Коното́п ( ) — місто в Україні, адміністративний центр Конотопської міської громади та Конотопського району Сумської області. Населення — близько 68 000 осіб (2025), за цим показником посідає 48 місце в Україні.
Історично населене місце, один з історичних центрів Посем'я та Сіверщини, друге за значенням і чисельністю населення місто Сумщини.
Загальні відомості Конотоп — середньовелике місто за кількістю населення, регіональний промисловий центр. Площа міста становить 43,78 км².
В історичному контексті місто відоме передусім завдяки Конотопській битві 27—29 червня 1659 року — основній і переломній події московсько-козацької війни та важливому епізодові Руїни, а в культурному — завдяки видатній повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма».
У місті — 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 заклади вищої освіти та 3 заклади середньої освіти, 7 клубних установ, 5 бібліотек, палац культури, 2 будинки культури, міський краєзнавчий музей ім. О. М. Лазаревського, міський музей авіації, музей-садиба генерала М. І. Драгомирова. Діє єпархіальне управління УПЦ (МП).
Стабільно працюють підприємства: ТОВ «Конотопський завод „Мотордеталь“», продукція якого експортується до Німеччини, Італії, Польщі, Болгарії, В'єтнаму; Конотопський вагоноремонтний завод (КВРЗ), ПАТ «Конотопський арматурний завод» — єдине підприємство в Україні, що випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ДП «Авіакон», ТДВ «Конотопм'ясо», Конотопський молокозавод і Конотопський хлібокомбінат. Загалом працюють понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств.
Раніше працювали ВАТ «НВО „Червоний металіст“», у складі якого діяв науково-дослідний інститут «Автоматвуглерудпром»; ВАТ «Конотопська швейна фабрика „Силует“», яка співпрацювала з американськими та канадськими фірмами.
Назва Слово позначає місце, де топнуть коніЯнко Микола Тимофійович. Топонімічний словник України: словник-довідник / М. Т. Янко; Міжнар. фонд «Відродження». — Київ: Знання, 1998. — С. 186, себто будь-яку болотисту, топку та непроїзну місцину. Очевидно, саме слово походить від конструкції «коні топнуть», перетвореної на іменник за допомогою словотвірного способу основоскладання. Конотоп — поширений слов'янський топонім; населені пункти з такою назвою існують не тільки на теренах України, а й у Польщі, Білорусі та Росії. Паралельно в українській мові трапляється форма , що її засвідчив 1861 року у своєму нарисі етнограф Степан Ніс і яка пізніше набула ще більшого поширення за чинності харківського правопису. Крім того, у діалектах також позначають трав'янисту рослину — спориш звичайний.
Деякі історики вважають, що Конотоп як населене місце існував ще до монголо-татарської навали. За легендою, під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней і вершників, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де тонули коніКоното́п // .
Інша легенда розповідає про випадок із царицею, чиї карета й ескорт загрузли в багнистій місцевості. Царицю врятували, але скарби й охорона потонули. Вибравшись, вона промовила: «Що це за місце таке, де коні топнуть»? Звідси й пішла назва — Конотоп.
Третя легенда повідомляє, що назва міста походить від річки Конотопка, яка протікає через поселення. Повз нього часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за найменуванням річки.
Географічне розташування, рельєф і геологічна будова Конотоп розташований у північній частині України, на заході Сумщини, за 131 км від обласного центру (автошляхом ), в межах Придніпровської низовини, на межі Полісся й Українського лісостепу, по обидва береги річки Єзуч (притоці Сейму), у її середній течії. Містом також тече річка Липка, а поряд — річка Куколка. На них споруджено декілька загат.
За фізико-географічним районуванням Конотоп належить до Північнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції лісостепової зони. Геоструктурно Конотоп розташований на північно-східному схилі Дніпровсько-Донецької западини. Поверхня — низовинна лесова рівнина, плоска, пологохвиляста, розтинована прохідними долинами, ярами та балками; складена переважно дніпровською мореною, над- і підморенними водно-льодовиковими піщано-суглинистими утвореннями. Переважають лісостепові борові ландшафти та височинні в поєднанні з лучно-степовими низовинними. Породи палеогену представлені пісками, пісковиками та мергелями. Ґрунти — сірі лісові, опідзолені, чорноземи. Кадастровий бал ґрунтів у середньому становить 64 бали.
Конотоп адміністративно межує із селищем Садове на північному заході, селом Раки на північному сході, селами Підлипне та Привокзальне на півдні, а також із селом Попівка на заході. Крізь місто пролягають регіональні автомобільні шляхи , , територіальні автомобільні дороги , та залізнична лінія, на якій розташована станція Конотоп та зупинний пункт Залізобетонний. За 28 км від міста пролягає міжнародний автошлях (Кіпті — Глухів — Бачівськ (державний кордон із РФ) та .
Відстань від Конотопа до різних міст (автошляхами) Мінськ ~ 610 км Гомель ~ 308 км Батурин ~ 27 км Москва ~ 694 км Шостка ~ 96 км Кролевець ~ 56 км Тула ~ 510 км Орел ~ 320 км Глухів ~ 98 км Ніжин ~ 120 км Чернігів ~ 196 км Львів ~ 818 км Суми ~ 131 км Курськ ~ 279 км Воронеж ~ 510 км Прилуки ~ 154 км Київ ~ 259 км Вінниця ~ 527 км Дніпро ~ 466 км Запоріжжя ~ 539 км Одеса ~ 750 км Охтирка ~ 205 км Харків ~ 320 км Донецьк ~ 670 км
Клімат Клімат Конотопа належить до помірно-континентального. Спостереження за метеорологічними параметрами виконуються на метеорологічній станції «Конотоп», що розташована в західній частині міста за адресою вул. Успенсько-Троїцька, 104. Метеостанція була заснована 1893 року, і є найстарішою на Сумщині. За даними її спостережень, середня багаторічна температура повітря (1991—2020) становить +8 °C. Найхолодніший місяць — січень, середня температура якого становить -4,5 °C, найтепліший — липень (+20,7 °C). Протягом періоду спостережень найнижча температура січня зафіксована у 1963 році (-16,6 °C), а найвища у 2020 році (+0,3 °C). Найнижча температура липня була у 1935 році (+16,6 °C), найвища — у 2010 році (+24,8 °C). Абсолютний мінімум температури (-35,7 °C) спостерігався 10 січня 1940 року, абсолютний максимум (+39 °C) — 9 серпня 2010 року.
