носівського району.
Населення Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, ос. Доля Українська 15 372 97,17 % Російська 339 2,14 % Інші 108 0,69 % Разом 15 819 100,00 %
Економіка
З 2010 року в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.
Освіта
У Носівці є шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівська початкова школа, Носівський ліцей № 1, Носівська гімназія № 2, Носівська гімназія № 3, Носівський ліцей № 5, музична школа, будинок школяра, спортивна школа.
З 1970 року в Носівці діяла станція юних техніків, яку очолював Василь Кияниця. У 2020 році станція реорганізована у Комунальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості» Носівської міської ради.
Найновішим навчальним закладом у Носівці є відкритий 1 вересня 2020 року Носівський ліцей № 5.Носівський ЗСО № 5, сайт на платформі WixНосівський ліцей № 5, Енциклопедія Носівщини Школа має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти — початкової; базової середньої та профільної середньої. Будівля школи має три поверхи, корисну площу близько 5 тис. кв м та розраховане на 520 учнів. Станом на 1 вересня 2020 до школи зарахували 380 учнів. Приміщення школи почали зводити в 1989-му. Довгі роки воно мало статус довгобуду. Активізувати роботи на об'єкті і вивести його на завершальну стадію дозволило включення школи до національної програми «Велике будівництво».Програма Президента України «Велике Будівництво-2020». Об'єкти / упоряд. Ю. Голик. — Харків: Фоліо,2020. — 1026 c. Іл. ISBN 978-966-03-9894-8, сторінки 481—482. На завершальному етапі опорядження фінансову допомогу на суму 1,5 млн грн надав Український Аграрний Холдинг — долучав до роботи своїх дизайнерів для оформлення внутрішніх приміщень та актової зали. Загальна вартість проєкту — понад 57 млн грн (в цінах 2020 року). 22 липня 2020 Уряд розпорядився передати новозбудовану Носівську школу № 5 у комунальну власність Носівської міської ОТГ. 24 липня 2020 на 70 сесії Носівської міської ради прийняли школу на баланс територіальної громади. Як юридична особа школа зареєстрована 31 липня 2020. При відкритті школи сюди перевели увесь педколектив та 320 учнів школи № 4, яка раніше обслуговувала мікрорайон. Відкриття школи зменшило перевантаженість школи № 1 і дало можливість закрити школу № 4. Директор ліцею: Куїч Олена Миколаївна.
Зв'язок Послуги доступу інтернет-зв'язку у Носівці надають: за технологією ADSL: Укртелеком за технологією FTTB та GPON: Юасітіhttp://uacity.net.
Культура, медіа, релігія
З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»Відзначення ювілею «Носівських вістей».