Сухопутні Сили Самооборони Японії (, рікудзьо дзіейтай; ) — сухопутні війська Японії. Складова частина японських Сил Самооборони. Особливий орган Міністерства оборони. Очолюється головою штабу сухопутних Сил Самооборони. Створені 1 липня 1954 року, як найбільший з трьох видів збройних сил.

Нові військові інструкції, оголошені в грудні 2010 року, спрямовують Сили самооборони Японії від їх зосередженості періоду холодної війни на стримуванні Радянського Союзу до нового зосередження на протидії комуністичному Китаю, особливо стосовно щодо островів Сенкаку.

СССЯ діє під командуванням начальника сухопутного штабу, який базується в місті Ічіґая, Сіндзюку, Токіо. Нинішній начальник штабу — генерал Йошіхіде Йосіда. У 2018 році JGSDF налічував близько 150 000 солдатів.IISS Military Balance 2018, Routledge, London, 2018. p.271

Історія Див. та Імперська армія Японії

XX століття Незабаром після закінчення війни на Тихому океані в 1945 році, коли Японія прийняла Потсдамську декларацію, японська імператорська армія та японський імператорський флот були розформовані за наказом Верховного головнокомандувача союзними силами (SCAP). Обидва були замінені окупаційними силами Збройних сил США, які взяли на себе відповідальність за зовнішню оборону Японії.

Дуглас Макартур наполягав на тому, щоб Японія не мала зброї, яку можна було б використовувати для вирішення міжнародних суперечок або навіть для власної самооборони. Відповідно, під час розробки Конституції Японії в 1946 році була додана стаття 9, в якій говориться, що «японський народ назавжди відмовляється від війни як суверенного права нації та від загрози силою або її застосування як засобу вирішення міжнародних суперечок». «Для досягнення мети попереднього абзацу сухопутні, морські та повітряні сили, а також інший військовий потенціал ніколи не будуть підтримуватися. Право держави на ведення війни не буде визнано». Вважається, що голова спеціальної сесії парламенту Хітоші Ашіда додав пункт «Щоб досягти мети попереднього абзацу» в середині статті 9. Метою цієї фрази було дозволити створення військових сил в Японії, які будуть призначені для захисту Японії, а не для вирішення міжнародних суперечок. Тоді прем’єр-міністр Шіґеру Йосіда прийняв це формулювання та зміг переконати США дозволити Японії керувати "силами самооборони".

Відповідно до умов Договору про взаємне співробітництво та безпеку між Сполученими Штатами та Японією, війська Сполучених Штатів, дислоковані в Японії, мали протистояти зовнішній агресії проти Японії, тоді як японські війська, наземні та морські, мали протидіяти внутрішнім загрозам і стихійним лихам. Лише після початку Корейської війни Макартур дозволив прем'єр-міністру Сіґеру Йосіда створити чисельністю 75 000 осіб. Наступне розширення відбулося в 1952 році, коли як компроміс перед лицем закликів США створити армію чисельністю 350 000 осіб Національний поліцейський резерв перейменували в Національні сили безпеки та розширили до 110 000 осіб.Frank Kowalski, An Inoffensive Rearmament: The Making of the Postwar Japanese Army , Naval Institute Press, 2014, p.72

У 1954 році прем’єр-міністр Йосіда змусив парламент ухвалити закони про заснування оборонного агентства та про сили самооборони, які чітко дозволяли збройним силам «захищати Японію від прямої та непрямої агресії та, коли це необхідно, підтримувати громадський порядок». Раймонд Л. Браун, «Японська армія та сучасна японська військова система», журнал RUSI, грудень 1978 р., стор. 34 1 липня 1954 р. Раду національної безпеки реорганізували в Агентство оборони, а Сили національної безпеки після були реорганізовані в Японські наземні сили самооборони (сухопутні війська), Японські морські сили самооборони (ВМС) і Японські повітряні сили самооборони (Повітряні сили), з генералом , призначеним першим головою Ради Об'єднаного штабу — професійним керівником трьох видів збройних сил. Законодавчими актами для цього був Закон про сили самооборони 1954 року [Закон № 165 1954 року].

