Соціальне підприємництво — використання стартапів та інших засобів підприємництва для розробки, фінансування та реалізації рішень соціальних, культурних або екологічних проблем. В цьому аспекті соціальне підприємництво зближується з третім сектором. Концепція соціального підприємництва може бути застосована до широкого спектра організацій, різних за розміром, що мають різні цілі .
Суб'єктом і провідником соціального підприємництва виступає соціальний підприємець. Якщо традиційні підприємці, як правило, оцінюють успішність своєї діяльності, орієнтуючись на прибуток, виручку (обсяг продажів) або вартість акцій, то для соціального підприємця головним критерієм успішності стає «соціальна віддача»Thompson, JL, The World of the Social Entrepreneur, The International Journal of Public Sector Management, 15 (4/5), 2002 p.413. Прибуток може братися до уваги, але не як самоціль, а як засіб для подальшого просування до досягнення соціальних або культурних цілей. Серед інших важливих ознак соціального бізнесу: інноваційність, самоокупність і фінансова стійкість, масштабованість і тиражованість.
У сучасному вигляді соціальне підприємництво виникло в 1980-ті роки і вступило в фазу бурхливого розвитку в 1990-ті, внаслідок комплексу причин, головними з яких називаються зростання і активізація некомерційних організацій, розвиток транспорту і інфраструктури, поява новітніх засобів зв'язку. Уявлення про соціальне підприємництво еволюціонує впродовж декількох десятиліть, паралельно з розвитком самої сфери діяльності. Невирішеною залишається проблема точного визначення соціально-підприємницької діяльності .
Соціальні підприємства можуть приймати різні організаційно-правові форми: чисто некомерційні, чисто комерційні, різноманітні гібридні . Лідерами в області розвитку соціального підприємництва вважаються Велика Британія, США, Італія, Словенія, країни Скандинавії, Республіка Корея, Малайзія, Індія, Бангладеш, деякі країни Африки . Правовий статус соціальних підприємців в світі сильно різниться: від повної відсутності визнання до створення унікальних корпоративних форм, найчастіше розроблених спеціально для потреб соціальних підприємців, передбачених законодавствами деяких західних країн .
Згідно з деякими дослідженнями, суспільство містить дуже невелику кількість представників, що володіють особистими якостями і світоглядом, які необхідні соціальному підприємцю. Своєю чергою соціальні підприємці стикаються з труднощами при взаємодії з суспільством і часто змушені виступати з компромісними ініціативами. Критики самої концепції соціального підприємництва вказують на її суперечливість і в принципі ставлять під сумнів можливість альтруїстичних форм капіталізму .
Концепція соціального підприємництва
Ідея соціального підприємництва помітно відрізняється від основ підприємництва традиційного, проте між цими типами ділової активності є ряд спільних рис. Ще на початку XIX століття французький економіст-класик Жан-Батіст Сей характеризував підприємця як того, хто «переміщує економічні ресурси з області меншою продуктивності в область більшої продуктивності і доходу» Martin, RL, & Osberg, S. (2007). Social entrepreneurship: The case for definition. Stanford social innovation review , 5 (2), 28-39.. Подібно до того, як традиційний підприємець (наприклад, Генрі Форд, Стів Джобс) змінює продуктивність традиційних економічних ресурсів, соціальний підприємець, як зазначав теоретик менеджменту Пітер Друкер, змінює продуктивність всього суспільства.
Соціальне підприємництво в сучасному суспільстві передбачає альтруїстичну манеру ведення бізнесу, зосереджену на громадських вигодах. Дослідники відзначають, що соціальне підприємництво стимулює соціальні зміни, навіть якщо його організаційні форми є невеликими і нежиттєздатними з точки зору економічної доцільності. Цей вплив розглядається соціальним підприємцем як вигодоотримування, оскільки успіх соціального підприємства залежить від ряду факторів, пов'язаних з соціальним впливом і не пріоритетних для традиційних підприємств. Тому деякі автори вважають, що різниця між «підприємництвом» і «соціальним підприємництвом» полягає, перш за все, в цілепокладанні: на відміну від класичних підприємців, соціальні підприємці не прагнуть до вилучення максимуму прибутку, а націлені на зміну несправедливих суспільних умов, створення продуктів або послуг, що сприяють соціальним перетворенням .
Соціальні підприємці, як правило, мають справу безпосередньо з гострими соціальними проблемами, причому прагнуть розглядати їх в широкому контексті, на перетині різних сфер знань, теорій і дисциплін. За деякими оцінками, такий підхід дає краще розуміння коренів громадських проблем, дозволяє розробляти інноваційні рішення і мобілізувати наявні в розпорядженні ресурси в глобальному масштабі. Як приватні, так і державні агентства у всьому світі надають підтримку нужденним громадам і окремим особам в цілому на мільярди доларів на рік. Така підтримка може сприяти формуванню і широкому поширенню інноваційних ідей.
