Зрубна культурно-історична спільність (зрубна КІС) — етнокультурне утворення доби пізньої бронзи (XVIII—XII ст. до н. е.), розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи від Уралу на сході до річки Дніпро на заході, від річки Кама й правих приток Оки на півночі до азово-чорноморських степів на півдніАрхеологический словарь. — М., 1990..
Термін «спільність» означає, що тодішнє населення мало ряд загальних традицій, проте через велику територію розселення, взаємодії з іншими етнокультурними групами у різних краях мало специфіку культурних традицій.
Історія дослідження Першовідкривачем зрубної культури є В. О. Городцов, який в 1901—1903 роках у процесі дослідження курганних старожитностей Сіверського Дінця звернув свою увагу на поховання в дерев'яних рамах — зрубахГородцов В. А. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии, 1901 года // Труды XII АС. — М., 1905 — Т. 1.. Саме за конструктивними особливостями поховальної споруди виділена ним культура отримала назву зрубноїБерезанская С. С., Отрощенко В. В., Чередниченко Н. Н., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. — К., 1986..
Концепцію походження культури від полтавкинських пам'яток Заволжя та міграції її на пізньому етапі розробила в середині 50-х років XX ст. О. О. Кривцова-ГраковаКривцова-Гракова О. А. Степное Поволжье и Причерноморье в эпоху поздней бронзы // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1955. — № 46.. У 70-х роках М. Я. МерпертМерперт Н. Я. Древнейшая история степной полосы Восточной Европы III — начало II тыс. до н. э.: Автореф. Дис. … д-ра ист. наук. — М., 1968. та Є. М. ЧернихЧерных Е. Н. Древнейшая металлургия Урала и Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1970. — № 172. звернули свою увагу на локальні відмінності всередині зрубної культури і ввели поняття «зрубної культурно-історичної спільності», що відбивало її культурну строкатість. У 90-х роках В. В. Отрощенко розробив концепцію розвитку зрубної культурно-історичної спільності від сінташтинської, доно-волзької абашевської, бабинської культур та пам'яток Середнього Поволжя у процесі їхньої етнокультурної взаємодіїОтрощенко В. В. О возможности участия полтавкинских и катакомбных племен в сложении срубной культуры // Советская археологи. — 1990. — № 1..
Господарство Населення займалося скотарством, землеробством, бронзової металургією. Жило в поселеннях на берегах невеликих річок. Користувалося знаряддями праці та прикрасами з бронзи (ножі, шила, браслети та іншими), глиняним горшкоподібним й гострореберним посудом з геометричним орнаментом, прокресленими малюнками та знаками.
Поховання Похоронний обряд — поховання в курганах. Могильні ями перекриті плашками або колодами. Померлих клали в скорченому положенні, частіше на лівий бік, з кистями рук перед обличчям. Відомі випадки кремації.
Варіанти культурно-історичної спільністі
Покровська зрубна культура
Покровська зрубна культура (XVIII—XV вв. до н. э.) розповсюджена в степовій та лісостеповій смузі від Сіверського Дінця до Волги. Окремі пам'ятки представлені на Уралі.
Дослідження Епонімною пам'яткою є Покровський могильник у саратовському Поволжі, який буд досліджений П. С. Риковим у 20-х рр. XX ст. у м. Покровськ (зараз Енгельс)Rykov P. Die Chvalinsker kultur an der Unteren Volga // ESA. — Helsinki, 1927. — T. 1..
Виділена на початку 90-х рр. М. М. МаловимМалов Н. М. О выделении покровской культуры // Проблемы культур начального этапа эпохи поздней бронзы Волго-Уралья: Тезисы вторых Рыковских чтений. — Саратов, 1991. та О. В. КузьміноюКузьмина О. В. Соотношение абашевской и покровской культур // Конвергенция и дивергенция в развитии культур эпохи энеолита-бронзы Средней и Восточной Европы. — СПб, 1995. — Ч. 2. як покровська культура.
Сформувалася на базі доно-волзької абашевської культури при безпосередньому впливі сінташтинської та пам'яток потаповського типу Середнього Поволжя.
Пам'ятки представлені поселеннями, могильниками, скарбами, копальнями, майстернями та випадковими поодинокими знахідками.
Поселення Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Найбільш досліджені поселення — Усове озеро, Ільїчівка, Янохине, Рубці, Проказине та с. Дмитрівка Бердянського району Запорізької області.
Житла — наземні, землянки та напівземлянки каркасно-стовпової конструкції з двосхилим або шатровим дахом. Стіни складені з дерну, деревини, рідко — каміння. У великих будівлях житлова частина частіше за все відокремлена від підсобно-господарської. Усередині жител розташовувалося один чи декілька вогнищ, ями, інколи колодязьМерперт Н. Я. Из древнейшей истории Среднего Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. — 1958. — № 61..
Поховання Поховальні пам'ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Розміщуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегам річок, рідше — на вододілах. Курганні могильники покровської культури включають невелику кількість насипів — від 2 до 15. Курганний насип зводився після здійснення останнього поховання. Кількість поховань у кургані варіює від 1 до 100. Поодинокі кургани та великі некрополі є рідкістю.
Померлих хоронили в підпрямокутних ямах, інколи у зрубах в скорченому стані, на лівому боці, у позі адорації, головою на північ. Як поховальний інвентар слугує посуд, рідше — зброя та прикраси. В могилах також фіксуються кістки тварин — залишки м'ясної їжі.