Того року фактична чисельність сухопутних, морських і повітряних сил самооборони досягла 146 285 осіб, озброєних в основному старовинним спорядженням часів Другої світової війни США.Boei nenkan (Токіо, 1955), стор.227-247, цитується в розділі Вайнштейна в James H. Buck (ed.), The Modern Japanese Military System, Sage Publications, Beverly Hills/London, 1975, p.45 Принаймні до 1970-х років наземні СС не були розбудовані до необхідного рівня, щоб перемогти спробу вторгнення з півночі – поінформовані чиновники підрахували, що хоча офіційно стверджується, що боєприпасів мало вистачити на два місяці бойових дій, насправді їх було б витрачено за тиждень або менше.Розділ Вайнштейна в Джеймса Х. Бак (ред.), Сучасна японська військова система, Sage Publications, Beverly Hills/London, 1975, p.47

У 1970-х роках Сухопутні сили самооборони Японії мали сумнівну здатність стримувати радянське вторгнення на Хоккайдо. Збігнєв Бжезінський зауважив у 1972 році, що вони, здавалося, оптимізовані для боротьби з «радянським вторгненням, здійсненим за американськими моделями чверть століття тому».Zbigniew Brzezinski, The Fragile Blossom (Harper, 1972) p.95, in James H. Buck, ‘The Japanese Military in the 1980s, in James H. Buck (ed.), The Modern Japanese Military System, Sage Publications, Beverly Hills/London, 1975, p.220 Через три роки, у 1975 році, Осаму Кайхара, колишній секретар Ради національної оборони, повідомив у «U.S. News & World Report», що СС були б абсолютно неефективними під час будь-якої радянської атаки, оскільки наземні СС могли битися як армія лише три-чотири дні.U.S. News & World Report, March 24, 1975, p.34, in James H. Buck, ‘The Japanese Military in the 1980s,’ in James H. Buck (ed.), The Modern Japanese Military System, Sage Publications, Beverly Hills/London, 1975, p.220 У той час як нині ці сили є ефективною армією чисельністю близько 150 000 осіб,IISS 2010, pp. 408–411 їх очевидна важливість донедавна, здавалося, знизилася із закінченням холодної війни, і спроби переорієнтувати сили в цілому на нові місії після холодної війни були заплутані в серії внутрішніх політичних суперечок.

XXI століття Від 27 березня 2004 року, Оборонна агенція Японії створила у складі СССЯ, як їх Антитерористичний підрозділ.

У 2015 році парламент Японії ухвалив закон, який дозволив змінити тлумачення статті 9 конституції. Персонал ССЯ тренується з американськими військами в десантних загонах, призначених для захоплення віддалених островів.

Японія активувала свій перший підрозділ морської піхоти після Другої світової війни 7 квітня 2018 року. Морські піхотинці амфібійної бригади швидкого розгортання навчаються протистояти загарбникам з окупованих японських островів уздовж краю Східно-Китайського моря.Kubo, Nobuhiro Japan activates first marines since WW2 to bolster defenses against China . April 7, 2018. Reuters. Retrieved August 2, 2018

Британські війська (HAC) 2 жовтня 2018 року вперше провели польові навчання разом із японськими солдатами СССЯ в Ояма, префектура Сідзуока. Це також стало першим в історії випадком, коли іноземні солдати, крім американців, проводили польові навчання на японській землі. Метою було покращити їх стратегічне партнерство та співпрацю у сфері безпеки. Говорячи про напруженість щодо Північної Кореї, генерал-лейтенант Патрік Сандерс сказав, що Японії «не доведеться воювати самій».

СССЯ та Індійська армія провели свої перші спільні військові навчання в індійському штаті Мізорам з 27 жовтня по 18 листопада 2018 року, відпрацьовуючи антитерористичні навчання та покращуючи двосторонню співпрацю між 60 японцями та індійськими офіцерами.

У березні 2019 року Міністерство оборони створило свій перший регіональний підрозділ кіберзахисту в Західній армії Сухопутних сил самооборони Японії (JGSDF) для захисту комунікацій оборони від кібератак, наприклад, для персоналу, розгорнутого на віддалених островах без встановлених захищених ліній.

Уряд Японії схвалив першу в історії відправку JSDF до миротворчої операції, яка не проводилася під керівництвом ООН. Два офіцери JGSDF спостерігали за припиненням вогню між Ізраїлем та Єгиптом у командуванні Багатонаціональних сил і спостерігачів на Синайському півострові з 19 квітня до 30 листопада 2019 року.