Історія
Передумови Подумайте про відомих вам соціальних підприємців, будь то Флоренс Найтінгейл (родоначальниця професії медсестри), Джиммі Вейлз (Wikipedia) або Венді Копп (Teach For America). Нікому з них не були потрібні знання астрофізики або чогось подібного, щоб побачити велику проблему і уявити собі можливе рішення . Білл Дрейтон, засновник фонду «Ашока»
У сучасному вигляді соціальне підприємництво виникло в 1980-і роки, проте витоки явища, можливо, набагато старше. До числа тих, чия діяльність може служити прообразом соціального підприємництва, дослідники та ентузіасти відносять засновника ордена францисканців Святого Франциска Ассизького (початок XIII століття а) ; Роберта Оуена, засновника кооперативного руху (перша половина XIX століття); Флоренс Найтінгейл, засновницю для медсестер у Великій Британії, що розробила прогресивні стандарти роботи медсестер і сприяла їх широкому поширенню (1860-і роки); Віноба Бхаве, засновника індійського руху (1950-і роки), і багатьох інших. У XIX і XX століттях деякі з найуспішніших соціальних реформаторів сприяли поширенню інновацій, корисність яких в соціально-культурній, освітній, та сфері охорони здоров'я була оцінена так високо, що вони були впроваджені в національних масштабах за підтримки держави чи бізнесу . В Російської імперії ранні форми соціального підприємництва з'явилися на рубежі XIX—XX століть. Як приклад можна назвати будинок працьовитості, заснований батьком Іоанном Кронштадтський. Тут кожен, хто потребує (від одиноких матерів до бездомних) міг знайти собі роботу, отримати притулок. Ідея будинків працьовитості пізніше розповсюдилася по всій Росії.
У 1980-1990-і роки соціальне підприємництво переживало бурхливий розвиток — спочатку як ідея, що привертала дедалі більше число прихильників, потім вже в вигляді концепції зі своєю термінологією і теоретичною базою . Якраз на два останніх десятиліття XX століття припало вибухове зростання некомерційних організацій. Якщо до початку 1980-х їх число в усьому світі не перевищувала , і переважна безліч становили американські НКО, то до кінця 1990-х їх нараховувалося мільйони, причому саме США стали основним «центром зростання». В результаті виник новий багатомільярдний сектор економіки — цивільний, або, як його часто називають, третій сектор, поряд з державним і приватним секторами. Згідно з однією з точок зору, поштовхом до його появи стала концепція , яка подається адміністрацією Рейгана в середині 1980-х, коли була зроблена спроба знизити розмір федерального уряду і скоротити його бюджет. Відповідальність за багато соціальних послуг була перекладена на регіони, при цьому численні благодійні організації (НКО) позбулися свого головного джерела фінансування і в умовах зростання попиту на їхні послуги були змушені шукати заробіток. Це і призвело до виникнення феномена соціального підприємництва в його сучасному вигляді.
Називаються і фундаментальніші причини підйому соціального підприємництва в багатьох країнах світу. Це так звана «всесвітня мобілізація» і викликана нею «соціальна революція», коріння якої слід шукати в зростанні добробуту населення Землі, підвищення рівня грамотності, інформованості та правосвідомості, активізації феміністських і інших правозахисних рухів, консолідації інших соціальних груп і співтовариств. Вирішальну роль зіграла поява нових засобів зв'язку, розвиток транспорту, фінансових інститутів і, як наслідок, падіння або ослаблення багатьох бар'єрів для переміщення людей, що раніше було важко здолати, ідей і грошових коштів: просторових, тимчасових, інформаційних та, зокрема, мовних. У той же час, разом з усіма цими благами до величезного числа людей прийшло гостре усвідомлення безлічі вад і недосконалостей сучасного суспільства, а також глибоке розчарування в державних і приватних інститутах, нездатних, на їхню думку, впоратися з вимогами часу. Результатом стало прагнення громадян змінити життя на краще своїми силами.
Популяризація, організація ринку, визнання
Терміни «соціальне підприємництво» () і «соціальний підприємець» () вперше згадуються в 1960-1970-х роках в англомовній літературі, присвяченій питанням соціальних змін Наприклад, в публікації Джей Бенкса The Sociology of Social Movements (London, MacMillan, 1972) соціальним підприємцем названий англійський філософ і один з перших соціальних реформаторів XIX століття Роберт Оуен.. Вони увійшли в широкий ужиток в 1980-х роках, як вважається, завдяки популяризації з боку американського бізнес-консультанта і менеджера Білла Дрейтона, якого часто називають «хрещеним батьком соціального підприємництва».
У 1980 році Дрейтон заснував фонд «Ашока», що став першою організацією, яка цілеспрямовано займається виявленням і підтримкою соціальних підприємців в усьому світі. До 2016 року кількість членів-стипендіатів фонду досягла 3000, серед них представники . Фонд «Ашока» не користується державним фінансуваннямBoris, Joseph."Bridging Brazil's digital divide". UPI NewsTrack . February 22, 2001.. — всі засоби, за інформацією самого фонду, організація отримує від західних благодійних фондів і великих приватних жертводавців. 1987 року досвід Дрейтона був вперше промасштабован: за моделлю фонду «Ашока» інвестор Ед Коуен заснував інший великий фонд — Echoing Green.
Віхою в історії популяризації соціального підприємництва стала публікація британського журналіста Чарльза Лідбітера «Пришестя соціального підприємця» (, 1997.C. Leadbeater, The Rise of the Social Entrepreneur, Demos, London, 1997.)Wee-Liang, Williams, John, and Tan, Teck-Meng. «Defining the 'Social' in 'Social Entrepreneurship': Altruism and Entrepreneurship.» The International Entrepreneurship and Management Journal. no. 3 (2005): 353—365. . 1997 року британський соціолог, громадський діяч і політик Майкл Янг відкрив в Лондоні «Школу соціальних підприємців» (). До 2016 року філії школи діяли по всій Великій Британії, а також в Австралії, Канаді і Ірландії. Професор Гарвардського університету Деніел Белл назвав Янга «найуспішнішим у світі підприємцем в області соціальних ініціатив».
Як професію і область для академічного вивчення соціальне підприємництво вперше представив американський економіст Грегорі Диз . У 1990-ті роки він опублікував піонерську статтю "Сенс "соціального підприємництва "" (, 1998) і ряд інших робіт і згодом очолив Центр розвитку соціального підприємництва при Університеті Дюка. В цілому Грегорі Диз присвятив опису і вивченню явища соціального підприємництва 15 років, випустивши понад 60 публікацій з цієї теми .