Середня багаторічна кількість опадів складає 569 мм. Найменше (37 мм) їх випадає у березні, найбільше (68 мм) — у липні. Середня кількість днів з опадами — 150.
Взимку в Конотопі утворюється сніговий покрив, середня тривалість його залягання — 99 діб. Максимальна висота снігового покриву (в середньому 12 см) спостерігається в лютому; максимальна зафіксована висота — 64 см.
Найбільшу повторюваність мають вітри із заходу, найменшу — з північного заходу; проте відмінність порівняно незначна. Середня швидкість невелика і становить 2 м/с. Найсильніші вітри бувають у березні, а найслабші — у серпні.
Середня багаторічна хмарність оцінюється у 6,8 бала; найменша вона у серпні (5,1 бала), найбільша — у грудні (8,4 бала).
Парки та сквери У середмісті, між проспектом Миру, вулицями Братів Лузанів, Успенсько-Троїцькою та Шевченка, розташований Центральний парк культури та відпочинку. Біля залізничного вокзалу, між вулицями Свободи, Клубною, Євгена Коновальця та Прорізною, знаходиться парк Свободи (колишній парк Луначарського).
До зелених зон міста також належать сквер Сарнавський (вул. Петра Сагайдачного), Бориса Олійника (вул. Садова), сквер Миру на однойменній площі, Слави (біля меморіалу Слави), Конотопської битви, воїнів-афганців, авіаторів тощо.
Крім того, у північно-східній частині є дендропарк Конотопського лісового господарства площею 1 га, розташований за вулицею Путивльською, 97.
Історія
Рання історія та заснування Точний рік появи Конотопа й досі невідомий, однак конотопський краєзнавець Іван Лисий припускав, що раніше на місці Конотопа існувало літописне місто Липовицьк, що було центром однойменного князівства. Крім того, археологічні дослідження 1997—1998 років допускають можливість існування тут поселення доби Чернігівського князівства.
Після занепаду Київської Русі землі Конотопщини в XIV столітті за князювання Ольгерда приєднані до Великого князівства Литовського. За підсумками литовсько-московської війни та укладеного Благовіщенського перемир'я 1503 року вони перейшли до складу Московського князівства. Понад століття потому, відповідно до Деулінського перемир'я 1618 року, що завершило польсько-московську війну, територія відійшла до Корони Королівства Польського і стала предметом прикордонних суперечок між Річчю Посполитою та Московією. Укладення Поляновського миру (1634) дало початок розмежуванню земель між Річчю Посполитою та Московським царством. У ході встановлення кордонів на Сіверщині Московія наполягала на приналежності сучасної Конотопщини до Путивльського повіту.
У жовтні 1634 року в документах уперше згадується Конотоп: король Речі Посполитої Владислав IV Ваза надав землевласнику Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем. Протягом 1634—1637 років Річ Посполита збудувала укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Липки. 1640 року укріплення за розпорядженням новгород-сіверського старости було перебудовано в доволі міцну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів. До фортеці вело три брами.
Козацька доба
У роки Хмельниччини 1648—1654 років Конотоп стає сотенним містечком.
Коли польська шляхта, отримавши право повертатися у свої маєтки внаслідок Білоцерківського договору, з'явилася біля стін укріплення, конотопці залишили місто й вирушили до Путивля, де московська адміністрація надавала втікачам землі для заселення. У 1652 році, внаслідок перемоги військ Богдана Хмельницького під Батогом, Україною прогриміла низка антипольських повстань. Долучившись до них, конотопці вигнали шляхту з міста.
Під час московсько-української війни 1658—1659 років, 21 квітня 1659 року, Конотоп було взято в облогу, яку обороняли козаки на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким. 27 червня 1659 року на допомогу містові прийшов гетьман Іван Виговський з військом, а 28 червня відбулася славнозвісна Конотопська битва, у якій козацьке військо вщент розгромило армію московитів.
У січні 1664 року польська армія короля Яна II Казимира захопила та розорила Конотоп. На той момент містечко було обнесене земляним валом і поділене на три частини: «велике місто», «мале місто» і панський двір.
17 червня 1672 року в селі Козацьке неподалік від Конотопа відбулася козацька рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойловича. Було прийнято та підписано договірні умови, які одержали назву Конотопські статті. Відтоді на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України.
16 листопада 1708 року козаки Великого та Малого Самборів разом із конотопською сотнею розбили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. За правління гетьмана Кирила Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея.
У складі Російської імперії Протягом багаторічної історії Конотопщини її межі багаторазово змінювалися внаслідок адміністративних реформ. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а 1791 року — до Чернігівської губернії. Населення міста тоді становило 4930 осіб. У червні 1782 року з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста.
1803 року імператор Олександр I затвердив проєкт перепланування міста, який охоплював майже всю територію з передмістям. У проєкті пропонувалося розбити нові вулиці на квартали, відповідно старі вулиці мали бути випрямлені. Центр міста повинен був розміщуватися на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проєкт перепланування 1803 року був виконаний частково.