З вересня до кінця листопада 2021 року GSDF проводив загальнонаціональні навчання з усіма підрозділами, включаючи 100 000 особового складу, 20 000 транспортних засобів, 120 літаків і МССЯ і ПССЯ, а також десантним кораблем Армії США. Це були найбільші навчання СССЯ після холодної війни у 1993 році. Навчання базуються на Керівних принципах національної оборонної програми 2019 року щодо посилення обороноздатності. Міністр оборони Нобуо Кіші сказав, що необхідно ефективно реагувати на різні ситуації.

Поточне розгортання Персонал

У 1989 році в навчальній бригаді почалася базова підготовка випускників неповних середніх і старших класів академії, яка тривала близько трьох місяців. Спеціалізовані курси для рядових і унтерофіцерів (NCO) кандидатів курси були доступні в філіальних школах, і кваліфіковані сержанти могли вступати на програму для кандидатів в офіцери, яка тривала від восьми до дванадцяти тижнів. Старші сержанти та випускники вісімдесятитижневих пілотних курсів сержантського складу мали право вступати до шкіл кандидатів в офіцери, як і випускники в Йокосуці та випускники всіх чотирьох років університету. JGSDF також проводив передові технічні, льотні, медичні та командно-штабні офіцерські курси. Подібно до морських і повітряних сил, JGSDF проводив молодіжну кадетську програму, пропонуючи технічну підготовку для випускників нижчих середніх шкіл нижче призовного віку в обмін на обіцянку призову.

Через щільність населення та урбанізацію на Японських островах лише обмежені території доступні для широкомасштабних тренувань, і навіть у цих районах обмеження щодо шуму є значними. JGSDF адаптувався до цих умов, проводячи командно-штабні навчання, маневри на карті, інвестуючи в тренажери та інші навчальні програми, а також проводячи бойові навчання за кордоном у таких місцях, як в Сполучених Штатах.

JGSDF має два резервних компоненти: резервний компонент швидкого реагування (即応予備自衛官制度) і основна резервна складова (一般予備自衛官制度). Бійці компоненту швидкого реагування тренуються 30 днів на рік. Члени основного резерву тренуються п'ять днів на рік. Станом на грудень 2007 року у складі резерву швидкого реагування налічувалося 8425 осіб, основного резерву – 22 404 особи.

Оснащення

Структура Сухопутні сили Самооборони Японії складаються з 5 штабів армій, однієї танкової (7-ма) і восьми піхотних (1-ша, 2-га, 3-тя, 4-та, 6-та, 8-ма, 9-та, 10-та) дивізій, 5 піхотних (5-та, 11-та, 13-та, 14-та та 15-та), аеромобільної (12-та), повітряно-десантної (1-ша), 4 змішаних, навчальної, артилерійської, 2 зенітно-ракетних, 5 інженерних, 5 тилового забезпечення та вертолітної бригад, 10 груп (2 артилерійські, 3 зенітно-ракетні, 5 армійської авіації), 15 полків (5 зв'язку, 5 постачання, 5 медичних), 5 батальйонів військової розвідки та інші частини.

Головне командування розташоване в районі Неріма, Токіо. 27 березня 2018 року він був реорганізований із штабу Центральних сил готовності. У воєнний час він мав координувати від двох до п'яти армій.

Центральні сили готовності штаб (район Неріма, місто Токіо) 1-ша повітрянодесантна бригада (Нарасіно) піхотний полк швидкого розгортання (Уцуномія, префектура Тотіґі) група спеціальних сил (Нарасіно, префектура Тіба) 1-ша бригада армійської авіації (Кісарадзу) центральний підрозділ захисту від зброї масового ураження медичний підрозділ захисту від зброї масового ураження тренувальний підрозділ міжнародного мирного співробітництва

Армії Північна армія (штаб в Саппоро, о. Хоккайдо) Північно-Східна армія (штаб в Сендай, префектура Міяґі, о. Хонсю) Східна армія (штаб в р-н Неріме, префектура Токіо) Центральна армія (штаб в Ітамі, префектура Хьоґо) Західна армія (штаб в Кумамото, префектура Кумамото)