Найбільш досліджені могильники — Покровський, Староябалаклінський, НовопавловськийОтрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. — Воронеж, 2003. — Вып. 17..
Вироби Керамічний комплекс культури репрезентований здебільшого гострореберними горщиками з геометричним орнаментом. Знаряддя праці та зброя з каменю представлена різноманітними сокирами та булавами, наконечниками стріл, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотертками та абразивами.
Відомі і прикраси — фаянсові намистини, жолобчатими скроневими підвісками та браслетами.
Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл.
Знаряддя з металу представлені сокирами, серпами, теслами та долотами, проколками, колодковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків'ям.
Розповсюджені також і прикраси з бронзи, сурми, золота: каблучки, скроневі кільця, бляшки, браслети.
Основу господарства носіїв покровської культури становило стійлове та відгінне скотарствоАрхеологія України: Курс лекцій. — К., 2005.Археология. — М., 2006.
Етнічна належність Населення покровської зрубної культури в етнічному плані представляє індоіранську етнічну групу і мало певні ознаки індоарійського етносу на ранньому етапі її розвиткуЕтнічна історія давньої України. — Київ. 2000..
Бережнівсько-маївська зрубна культура
Бережнівсько-маївська зрубна культура (XVII—XII ст. до н. е.) розповсюджена у степовій та лісостеповій смузі від Інгульця до Волги. Епонімними пам'ятками є Бережнівський курганний могильник у Надволжі та Маївський могильник поблизу с. Верхня Маївка Дніпровського району у Надпоріжжі. У 1970-х роках Н. К. Качаловою був виділений бережнівський тип пам'ятокКачалова Н. К. О локальных различиях в лесостепной срубной культуре // Археологический сборник Государственного Эрмитажа. — Л., 1977. — Вып. 18., а І. Ф. Ковальовою маївськийКовальова І. Ф. Маївський локальний варіант зрубної культури // Археологія. — 1976. — Вип. 20.. Спільні риси поховального обряду дозволили В. В. Отрощенко об'єднати два типи в окрему бережнісько-маївську культуру у складі зрубної культурно-історичної спільнстіОтрощенко В. В. О двух линиях развития культур племен срубной общности // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. — Запорожье, 1994. — Вып. 2.. Ю. М. Бровендер виділяє у її середовищі степанівський тип пам'ятокБровендер Ю. М. Степановский тип памятников бережновско-маёвской срубной культуры // Пам'ятки археології Подніпров'я. — Дніпропетровськ, 2000. — Вип. 3..
Сформувалася на базі бабинської та покровської зрубної культури.
Пам'ятки представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками, копальнями, майстернями, скарбами та поодинокими випадковими знахідками.
Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень.
Житла представлені землянками, напівземлянками та неземними будівлями з кам'яними підмурками стін. Для опалення жител використовували вогнища.
Могильники Поховальні пам'ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Курганні некрополі розташовуються здебільшого на терасах або узвишшях по берегах річок, рідше — на вододілах. Включають невелику кількість насипів, як правило, з декількома досипками. Практикувалося спорудження довгих курганів. Померлих ховали здебільшого у підпрямокутних ямах, інколи у кам'яних скринях та зрубах в скорченому стані, на лівому боці, головою на схід. Відомі також і кремації. Ґрунтові могильники бережнівсько-маївської культури розташовуються здебільшого на терасах та на невеличких природних підвищеннях у заплаві — в безпосередній близькості від річок та синхронних їм поселень.
Поховання представлені інгумаціями та кремаціями. Поховання за обрядом інгумації здійснювалися у підпрямокутних ямах та кам'яних скринях. Поховань в зрубах на території ґрунтових могильників не зафіксовано. Кремації репрезентовані похованнями в посудинах-урнах та в невеликих ґрунтових ямках. Як поховальний інвентар слугує посуд, рідше трапляються вироби з металу.
Вироби Кераміка представлена слоїками, горшкодібними та гострореберними посудинами з геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних та похилих ліній, канелюр, зигзагів, ялинок та інших геометричних візерунків. Інколи на посудинах, здебільшого у верхній частині, зустрічається шнуровий орнамент та різноманітні знаки у вигляді хрестів, солярних знаків, прямокутників, схематичних антропоморфних та зооморфних зображень.
Ряд дослідників вбачає у них примітивне піктографічне письмо. Зміст цих знаків досі не розшифрований.
У похованнях також зустрічається й дерев'яний культовий посуд, інколи з бронзовими окуттями.
Знаряддя праці та зброя з каменю представлені різноманітними сокирами та булавами, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотертками й абразивами.
Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу репрезентовані сокирами, серпами, теслами та долотами, колодковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків'ям.
Розповсюджені і прикраси з металу: каблучки, скроневі сережки, підвіски з дроту. Основу господарства становило стійлове та відгінне скотарство, яке доповнювало землеробство. В етнічному плані носії бережнівсько-маївської культури представляють іраномовну групу індоєвропейської мовної сім'ї. Останнім часом активно ведеться наукова дискусія відносно верхньої хронологічної межі зрубної культурно-історичної спільності. Деякі дослідники подовжують її час існування до IX—VIII ст. до н. е.Берестнев С. И. Срубная культура Лесостепного Левобережья Украины: Афтореф. Дис. … д-ра ист. наук. — Харьков, 1983.
Господарство Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось рільництвом. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного рільництва у господарстві зрубних племен. У передкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Тим не менш, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні.
Металургія